Данілов проти НБУ. Що так і що не так у критиці регулятора секретарем Ради Нацбезпеки
Олексій Данілов, секретар та очільник апарату Ради Нацбезпеки та оборони України, в інтерв’ю тиждень тому доволі жорстко "пройшовся" по діях Національного банку. Основні претензії такі:
1. "Не така" облікова ставка.
2. "Не такий" обмінний курс.
3. Бездіяльність НБУ, яка спричинила неплатоспроможність ПриватБанку п’ять років тому.
4. Недоступність кредитів для бізнесу.
5. "Монополізація у фінансовій сфері".
Чи це "ахінея та сюрреалізм", як декілька знайомих та приятелів по гарячих слідах написали у соцмережах? І це пристойні характеристики, були і менш цензурні. Спойлер – не зовсім.
Це не перша та, мабуть, не остання критика Данілова на адресу Нацбанка. Варіантів, чому секретар РНБО робить це, багато: від особистих поглядів до продуманої комунікації, що має показати – у верхніх ешелонах влади незадоволені роботою Голови та Правління Нацбанку.
То що такого він сказав.
Цитата 1. /яка викликала найбільше обурення/. "Процентна [мається на увазі облікова ставка НБУ. – Ред.] ставка в нашій банківській системі абсолютно несправедлива стосовно бізнесу. Наш бізнес не може конкурувати з процентною ставкою, яка є в інших країнах".
Коментар. Якщо не чіплятися до вордінгу, то, дійсно, так і є. Облікова ставка (вона ж ключова ставка, вона ж ставка НБУ, її ще іноді називають ставкою рефінансування, як було колись) в Україні – 8,5%, наразі - вища, ніж у розвинених країнах – Евросоюзі чи США (0,25%), або в найближчих сусідів (Польща – 0,5%, Чехія – 1,5%, Румунія – 1,5%, Угорщина – 1,8%).
Так і має бути. В Україні вища інфляція. За підсумками вересня – 11% річних. В США, наприклад, вдвічі менша – 5,4% (хоча для них це дуже високий показник).
Це ще не все. Дуже спрощено /і тому загалом некоректно/ дії НБУ по ставці можна охарактеризувати так. Інфляція вище цільових 5% +/- 1% і зростає – Нацбанк підвищує ставку, щоб вгамувати зростання цін. Інфляція вгамовується, йде на спад – Нацбанк понижує ставку, аби стимулювати зростання. Що вище інфляція, то вища ставка.
Трохи більш детально і більш коректно. НБУ, встановлюючи ставку, реагує не так на поточну інфляцію, як на інфляційні очікування. Що вище очікування, то вищою НБУ робить ставку, щоб одночасно й призупинити зростання цін та покращити очікування. Очікування поліпшуються – НБУ знову знижує ставку ("пом’якшує монетарну політику", як кажуть економісти).
Інфляція в Україні зростає. Рік тому вона складала 2,3%, півроку тому – 8,5%, зараз – 11%. Інфляційні очікування також підвищуються. Відтак, НБУ нічого не лишається, як підвищувати ставку – з 6% на початку року до 8,5%, й, здається, це не останній раунд.
Чи може Нацбанк знизити ставку?
Авжеж. Проте це не вплине на вартість кредитів. Її визначають інші фактори – ризик країни, ризик ведення бізнесу, ризик неповернення коштів позичальниками. Натомість інфляція, найімовірніше, ще більш пришвидшиться, а ставка як інструмент монетарної політики перестане працювати (як це було у нульових та на початку 2010 років).
Облікова ставка не працює, якщо її встановлюють з політичних міркувань та намірів. Навіть якщо ці наміри найкращі та найблагородніші.
Цитата 2. "Ми проходимо бюджет 2021 року. Розрахунки Національного банку та Кабінету міністрів – середньозважений річний курс гривні 28,8 гривень за долар. На кінець року ми повинні з вами мати курс 29,1. Що, як ми бачимо, відбувається в банківській системі? Банківська система 2 січня 2021 року має курс долара 28,4. Ми розмовляємо 20 жовтня – курс 26,1. Ледь його не обвалили. Це штучне явище, адже за нормативними документами Національного банку вони роблять все правильно.".
