Sold out. Що буде з ринком проблемних боргів в Україні без "спадщини банкопаду"

У липні 2019 року Національний банк України опублікував цікаве дослідження щодо факторів, які вплинули на безпрецедентне збільшення частки непрацюючих кредитів в українських банках у період після 2014 року.

Результати вражають: війна на Донбасі, окупація Криму та спричинена цими подіями економічна криза (включно з розривом бізнес-зв'язків з Росією) спровокували лише третину дефолтів серед позичальників українських банків.

Інші вирішили не платити за борги з інших – значно суб'єктивніших – причин. Однак у цієї медалі є і позитивний бік: ці кредити все ж таки можна повернути до життя, оскільки часто йдеться про живі бізнеси. Вони продовжують працювати та приносити гроші своїм власникам, але останні чомусь за кредитами не платять.

Саме на цьому припущенні у будь-якій системі, що постраждала від великої кризи, з'являється нова, незвичайна та специфічна галузь – ринок проблемних активів.

В Україні він також є. Тут продаються борги номінальною вартістю пів трильйона гривень, їх купують сотні професійних фінансових компаній, які спеціалізуються на поверненні проблемних і навіть безнадійних боргів.

Як ця система сформувалася, чи можна її вважати повноцінним ринком і що на неї чекає в майбутньому?

LIGA.net попросила розповісти про український ринок NPL представників трьох ключових для нього інституцій: Фонду гарантування вкладів фізосіб, НБУ та Prozorro.Sales.

Революція Prozorro.Sale і закони, яких не було. Як розпочинався український ринок NPLs

Перша заступниця директора Prozorro.Sale Дарина Марчак (у минулому – журналістка, яка спеціалізується на держфінансах) перебуває в епіцентрі однієї з головних економічних реформ часів незалежності – створення системи Prozorro.Sale.

У 2017 році, за аналогією з держзакупівлями, в парадигмі Prozorro.Sale почали продаватися і активи банків-банкрутів, які потрапили в управління Фонду гарантування вкладів. За статистикою самого Фонду, 95% позичальників переходили в категорію NPLs практично відразу після визнання їхнього кредитора банкрутом.

Чинна директорка-розпорядниця ФГВФО Світлана Рекрут на той момент вже входила до складу його топменеджменту (головою був Костянтин Ворушилін). Під її керівництвом Фонд тестував спочатку англійські, а потім і голландські аукціони зі зниженням ціни, експериментував із об'єднанням активів у багатомільярдні пули та запрошував до України великі торгові майданчики зі США та Європи.

Участь у цьому процесі брав і Національний банк, який виступав заставним кредитором із кредитів рефінансування багатьох банків-банкрутів. Після поділу функцій Нацкомфінпослуг між НБУ та Нацкомісією з цінних паперів ключовим регулятором ринку проблемних боргів став саме Нацбанк.

На середину 2021 року ФГВФО провів через Prozorro.Sale майже всі "свої" активи. Система стала своєрідним водорозділом між "Диким Заходом", як описують учасники ринку продажу Фонду у 2014-16 роках, та появою в Україні цивілізованого ринку NPLs.

Як це відбувалося і що являв собою ринок раніше – розповідають Дарина Марчак, Світлана Рекрут та Олексій Онищенко (НБУ).

За допомогою Prozorro.Sale ми ліквідували монополію продажу активів. Вона породжувала часті "контрольовані продажі", коли конкретний актив фактично віддавали завчасно відомому покупцю. Це було просто, оскільки кожен окремий майданчик, через який продавався актив, мав всю інформацію і про лот, і про потенційних покупців, і про цінові пропозиції.

Так було, поки не з'явився Prozorro.Sale – інтегратор між усіма основними майданчиками, які працюють в Україні. Немає значення, через кого виставлено лот і з ким працює покупець. Купити актив може кожен, ніхто не може завадити участі в аукціоні конкретних компаній. Скільки їх буде і хто вони – до кінця торгів цього ніхто не знає.

Ти можеш відмовити учаснику у реєстрації, але він піде на іншу біржу. Якщо один майданчик хоче закрити інформацію про торги, вона з'явиться ще у десятках інших місць. Це дуже сильний антикорупційний захід – він нівелює можливість домовитися, тому що кількість учасників аукціону, хто вони, до початку самого аукціону невідомі – а ось щойно він розпочався, всі можуть онлайн спостерігати за його ходом, а після завершення аукціону миттєво стає публічною вся інформація про всіх учасників, про покупця.

