Инфляция в Украине снизилась. Ждать ли дешевых кредитов?

Затверджена на початку січня Стратегія розвитку фінансового сектору до 2025 року відкриває нову сторінку в його історії. Етап масштабного "очищення" та стабілізації, передбачений попереднім документом – Комплексною програмою розвитку фінансового сектору до 2020 року, – вже пройдено. Нинішня мета – не менш амбітна: забезпечити провідну роль фінансового сектору у сталому розвитку економіки та збільшенню добробуту громадян. Реалізація цієї мети не в останню чергу залежить від пожвавлення кредитування. Чи настав час для прориву в активізації кредитування? Фундамент для цього вже створено. Рішуче усунення всього декількох, але суттєвих перешкод зрушить процес із місця.

Низька інфляція – запорука дешевих кредитів. А країна, валюті якої не довіряють навіть власні громадяни, ніколи не зможе забезпечити дешевий кредитний ресурс для економіки. Майже 25 років ці постулати дивним чином ігнорувалися в Україні, де постійні стрибки інфляції та регулярні валютні кризи підривали довіру до гривні і знищували передумови для довгострокового бізнес-планування.

Час змін настав у 2015 році, коли НБУ вперше задекларував, що прагне досягти цілі з інфляції 5%+/-1 в.п. на кінець 2019 року і дотримуватися її надалі. Упровадивши режим інфляційного таргетування, де основним інструментом для досягнення цілі є облікова ставка, а обов’язковим принципом – плаваючий валютний курс, Нацбанк виконав поставлене перед собою завдання за підсумками минулого року, чого мало хто очікував.

Читайте также - Инфляция снизилась до 4,1%. Что это значит для каждого из нас

Ще п’ять років тому стабільно низька інфляція здавалася чимось фантастичним. Якщо ми повернемося у 2015 рік, то на момент публікації Стратегії монетарної політики на 2016 – 2020 роки, у серпні 2015 року, ми мали такі реалії:

- споживча інфляція − 55%;
- облікова ставка – 30% (мало того, що вона була високою, до того ж мало кого цікавила);
- обмінний курс – у центрі уваги: всіх цікавило лише одне питання, коли наступна девальвація.

Чи міг тоді НБУ розраховувати на довіру до реалізації своїх цілей? Напевно ні. Але мав досягти цієї довіри своїми діями та відповідними результатами.

А тепер погляньмо на нову реальність зразка 2020 року:

- інфляція – 4,1% (у грудні 2019 року) і приведена до цільового діапазону 5%+/- 1 в.п. (очікування економічних агентів також впритул наблизилися до цього рівня);
- облікова ставка – 13,5%. Прогнозується її подальше зниження. Облікова ставка перестала бути декорацією, а стала дієвим інструментом НБУ, який впливає на всю економіку. Про це свідчить не лише пильна увага фінансового ринку до монетарних рішень НБУ, а й палкі дебати у соцмережах щодо оптимального рівня облікової ставки та навіть укладання парі щодо розміру її зниження;
- курс гривні – плаваючий: він коливається не лише в сторону послаблення, але також зміцнюється, коли для цього є економічні передумови. Це докорінно змінює ставлення до гривні у масовій свідомості. Зміна курсу навіть на одну гривню вже не створює черг до обмінників. Люди стали більше довіряти національній валюті та політиці НБУ.

Така реальність є абсолютно новою для України. Більше чотирьох років в країні зберігається макроекономічна стабільність: інфляція знизилася до низьких рівнів за достатньо гідних і, головне, стійких темпів зростання економіки. І це відбувається не завдяки фіксованому курсу (який видавався за  головний чинник стабільності у 2000-х роках), а навпаки – плаваючому. Тобто за низької ймовірності валютної кризи у майбутньому.

За таких умов національна валюта гривня перестає бути "вигнанцем" як у власній країні, так і в очах міжнародних інвесторів. Це вже цікавий актив, який чи не вперше має достатньо тривалу історію не штучної (як при фіксованому курсі), а природньої стабільності. За такої нової реальності відбуваються явища, яких ніколи не було. Серед них і зниження процентних ставок за кредитами в гривні.