Коментар. Зобов’язання Нацбанку надавати Кабміну прогноз валютного курсу (для бюджетних розрахунків) – рудимент тих часів, коли НБУ таргетував не інфляцію, а обмінний курс. У новій версії Закону про НБУ – за яку Верховна Рада проголосувала в жовтні – цю норму вже прибрано. Нацбанк не дає офіційних публічних прогнозів обмінного курсу і не ставить цілей, яким має бути обмінний курс: це офіційна позиція НБУ, яку він публічно комунікує і ринкові, і "колегам" з органів влади вже понад шість років.
Курс визначає міжбанківський ринок – навіть якщо він не працює ідеально, все одно це краще, ніж коли обмінний курс диктує Кабмін, Офіс президента чи Нацбанк, виходячи з власних, можливо, політичних міркувань.
Останнього разу, у 2014-2015 роках, така практика закінчилася масштабною девальвацією. Дійсно, не дуже зрозуміло, чому секретар РНБО не знає про це, та орієнтується на формальності, яких, тим більше, вже немає.
Цитата 2А. "У нас же дефляція, виходить. У нас виходить, що ми зміцнюємо національну валюту, але для кого? Для тих людей, які тримають ОВДП?".
Коментар: Доволі поширене явище, коли топпосадовці та депутати плутають дефляцію (зменшення цін) та ревальвацію (подорожчання гривні до іноземних валют). У 2021 році гривня ревальвувала, тобто, подорожчала відносно долара.
Проте у нас не дефляція, а інфляція – 11% річних за підсумками вересня. Так теж буває, хоча в історії України й нечасто: зазвичай інфляція супроводжується девальвацією.
Цитата 3. "Це (націоналізація ПриватБанка. – Ред.) сталося через те, що система була побудована за відсутності контролю з боку Національного банку. І коли Ігорю Валерійовичу Коломойському розповідають про те, що він щось там робив... Він поодинці це робити не міг, в цьому брали участь ті люди, які перебували тоді в Національному банку, і прізвища яких ніхто не хоче називати. Вони не перебувають сьогодні в процесуально-слідчих відносинах з державою, що є абсолютно несправедливим. Тому що розв’язавши питання тільки Коломойського, ми не розв’язуємо задачу з іншими відповідальними, яка на сьогоднішній день є".
Коментар: Претензія, вочевидь, резонна. Неплатоспроможність, а згодом і націоналізація ПриватБанку коштувала платникам податків понад $6 млрд. Це гроші, які з Державного бюджету було спрямовано на докапіталізацію банку – без чого він не зміг відновити платоспроможність. Сума доволі велика, і проблеми ПриватБанка накопичувалися протягом довгого часу, це не сталося в один момент.
Але до кого претензія? Якщо до тих, хто з боку НБУ брав участь у виведені банку з ринку, а потім – у поверненні, то критика не за адресою. Саме ці працівники НБУ й сказали відверто про проблеми Привата та змогли розв’язати ці проблеми.
Якщо до тих, хто керував НБУ до 2014 року, бачив всі негаразди із найбільшим банком країни (бо лінійні виконавці сумлінно у регулярних звітах попереджали про ризики банку), та нічого не робив – тоді за адресою. Та чи працюють ці керівники в НБУ зараз, – ні.
Цитата 4. "Ось ви, бізнесмен, спробуйте піти в банк і взяти кредит. Спробуйте пройти ці десять кіл пекла, і вам в кредиті в 95% випадків відмовлять".
Коментар. Проблема дійсно є. Почасти через самих боржників, які некоректно заповнюють навіть прості форми звітності або хочуть взяти кредит не під ті цілі, які заявляють. Це, до речі, показали перші місяці дії Програми 5-7-9: більшість відмов були через неправильно заповнені документи або через нецільове використання кредитних коштів.
