Малий та мікробізнес – надійний тил для економіки та ЗСУ. Але його потрібно вивести з тіні
Уже скоро Національна рада з відновлення України затвердить фінальний документ своєї роботи – План відновлення України. Він містить тисячі ключових завдань, які мають допомогти українській економіці розвиватися, створити сприятливі умови для ведення бізнесу в Україні, і звісно, зменшити державне регулювання підприємницької діяльності.
Значну частину розділу з відновлення економіки цього Плану присвячено спрощенню умов для старту малого й мікробізнесу, його детінізації, а також легалізації ринку праці та створенню нових робочих місць.
Що там на ринку праці
До початку повномасштабного військового вторгнення Росії в Україні за оцінками експертів налічувалося від 3 до 4 млн українців, які працювали без оформлення трудових відносин чи підприємницької діяльності. Орієнтовні недонадходження до бюджету від такого стану справ коливаються від 120 до 150 млрд гривень на рік.
У червні 2020 року 63,7% українців працювали за трудовою книжкою або письмовим договором та отримували лише офіційну заробітну плату. Такі дані опитування Центром Разумкова 2017 респондентів по всій Україні. Решта визнали, що отримують усю або частину зарплати неофіційно. Зокрема, майже кожен п'ятий респондент дослідження (19,8%) працював без офіційного оформлення (що відповідає даним Держстату також в межах статистичної похибки), а 16,4% хоч і мали офіційні стосунки з роботодавцем, але частину зарплатні отримували "в конверті".
Водночас понад чверть (26,5%) економічно активного населення від 15 до 70 років (а його в Україні на початок 2022 року налічувалося 16,7 млн осіб згідно з даними Держстату) отримують тіньові доходи (дослідження Інституту економіки та прогнозування НАН України).
Але це не остаточний показник і частка "тіньовиків" може бути більшою, ймовірно, через отримувачів незадекларованих доходів від індивідуальної підприємницької та трудової діяльності. Близько 7-10% від економічно активного населення є ймовірними "тіньовими" підприємцями або самозайнятими особами. Це від 10 до 20 млрд гривень щорічних недонадходжень до держбюджету.
Очевидно, за час війни ситуація лише погіршилася. За різними оцінками аналітиків, близько 1 млн українців втратили роботу, понад 6,6 млн людей – внутрішньо переміщені особи: вони або зараз тимчасово не працюють, або знаходять періодичну роботу без оформлення трудових відносин.
Проблема детінізації підприємницької та індивідуальної трудової діяльності, а також зайнятості населення, вимагає комплексних та диференційованих підходів розв’язання залежно від специфіки країни. Зокрема, суто репресивний підхід довів свою низьку ефективність навіть у розвинених країнах, не кажучи вже про країни з гіршою якістю державного управління, до яких належить і Україна. А зі зменшенням можливостей держави щодо контролю певних видів діяльності та категорій платників податків, збільшується актуальність компромісних підходів до детінізації таких видів діяльності та платників.
В Україні роль механізму компромісної детінізації виконує спрощена система оподаткування та звітності для малого бізнесу (фактично – мікробізнесу) – ССО. Вона довела свою ефективність у детінізації основної частини мікропідприємництва та частини самозайнятих, особливо тих, що мають клієнтами підприємства чи фізичних осіб-підприємців.
Проте, свого часу, у 2010 році, спроба ліквідації ССО з боку тодішнього керівництва країни й подальший компроміс, який значно ускладнив та зробив дорожчою користування цією системою, призвели до втрати 2,2 млн легальних робочих місць у секторі мікробізнесу, з яких переважна частина перейшла у повну "тінь".
Однак, необхідність реєструвати підприємницьку діяльність і подавати звіти, з ризиком перевірок та штрафів, робить навіть ССО недостатньо привабливою для осіб, що займаються індивідуальною або епізодичною трудовою діяльністю. Це зумовлює потребу у доповненні ССО ще простішим та компроміснішим механізмом легалізації, який був би привабливим для тих категорій, які сьогодні масово залишаються поза правовим полем.
Суспільні ефекти мікробізнесу
Суспільство загалом зацікавлене у створенні умов для розвитку мікробізнесу та виходу його в офіційне правове поле. Окрім своєї основної задачі – приносити прибутки власникам – будь-яка підприємницька діяльність створює низку зовнішніх ефектів, які, відповідно, стають об’єктами державної політики. Наприклад:
- створення робочих місць невеликим коштом та без необхідності державного втручання;
- мікробізнес вважається найбільш ефективним способом боротьби з бідністю. Окремі люди та цілі регіони, що потрапили у "пастку бідності", потребують ресурсного імпульсу, який дозволив би їм запустити спіраль виходу зі злиднів;
- критично важливою є роль мікробізнесу як "колиски" для реалізації творчого, зокрема, підприємницького потенціалу. Особливо це стосується постіндустріальної стадії розвитку, де саме таланти стають найбільшим багатством нації;
- підтримка конкурентного середовища, надто у галузях з високою віддачею від масштабу, дозволяє напряму збільшити суспільний добробут;
- створення комфортного споживацького середовища. Ця категорія є дуже суб’єктивною, але у багатьох розвинених країнах, зокрема ЄС, приділяється увага збереженню малого бізнесу, особливо у сферах обслуговування, харчування та роздрібної торгівлі з мотивів створення комфорту для споживачів та туристів.