Ці зміни стали фундаментом довіри до системи. Завдяки цьому учасники ринку розуміють, що на ньому можна чесно конкурувати. А це, у свою чергу, приводить до зростання цін.

Наша місія так і звучить – "будуємо ринки та довіру". Це важливо, тому що головне, щоби ця прозорість допомагала всім: і державі, яка може бачити, що відбувається з її майном, і бізнесу, який розуміє, які активи та за якими цінами продаються зараз з одного боку та наявність попиту на них – з іншого.

Ринку NPLs в Україні у 2014-16 роках не було, не було чітких правил, у незмінності яких ринок міг би бути певним.

Це важливо тому, що бізнесу потрібно планувати свої фінансові потоки. На перших етапах розвитку ринку продаж був хаотичним, спрогнозувати щось було просто неможливо.

Але формування нормального ринку було неминучим – зіграв принцип, коли у якійсь незаповненій ніші з'являється велика пропозиція, рано чи пізно туди надходить і капітал.

Звісно, ​​минув певний період адаптації. Але зараз можна точно сказати, що це вже не примітивні операції на кшталт викупу власного боргу, а структурований сегмент, на якому люди навчилися робити бізнес.

Пресслужба НБУ

Основна частина ринку NPLs – операції Фонду гарантування з продажу проблемної заборгованості. Комерційні банки провели порівняно мало угод з продажу NPLs після кризи 2014-16 років.

Це можна пов'язати з успішнішою претензійно-позовною роботою, а також реструктуризацією боргів позичальників. Приватні банки практично закривають запит з NPLs за винятком валютної іпотеки.

Найбільш ліквідні кредити продавалися на голландських аукціонах трохи більше ніж за 20% від заборгованості.

Ринок чи ні? Що відбувається і хто торгує NPLs зараз

Чи можна вважати NPL-кон'юнктуру, що склалася в Україні після банківської кризи 2014-16 років, власне ринком проблемних боргів?

З одного боку, на ньому діють спеціалізовані гравці, які конкурують за єдиними правилами і платять за активи реальні гроші. За даними НБУ, за перше півріччя 2021 року було укладено договорів факторингу на 30,2 млрд грн.

З іншого – частим предметом критики виступає можливість для позичальників, які навмисне не обслуговували кредити, викупити свої борги з великим дисконтом.

З третього – незабаром ринок може зіткнутися з кризою пропозиції: через практично монопольний статус Фонду гарантування як єдиного продавця NPLs. Цього року ФГВФО, найімовірніше, завершить продаж своїх активів.

Ринок структурувався. Є гравці, які купують лише пули активів, є ті, хто купує беззаставні права вимоги щодо кредитів (це, зазвичай, колектори), на іпотеці спеціалізуються і колектори, і фінкомпанії, на боргах юросіб – кілька великих учасників ринку.

Це справді складний бізнес. Активи, які ми продаємо, зазвичай глибоко distressed, терміни прострочення можуть досягати десять років, застав часто не існує. У покупців є три шляхи: завершення судової історії, мирова угода та стягнення застави.

Фонд гарантування не має ресурсу для того, щоби брати участь у трудомістких тривалих і дорогих судових баталіях. А приватні гравці – мають. Тим більше, коли вони розуміють, чим і як живе конкретний боржник. Наприклад, вони можуть зорієнтуватися та оперативно накласти арешт на майно позичальника за кордоном. Це вже додаткова мотивація для боржника йти назустріч і, наприклад, погодитись на мирову угоду.

Коли ми говоримо про те, що відбувається з активами Фонду гарантування, на мою думку, це вибір кожного конкретного підприємця – що робити з товаром, за який він сплатив.

Покупці намагаються отримати реальні гроші, це означає дуже серйозну підготовчу роботу. Вимога прозорості в цьому аспекті, як на мене, буде втручанням у діяльність бізнесу.

З іншого боку, завдання держави – прозоро продати активи за ринковою ціною. На аукціони в Prozorro.Sale може прийти будь-хто. Якщо ми відсікаємо самих боржників, які хочуть викупити свої борги, ми відсікаємо найцікавішого покупця. Він готовий платити максимально можливу для ринку ціну. Таким чином, держава втрачає істотну частину грошей, а нерідко – і взагалі можливість продати проблемний актив.

