Из карантина на выход

Попередні статистичні дані за перший квартал 2020 року показують: те, що в січні-лютому було операційним уповільненням, вже в березні, через тотальні карантинні обмеження перетворилося на негативний тренд.

Згідно з цифрами інфляційного звіту Національного банку, у першому кварталі падіння склало 0,5% п/п. При цьому ці оцінки були зроблені до появи цифр по березню, а після їх врахування оцінки експертів НБУ падіння ВВП у І кварталі були погіршенні до 1,0-1,3% п/п.

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Прогноз на другий квартал –  мінус 11,3% п/п. Звичайно, потрібно ще почекати до 14 травня офіційні дані від Держстату, але вже зараз видно, що Україна на самому початку кризи і поточні труднощі – тільки пролог майбутніх проблем.

Певне уповільнення зростання ми отримали в січні та лютому, коли країна ще жила звичним життям – на 0,2% п/п за оцінками Мінекономіки.

На то були об’єктивні причини: істотне зменшення обсягу транзиту російського газу через Україну (-58% у січні), аномально тепла зима, через що попит на «тепло» суттєво впав (в цьому опалювальному сезоні споживання газу було меншим на 12-15% у порівнянні з попереднім) та погіршення кон’юнктури на світових ринках – зниження цін на метали, також вплив протекціоністських заходів у світі через що обсяги випуску металургії знизилися на 10%.

Уповільнення було очікуваним. Завдяки закладеному курсу, країна навесні мала вийти на зростаючий тренд. На це би працювали програми Великого будівництва та доступного кредитування 5/7/9, зниження ставки рефінансування НБУ до 7%, приватизація та інші.

Однак коронавірус і карантин помістив світ, і Україну разом із ним, у нову реальність. Тепер владі потрібно думати не про те, чи випускати українських працівників закордон. А про те, як відповідати на нові виклики світової кризи та падіння до того, як відбудеться «зустріч із землею».

Два кроки для МСБ

Найгіршим ворогом економіки є не криза, а паніка та недовіра. Криза сама по собі, навпаки, часто дає можливість діяти по-іншому, робити давно назрілі кроки, на які, втім, важко наважитися у спокійні часи.

Обмежувальні карантинні заходи найбільше вдарили по малих та середніх підприємцях. Тому класу, який, зазвичай, вимагає від держави небагато: єдиних для всіх правил гри й інституційної підтримки в кризові моменти.

Фактично всі європейські країни, крім України, запровадили програми для  МСБ у вигляді прямих виплат бізнесу та компенсації зарплати, щоб зберігати платоспроможність та стимулювати попит.

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Обсяги антикризових пакетів сягають від 5% до 20% ВВП. Ці необхідні тактичні заходи, але у випадку України вони мають бути доповнені двома стратегічними кроками.

На весну цього року наш уряд планував податкову реформу. Одним із її нововведень мало бути істотне зниження ЄСВ. У звичайних умовах піти на таку радикальну зміну непросто, адже надходження до бюджету від ЄСВ становлять приблизно сотні мільярдів гривень.

Ми планували компенсувати це за рахунок більш якісного адміністрування податків, незначним підвищенням податку на додану вартість та наведенням порядку в оподаткуванні нерухомості. Однак, в перший рік бюджет все одно би вимагав збільшення дефіциту, що виглядало проблематичним через наші зобов’язання перед МВФ.

Коронавірус змінив реалії та настрої. Дефіцит бюджету вже збільшено, і це дає можливість маневру. Несподівано криза стала сприятливим моментом для проведення реформи оподаткування та детінізації економіки.

Саме по собі серйозне зменшення ЄСВ вже стане суттєвим послабленням для МСБ і одночасно створить умови для детінізації ринку праці. Адже саме цей «податок» особливо не люблять підприємці та старанно обходять його, порушуючи трудові відносини.

Другим, але не менш важливим, кроком має стати лібералізація ринку праці. Необхідно позбутися популістських міфів, та зрозуміти, що новий закон «Про працю» - не про те, як змусити людей робити понаднормово чи звільняти їх, коли заманеться. Він про те, як зробити трудові відносини більш мобільними та гнучкими, адекватними реаліям ХХІ століття. Чинний кодекс 1971 року – дитя радянської системи, в якій нормою була «пожиттєва» зайнятість на одному підприємстві.

Він нікого не захищає – лише плодить тіньові схеми, якими роботодавці прагнуть убезпечити себе.

Скажу непопулярну, але правдиву думку: бізнес існує перш за все для того щоб приносити прибуток власникам, а робочі місця і зарплати – це похідне. Якщо власнику не буде вигідно, то зрештою не буде ні зарплат ні робочих місць. Так працює економіка.

Україна вже давно живе в нових трудових форматах, які не мають жодного стосунку до норм 1971 року. Роботодавці наймають працівників «під задачу», не оформлюють їх або змушують одразу писати заяву «за власним» з відкритою датою.

Новий закон про працю позбавить роботодавців та працівників необхідності грати в цю ілюзорну гру, визнає, що де-юре те, що існує де-факто, і захистить таким чином робітників, даючи можливість працювати легально.

Карантин вже фактично легітимізував дані підходи, перевівши більшість працівників на «удальонку» та змінивши графіки роботи.

Держава має запропонувати прямий антикризовий пакет для МСБ, як це зробили інші європейські країни, «в обмін» на відкриття реальної зайнятості. Однієї програми доступних кредитів 5-7-9%, яку ми запустили в лютому і яка досі нормально не запрацювала, сьогодні явно недостатньо.

Чи за два місяці карантину урядом запропоновані інші дієві заходи підтримки бізнесу? - нажаль, питання риторичне.

У сухому підсумку

З «карантинного піке» потрібно виходити – факт. Якщо цього не зробити централізовано найближчим часом, то люди його фактично припинять самі -масово перестануть йому підкорятися.

Не з відчуття протесту, а через питання виживання. «Черкаське повстання» або відкриті одеські кафе на травневі свята – свідчення хвилі, яка буде набирати силу. Більшої шкоди для авторитету держави уявити собі важко.

Часткове пом’якшення карантину з його продовженням під очевидним публічним тиском – напівміра, яка не вирішує питання. По суті, це спроба влади відкласти прийняття рішень, все більше перекладаючи тягар негативних наслідків на самих громадян.

Шляхи мінімізації кризи існують. Це податкова реформа (зменшення навантаження на працю та детінізація оподаткування), лібералізація ринку праці та адресна допомога тим хто постраждав (в першу чергу - МСБ) у вигляді кредитних канікул, компенсації відсотків за кредитами, прямих виплат бізнесу та компенсація зарплати.

Підтримка має бути доступною перш за все для тих, хто готовий працювати в білу на нормальних умовах. Зменшення податкового навантаження та гнучкість у трудових відносинах, в свою чергу, зроблять «роботу в білу» більш привабливою.

Сюди варто було б ще додати створення дієвої процедури банкрутства (попри зрушення в цьому напрямі, банкротство і сьогодні є більше «похоронами», ніж вирішенням проблеми бізнесу), але це можна розглядати в якості плану дій наступного рівня.

Загальна криза – ніби момент істини. Вона знищує віджиле, та дає можливість проявитися новому. І якщо кризи неможливо уникнути, то потрібно пройти її з користю in the long run.