Битва за эквайринг. Если нюанс в монопольных ценах – идите в АМКУ. Иное – договаривайтесь
В Україні точаться дискусії між банками і рітейлерами про величину банківських комісій за банківський еквайринг. Моя думка дуже по цій темі проста і базується на трьох основних блоках: межі галузі, конкуренція і кооперація.
Межі галузі
Банки працюють у банківській галузі. Магазини працюють у рітейлі. Платіжні системи організовують платежі. У кожного є своя роль і межі свого ринку, на якому той чи інший гравець працює.
Банки не продають іграшки або одяг. Магазини зазвичай не здійснюють еквайринг, білінг, кліринг тощо. Але і ті, і інші можуть починати заходити за межі своїх галузей. Наприклад, рітейлери можуть організувати самі для себе платіжну систему, однак, це говорить тільки про те, що вони будуть розглядати цю галузь як окремий альтернативний бізнес.
Але це все ще не дає права банкам і платіжним системам вказувати ритейлерам, як їм продавати товари. І ритейлерам не варто вказувати, як банкам або платіжним системам вести їх бізнес.
Банківська галузь має свої регуляції. Аналогічно – платіжникі та рітейл. У деяких сферах вони перетинаються (наприклад, організація готівкового обігу в магазинах або прийняття платежів), і регуляції спільно з договірними/партнерськими відносинами повинні допомагати вирішувати потенційні конфлікти в таких зонах.
Конкуренція
У банківській галузі є конкуренція. Аналогічно конкуренція є в ритейлі. При цьому рівень конкуренції відрізняється як в різних містах, так і на різних продуктових ринках. У деяких містах/продуктах може бути набагато менше конкуренції.
Ви здивуєтеся, але в платіжних системах є теж конкуренція, хоча і менша, ніж в банківській галузі чи ритейлі.
У кожній країні є антимонопольні органи, які покликані вирішувати антимонопольні спори. І в Україні є такий орган. Якщо у когось є сумніви у рівні конкуренції, то закликаю звертатися в антимонопольний орган.
У конкурентних галузях ставки встановлюються ринком і/або договірними відносинами. Сьогодні ритейлери мають можливість: а) співпрацювати з банками і платіжними системами чи ні; б) з якими банками, в) з якими платіжними системами – рИтейлери можуть приймати картки Visa, MasterCard, American Express, China Unionpay, Простір, Diners Club, тощо – можуть приймати одні картки і не приймати інші (наприклад, картки Visa і MasterCard приймають практично всі, а ось Простором або American Express можна розрахуватися далеко не скрізь.
Але це вибір самих гравців. Вони можуть взагалі не брати ніякі картки (це їх вибір) і а) втрачати велику кількість відвідувачів; б) самим організовувати готівковий оборот/інкасацію або в) організовувати свою платіжну систему – як я написав вище, заходячи на ринок банків/платіжних систем.
Кооперація
Так вийшло, що в рамках меж своїх ринків і в умовах конкуренції, банки, платіжні системи та ритейлери за останні роки навчилися співпрацювати, співіснувати і взаємно "запилювати" один одного доходами.
Банки кредитують розвиток ритейлерів (у т.ч. відкриття нових магазинів і закупівлю товарів), ритейлери тримають рахунки в банках. Банки організовують розрахунково-касове обслуговування, допомагаючи ритейлерам з інкасацією і організацією прийняття платежів. Банки також допомагають випускати картки лояльності для ритейлерів, а також випускають кредитні картки для клієнтів ритейлерів, які підвищують купівельний попит і доходи магазинів. В останніх двох прикладах банкам допомагають платіжні системи.
В результаті, у кожного є своя частина витрат, інвестицій та доходів – в рамках їх галузей і в умовах конкуренції.
Банки інвестують в розвиток мережі, розвиток еквайрингу, впровадження нових технологій і отримують дохід у вигляді відсотків і комісій. Ритейлери відкривають магазини, закуповують товари і отримують дохід від торговельної націнки. Платіжні системи інвестують в нові технології, організацію систем захисту платежів і отримують доходи у вигляді комісій від банків.
В якості саммарі: кожному своє. І сила – в синергії і кооперації. Я в це вірю. Не вірю, що заглядання в чужу кишеню може допомогти розвитку бізнесу всіх гравців в концепції win-win.
Банки можуть перестати кредитувати бізнес, організовувати інкасацію, здійснювати еквайринг, перестати інвестувати в нові технології і розвиток. Ніхто від цього не виграє.
Якщо питання в монопольних цінах – в антимонопольний комітет. У всьому іншому – конкуренція, партнерські домовленості і взаємовідносини, особливо в комплексному підході до банківських послуг.
Якщо і це не працює – можна заходити за межі своїх ринків і створювати альтернативні продукти/послуги, доводячи, що можна краще. І все це і є двигуном прогресу.