Українське законодавство не передбачає такої фінансової послуги як операції із проблемними боргами. Частина таких угод – факторинг.

Факторингову ліцензію в Україні мають 733 компанії. У 2020 році на цьому ринку відбулося 45 тисяч угод на 85 млрд грн, що на 46% більше, ніж у 2019 році. У першому півріччі 2021 року вже зафіксовано 30 тисяч договорів на 30 млрд грн.

Точну частку операцій із проблемними боргами оцінити складно, проте, ймовірно, йдеться про щонайменше половину зазначеного обсягу.

Наразі НБУ працює над концепцією розвитку торговельного фінансування в Україні (є частиною Стратегії розвитку фінсектора до 2025 року). Вона передбачає і реформу ринку факторингу, однією з цілей якої є розділити торговий факторинг та операції з проблемними боргами.

Що далі? Чи врятують держбанки ринок проблемних боргів в Україні?

Що буде з ринком NPLs в Україні, коли Фонд гарантування завершить великий розпродаж активів, що дісталися банкопаду 2014-16 років? Перша скрипка переходить до держбанків: на балансі ПриватБанку на початок року було близько 178 млрд грн NPLs, Укрексімбанку – 57 млрд, Ощадбанку – близько 52 млрд грн.

Чи має український ринок capacity, щоб обробити ще й цю масу безнадійних боргів (істотна частина яких пов'язана з політиками різних років, компаніями-пустишками та впливовими олігархами)? І, що головне, – чи спроможні держбанки виставити їх на продаж?

Інший пласт запитань – які ще види "поганих" активів можуть бути ефективно продані, у тому числі через систему Prozorro.Sale.

Чому цивілізований ринок NPL важливий для економіки? NPL – це великі суми, які заморожують банківську ліквідність, оскільки під погані кредити потрібно формувати резерви, обмежуючи таким чином кредитування. Згідно з експертними підрахунками, якби держбанки продали всі свої проблемні активи, це вивільнило би для них близько 30 млрд грн ліквідності. Це гроші у розвиток ринкових ніш, на які орієнтується кожен із банків. Наприклад, велике будівництво, програми енергоефективності, кредитування МСБ.

Так, держбанки мають проблему з продажем поганих кредитів – їхнє керівництво недостатньо захищене від претензій правоохоронних органів через реалізацію активів за зниженою ціною: органи нерідко трактують це як завдання збитків державі. Тому поки що держбанки можуть використовувати лише англійські аукціони з продажу, які працюють за принципом підвищення ціни, тоді як досвід Фонду гарантування показує ефективність голландської системи – на зниження.

По-перше, з жовтня 2019 року дохід від аукціонів у справах про банкрутство становить 2,4 млрд грн, ми бачимо вже понад 300 організаторів торгів та 1,5 тисячі учасників. Середня різниця між стартовою ціною та ціною продажу складає 47%. Важливий аспект у цьому сенсі – продаж став набагато рідше оскаржуватися у судах. Якщо раніше в суді заперечувалася приблизно третина продажу, то зараз йдеться про поодинокі випадки.

Інші напрямки з болючим потенціалом – продаж арештованого майна та прав вимоги щодо іпотечних кредитів, земельні аукціони, ринок прав на переробку деревини.

Українські банки у своїх трирічних NPL-стратегіях запланували продаж портфелів із загальним боргом 39 млрд гривень.

Як і Мінфін, НБУ покладає великі надії на те, що банки використовуватимуть інструмент голландського аукціону (ухвала Кабміну №281 від 2020 року – Ред.) для кредитів із простроченням понад 36 місяців.

Це регулювання передбачає низку запобіжників щодо мінімальної ціни продажу та реалізації активів пов'язаним особам. Водночас НБУ та Мінфін стежитимуть за практичним застосуванням цих правил і у разі зловживань змінять вимоги до банків.

Пік ринку вже пройдено, навряд чи з'являться на ньому радикально нові гравці. До того ж профіль проблемних активів держбанків не дуже відрізняється від нашого – це глибоко distressed-кредити, які потребують дуже серйозного опрацювання.

Проте для ринку дуже важливо підтримувати ритмічну пропозицію. Капітал на ньому є. Тому держбанкам важливо не прогавити момент, коли ринок організований і добре капіталізований. Якщо вони протягнуть ще рік, гроші підуть в інше місце.