Так, у жовтні 2019 року НБУ прогнозував, що знизить облікову ставку до 8% упродовж двох років. З огляду на стрімкіше, ніж очікувалося, вичерпання інфляційного тиску цей процес може бути навіть швидшим. Водночас стабільно низька інфляція на рівні 5+/-1% в.п. і однознакова облікова ставка відкривають шлях до здешевлення гривневих кредитів. Наприкінці минулого року та початку 2020-го, [ЛВО1] банки вже почали знижувати процентні ставки за гривневими депозитами та кредитами. Вартість ресурсів для економіки знижуватиметься і надалі, прямуючи вслід за обліковою ставкою НБУ.

Чого очікувати в наступні п’ять років

Українська економіка, яка фактично ніколи в своїй історії не бачила кредитів у гривні нижче ніж під 15-20%, отримала історичний шанс знизити їх вартість до 10%, а то й менше. На початку цього року вартість запозичень уряду вже впала до однознакової позначки. Тепер настав час і для приватного сектору.

Але зниження вартості боргових ресурсів є лише однією з передумов для дешевих та доступних кредитів. Проте не єдиною.

Недостатня захищеність прав кредиторів та "непередбачувана" судова система в комбінації з високим рівнем неповернення кредитів, існування касти "недоторканих" позичальників змушують банки закладати у вартість кредитів занадто високу премію за ризик. Частка "поганих" кредитів (NPL) у банківській системі України досі сягає близько половини від загального обсягу кредитного портфеля і залишається однією з найвищих у світі. Саме тому добросовісні позичальники сплачують відсотки за тих, хто має "право" їх не сплачувати.

Тож зараз економіка України опинилася на роздоріжжі:

Шлях №1. Всі аспекти взаємовідносин між кредиторами і позичальниками залишаються у стані "статус-кво".

У цьому разі можна очікувати на певне відновлення кредитування і певне здешевлення кредитів, оскільки багато кроків уже зроблено для підвищення довіри між фінансовими установами та їх клієнтами. Проте прориву очікувати не варто. Такий розвиток подій буде лише підтвердженням справедливості всіх попередніх заяв НБУ про те, що не зниження облікової ставки є "золотим ключиком" для активізації кредитування. Це той рідкий випадок, коли не хотілося б доводити свою правоту таким чином.

Шлях №2. Взаємовідносини між кредиторами і позичальниками виходять на якісно новий рівень.

За такого сценарію в доступності кредитування можливий справжній прорив, який також дасть змогу досягти бажаного пришвидшення економічного зростання. Що для цього треба зробити?

Стратегія розвитку фінансового сектору до 2025 року передбачає цілий комплекс заходів, які мають сприяти активізації кредитування. Насамперед – це законодавчі зміни, які посилять позиції кредиторів у стягненнї заставного майна та його реалізації, а також унеможливлять затягування справ у судах.

Таким чином, видаючи кредит, банк буде впевненим у тому, що, якщо не гроші, то заставлене майно він зможе з позичальника стягнути. Бо без цього ризикувати грошима вкладників та акціонерів він не має права. І це ключова перешкода, яку слід усунути найближчим часом, якщо ми хочемо дешевих та доступних кредитів. Захист прав кредиторів і реформа судової системи дійсно можуть стати там самим "золотим ключиком" для розгортання кредитування.

Інші кроки, передбачені Стратегією, також підживлюватимуть цей процес. Активніше залучення до кредитування небанківських фінансових установ, які перейдуть під нагляд НБУ з середини 2020 року, розширення функціоналу та кола учасників Кредитного реєстру, фокус на кредитуванні малого і середнього бізнесу з одночасним збільшенням прозорості їх діяльності, запуск кредитування під заставу землі після проведення земельної реформи – це неповний перелік завдань на майбутні п’ять років.

Якщо все це вдасться зробити в комплексі, то у 2025 році ми перегорнемо ще одну сторінку в історії нашої економіки та фінансового сектору. Це буде економіка, в якій обсяг "поганих кредитів" буде нижчим за 10%, а однознакові ставки за кредитами не будуть чимось незбагненним.