Разом з тим, у посткомуністичних країнах малий та мікробізнес, який працює легально, – не лише доходи в бюджет, а й виховання підприємницької культури та подолання негативного ставлення до підприємництва.
Оптимальні рішення для України
Різні країни ЄС та Азії застосовують п’ять моделей оподаткування, зокрема:
- податок з доходів фізичних осіб – Фінляндія, Болгарія, Чехія, Польща, Румунія, Угорщина тощо;
- спрощений режим оподаткування на загальній системі – Хорватія, Чехія, Польща, Італія та інші;
- податок з виторгу – Польща, Грузія та інші;
- фіксований податок – Україна, Польща, Угорщина, Грузія, Азербайджан та інші;
- патент – Казахстан, Молдова, Киргизстан та інші.
Система спрощеного оподаткування, яка наразі діє в Україні, порівняно з моделями інших країн створює загалом непогані можливості для самозайнятих осіб, що працюють на постійній основі, і для яких така діяльність є основною. Але що робити з негнучкістю строків переходу на ССО та неможливістю робити це епізодично, за потреби?
З цієї причини, отримувати додаткові до основної роботи заробітки на нерегулярній (наприклад, сезонній) основі в легальному секторі для самозайнятих осіб може бути обтяжливо та невигідно, тому цей сектор залишається в "тіні". Крім того, певна частина самозайнятих не готова реєструватися офіційно через обтяжливість процесу відкриття та закриття ФОП, додаткової звітності, можливих перевірок.
Не забуваймо й про те, що часто найдоступніший варіант для тимчасового заробітку, – це співпраця з онлайн-платформами. Враховуючи складну економічну ситуацію, доволі велика кількість людей може підробляти, йдучи працювати на неповний робочий день, на тимчасові посади, або ж як незалежні підрядники. Наприклад, репетиторство, водіння авто під замовлення, будівельні роботи, кур’єр, позаштатна робота, фітнес-тренування.
Але наявні податкові режими в Україні передбачають подання звітності в податкову, сплату спеціальних внесків та інші моменти, які ускладнюють ухвалення рішення щодо початку такої діяльності. Тому відповідним економічним суб’єктам потрібно запропонувати привабливу пропозицію, яка дозволить не лише легалізувати їх на добровільній основі, а ще й приноситиме помірні бюджетні надходження.
Досвід інших країн говорить, що такий режим для самозайнятих не призводить до перетоків з інших режимів, а відбувається реальна детінізація, коли самозайняті, які раніше працювали без сплати будь-яких податків, масово реєструються як самозайняті та починають сплачувати податки. Суспільство зацікавлене у легалізації будь-якої корисної діяльності навіть за символічну плату, оскільки тіньовий статус породжує багато негативних ефектів для інших: корумпує контрольні органи, живить організовану злочинність, виводить з правового поля активну та прогресивну частину населення, стримує можливий розвиток бізнесу.
За наших умов, відповідно до світового досвіду, ми можемо очікувати на добровільнулегалізацію від третини до половини тих, хто працював у неформальному секторі. Тобто добровільної легалізації до 1 млн самозайнятих осіб, що може додатково принести до держбюджету до 10 млрд гривень на рік, залежно від ціни патентів/суми виторгу та інтенсивності детінізації.
Для цього потрібно законодавчо запровадити найпростішу модель оподаткування для самозайнятих, без реєстрації та звітів – де самозайняті реєструються за декларативним принципом, а онлайн-платформи подають інформацію про обіги контрагентів до податкових органів. Це може бути патентна система, або податок від виторгу зі ставкою в межах 5-6% та зі звільненням від обов’язкової сплати єдиного соціального внеску.
Впровадження спрощеної системи для самозайнятих дозволить легалізуватися ширшому колу самозайнятих осіб. Водночас, мають бути обмеження для певних видів діяльності, аби завадити можливостям зловживання над спрощеною формою з боку бізнесу – але лише ті, що мають економічне обґрунтування.
Важливо також усунути необхідність обліку доходів та витрат з метою зменшення видатків на адміністрування з боку платників податків та податкових органів для осіб, самозайнятих у видах діяльності, які обмежені у такий спосіб, аби в будь-якому разі не дозволити перевищити встановлений законом верхній поріг для 1 групи ССО.
Замість ведення обліку доходів, їх розмір має бути обмежений економічно через виключення певних видів діяльності та вимогу щодо виключно особистого надання послуг із забороною використання найманих працівників. Потрібно обмежити можливості тиску податкових органів на самозайнятих осіб. Все це дозволить створити привабливі умови як для добровільної легалізації мікробізнесу, так і для детінізації в інших секторах.
Сподіваюсь, що незабаром План відновлення буде затверджений Нацрадою, і всі важливі пункти Плану, спрямовані на компромісну детінізацію та створення умов для роботи малого та мікробізнесу, будуть реалізовані вже цього року.