Але це лише один бік медалі. Інший в тому, що потенційні позичальники справді не завжди розуміють, чого, яких даних та якої звітності від них хочуть банки. В самих банках процес видачі доволі сильно, іноді навіть надмірно забюрократизований.
До чого тут Нацбанк? Регулятор встановлює мінімальні вимоги до кредитної документації та форм звітності, і навіть ці вимоги доволі жорсткі. Це, до речі, не допомагає позбутися політично мотивованого кредитування та кредитів, пов’язаних з акціонерами осіб – такі кредити, зазвичай "допомагає правильно оформити" сам банк. Але значно збільшує транзакційні витрати бізнесу та населення на те, щоб отримати кредит.
Щонайменше, регулятор може подбати про спрощення вимог до позичальників у частині документів (замість того, щоб понижувати вимоги до кредитного ризику та прийнятного для розрахунку резервів забезпечення – саме ці вимоги наразі дуже м’які).
Цитата 5. "Я порушу питання, про яке ще ніхто не говорив. Монополізація інформаційних, промислових секторів тощо – це одна частина. Але є монополізація і у фінансовій сфері – це дуже небезпечний елемент".
Коментар. На перший погляд, висловлювання нелогічне. Ба навіть абсурдне. В Україні 71 діючий банк, конкуренція за платоспроможних позичальників між ними вкрай висока (з погляду на дефіцит таких позичальників) – банки буквально виривають надійних клієнтів один в одного. Тож про яку монополізацію йдеться?
Єдине припущення – якщо критика на адресу Нацбанку, то й тут йдеться про Нацбанк. Бо проблема є і тут: НБУ, точніше, банківський нагляд, дедалі частіше втручається у операційну діяльність банків. Прямо чи непрямо: кого кредитувати, а кого – ні, з яким позичальником вести справу, а кого "віддати" іншому банку, якого топменеджера призначити на посаду в банку, а якого дискваліфікувати. Банкіри не кажуть про це публічно, та багато розповідають у кулуарах. Ваги таким припущенням додають останні нововведення НБУ у царині банківського нагляду – мова про правила, які де-факто дозволяють наглядовцям впливати на ключові рішення банків.
Якщо так, то претензія обґрунтована. Адже завдання НБУ – це контроль не банків (і тим більше, не клієнтів), а ризиків. В банківського нагляду завжди існувала та існуватиме спокуса впливати на діяльність банків. Адже ресурс, тобто заходи впливу, від письмових попереджень до штрафів на обмежень у діяльності, в НБУ фактично необмежений (і зовнішнього, поза НБУ, контролю також немає). Та це вкрай ризиковано і для системи, і для самого НБУ. Тож Нацбанк у сфері нагляду має сам обмежувати себе у таких діях та не допускати втручання у діяльність банків. Адже навіть сама "наглядова вертикаль" НБУ називається "Пруденційний нагляд" – тобто розсудливий та зважений, побудований на здоровому глузді.
Якщо резюмувати
1. Щонайменше два, а то й три з п’яти приводів для критики з боку секретаря НБУ виглядають логічними та обґрунтованими.
2. Дві претензії – про облікову ставку та обмінний курс, справді, "удар повз ворота". Схоже на те, що не всі з топчиновників слідкують за тими змінами, які відбулися в НБУ за останні шість-сім років: перехід на таргетування інфляції, відмова від фіксованого чи заздалегідь визначеного обмінного курсу тощо.
3. Це виглядає дещо дивним, адже голова НБУ також входить до складу РНБО та має змогу пояснити секретареві Ради та іншим посадовцям, як працюють традиційні інструменти монетарної політики, і чому таргетувати курс та маніпулювати обліковою ставкою – не найкращі ідеї. Адже сам Голова Нацбанку неодноразово це підкреслював у публічних виступах. Комунікація – це також один із ключових інструментів НБУ.
Якщо вона не дає результат навіть на такому персональному рівні, то це, можливо, привід подумати, чи спроможний Нацбанк ефективно спілкуватися і з "колегами по владі", і з ринком.
