Цены растут. Не только в Украине, а по всему миру. Все пропало? Для развитых стран – нет

Ціни продовжують зростати – інфляція у травні сягнула 9,5% порівняно з травнем 2020 року. Це найбільший показник за останні два роки, останній раз інфляція була на рівні 9,6% якраз у травні 2019-го, після чого темпи зростання цін весь час були вищими.

Найбільше до росту цін доклалися харчові продукти (з найбільшого – за рік ціни на яйця +34%, на соняшникову олію +75%, цукор +67%) та енергоносії (електроенергія +37%, природній газ +162%, паливо для авто +37%).

Втім, навіть базовий індекс інфляції, який більш стабільний та виключає товари, що мають схильність до сильного коливання цін, доволі стрімко зростає – +6,9% до травня 2020 року. Знову ж таки, таких рівнів зростання базових цін не досягало з середини 2019 року.

Ріст цін ймовірно прискорюватиметься й надалі, аналітики очікують 10% і більше в найближчі місяці. Інфляція перевищує прогнози НБУ – очевидно, що Нацбанку доведеться реагувати, підвищуючи ставку.

Втім, процеси в Україні є лише відгомоном глобального зростання цін, яке зараз відбувається всюди в світі. 

Інфляція в США досягла 13-річного максимуму, буквально за останні кілька місяців, схожа ситуація і в інших розвинених країнах. Ціни на сировинні товари б’ють рекорди, також злетіли ціни на логістику (особливо, морську). 

Фактично, є тенденція щодо зростання цін у всьому глобальному ланцюгу виробництва, навколо якого побудована сучасна світова економіка (і в який Україна все ще доволі слабко включена).

Причина – стрімке відновлення економік (в першу чергу, розвинених країн) після ковідної кризи. Американці масово прямо та непрямо отримують гроші від уряду в рамках байденівського пакету стимулювання економіки – і почали активно ці гроші витрачати. Бізнес, у відповідь, почав не менш активно розширювати виробництво, до чого виявилися неготовими ні логістичні компанії, ні постачальники сировини. Попит на всі товари злетів і ціни полізли нагору.

Паралельно, центральні банки розвинених країн продовжують накачувати світову фінансову систему грошима, боячись зупинити тільки но розпочате економічне відновлення. Зрозуміло, що це лише підштовхує інфляцію – та, найголовніше, очікування щодо зростання цін у майбутньому (інфляційні очікування). 

Також зрозуміло, що в якийсь момент кран дешевих грошей у світову економіку почне прикручуватися – інакше це все просто закінчиться інфляційною кризою в глобальному масштабі, як вже було в 1970-ті роки (коли після нафтового ембарго арабських країн різко почали зростати ціни в світі). 

Поки що очікується, що зупинка "кількісного пом’якшення" (як називають цю програму друкування грошей) та підвищення відсоткових ставок в розвинених країнах будуть поступовими і займуть кілька років. Втім, якщо інфляція набиратиме оберти, і інфляційні очікування в розвинених країнах зростатимуть, "перекриття грошового крану" може настати й раніше та бути швидшим.

Після того, як емісія грошей зупиниться та зростуть відсоткові ставки, у світі завершиться ера, до якої ми вже встигли звикнути – ера дешевих та доступних грошей. Доступ до фінансування стане більш складним.

Власне, в цьому й полягає найбільший виклик саме для нашої країни. Адже навіть у цьому світі дешевих грошей ми маємо великі проблеми із залученням цих самих грошей. 

Наша держава кредитується під відсоткові ставки рівня африканських країн, в нас майже немає притоку інвестицій, а головний фінансовий утримувач країни – наші власні заробітчани. Водночас, особливо зараз (при високих цінах на сировину, яку ми продаємо), ми все ж таки маємо принципово доступ до світових фінансових ринків. А, враховуючи очікуване отримання $2,7 млрд від МВФ цього року, без жодних умов, в рамках глобальної програми для всіх країн-членів МВФ, може скластися ілюзія, що фінансові проблеми десь позаду, або принаймні вони полегшилися порівняно з минулими роками.

Але як тільки гроші стануть дорожчими, ілюзія швидко й боляче розвіється, і ми можемо жорстко зіткнутися з суворою реальністю. В якій наша глибока інвестиційна непривабливість – пов’язана з довгою історією хибної на межі безумства економічної політики, репутацією глибоко корумпованої країни та неспроможністю успішно провести глибокі реформи, яких потребує країна, – може проявити себе у вигляді відрізання від світових фінансових ринків. І тоді ми вчергове опинимося в кризі, від якої нас вчергове рятуватиме МВФ та інші західні партнери. А Україна стане ще біднішою порівняно з усіма іншими європейськими країнами – а ми вже зараз маємо найнижчий ВВП на душу населення на континенті.

Щоб уникнути цього сценарію, необхідно сильно підвищити рівень довіри до України з боку світових інвесторів – для чого потрібні системні реформи та зміни в країні. Найлегший спосіб побудувати таку довіру прямо зараз – значно пришвидшити виконання програми МВФ. Наразі, саме програма МВФ сприймається інвесторами як "якір" – найбільш зрозуміла для них програма реформ, виконання якої легко перевірити на практиці. 

Історично, ми отримуємо в рамках програм МВФ один транш на рік. Цього року поки що не отримали жодного. Якщо ж хочемо змінити сприйняття нас з боку світових ринків – треба почати отримувати щонайменше два транші МВФ на рік. Або провести в країні настільки сильні зміни (безвідносно МВФ), що прогрес в реформах буде очевидний навіть далеким від наших реалій іноземцям.