Економіка воєнного часу. Україна втратила чимало, але робить все можливе, щоб не втратити більше
1. Втрата третини ВВП.
На українських територіях під окупацією РФ або бойовими діями нічого не виробляється фізично. Це приблизно 20% ВВП, яке вироблялося в Україні до війни (Схід та Південь, Північ вже звільнена).
Хтось релокує бізнес зі Сходу на Захід, і це сприяє пожвавленню, але, звичайно, не компенсує втрат.
Крім цього звичайна економічна активність сильно впала навіть на решті території країни, близько третини компаній не відновлюють діяльність, а решта стикається із суттєвим падінням внутрішнього попиту та працює не на повну потужність.
Про нові великі експортні контракти взагалі майже не йдеться. Тому 30% втрат – це мінімальні оцінки падіння станом на зараз.
2. Міграція населення.
Понад 5 млн населення України виїхали з країни. Це не лише робочі руки, але й споживчий попит. Саме тому компанії стикаються із проблемою продати свою продукцію чи послуги.
Внутрішня міграція у дуже багатьох випадках означає, що людина втрачає роботу та джерело доходу, і також дуже сильно обмежує своє споживання. Їм потрібні виплати з безробіття та соціальні виплати, а також бажано надання гуманітарної допомоги та тимчасового житла, що збільшує навантаження на бюджет.
Зарплати за умови збільшення пропозиції робочої сили, особливо в західних регіонах, знижуються. Результат цього – зниження попиту для бізнесу.
3. Складна, дуже складна логістика.
Порти (70% експорту) втрачено, українську залізницю методично обстрілюють, пальне для автомобільного транспорту в дефіциті, товари надзвичайно проблемно доставити. Навіть якщо компанія має товар та покупця, логістичні питання зараз виходять на перший план. У підсумку в країні залишається більше продовольства (і ціни на нього зростають не так сильно, як могли б), але компанії втрачають дохід та відчувають все більше дефіциту ресурсу.
Держава робить, що може в цих умовах. Якісь "ручні" рішення вдалі (фіксація валютного курсу замість монетарного якоря ставки; пряме, але все ж таки обмежене фінансування дефіциту через друк гривні), якісь – не дуже (фіксація цін на бензин, дозвіл на безмитне ввезення євроблях).
Це все у більшості робиться з коліс, і навіть за умови, що війну очікували, шлях економіки воєнного часу для політиків та чиновників – суцільна terra incognita. І це нормально, якщо не все ідеально.
Все настільки добре, наскільки це взагалі можливо. Водночас це справедливо також і для закордонних політиків, які намагаються швидко придумати механізми надати Україні фінансову допомогу, потрібну на вчора, і на що у звичайних обставинах мали б піти місяці.
Гнучкість, децентралізованість та стійкість – наші переваги. Не на рівні інституцій, а на рівні кожної особистості – волонтера чи чиновника.
Роби, що маєш, і що буде, то й буде (с). Поки працює, сподіваюсь, що працюватиме й надалі.