Затверджена на початку січня Стратегія розвитку фінансового сектору до 2025 року відкриває нову сторінку в його історії. Етап масштабного "очищення" та стабілізації, передбачений попереднім документом – Комплексною програмою розвитку фінансового сектору до 2020 року, – вже пройдено. Нинішня мета – не менш амбітна: забезпечити провідну роль фінансового сектору у сталому розвитку економіки та збільшенню добробуту громадян. Реалізація цієї мети не в останню чергу залежить від пожвавлення кредитування. Чи настав час для прориву в активізації кредитування? Фундамент для цього вже створено. Рішуче усунення всього декількох, але суттєвих перешкод зрушить процес із місця.

Низька інфляція – запорука дешевих кредитів. А країна, валюті якої не довіряють навіть власні громадяни, ніколи не зможе забезпечити дешевий кредитний ресурс для економіки. Майже 25 років ці постулати дивним чином ігнорувалися в Україні, де постійні стрибки інфляції та регулярні валютні кризи підривали довіру до гривні і знищували передумови для довгострокового бізнес-планування.

Час змін настав у 2015 році, коли НБУ вперше задекларував, що прагне досягти цілі з інфляції 5%+/-1 в.п. на кінець 2019 року і дотримуватися її надалі. Упровадивши режим інфляційного таргетування, де основним інструментом для досягнення цілі є облікова ставка, а обов’язковим принципом – плаваючий валютний курс, Нацбанк виконав поставлене перед собою завдання за підсумками минулого року, чого мало хто очікував.

Разблокируйте чтобы читать дальше
Чтобы прочитать этот текст, пожалуйста, оформите подписку