Битва за "Ощад" - 1:0 в пользу украинцев
Черги – якомога коротші, депозитні ставки – якомога вищі, а кредитні – якомога нижчі. Ось це, мабуть, і всі очікування пересічного українця від державного банку.
У політиків часто очікування дещо інші – зібрати у держбанку з цих самих пересічних українців депозити та віддати наближеному до себе бізнесу у вигляді кредитів. На відміну від приватного банку, який потрібно підтримувати з власної кишені, державний завжди можна докапіталізувати коштом пересічних українців – платників податків. Якщо громадяни щось запідозрять, можна залучити талановитих "журналістів", щоби звинувати у всіх проблемах занадто незалежний НБУ, "соросят" та "світову закулісу".
Ключовим елементом цієї бізнес-моделі, що дозволила окремим олігархам потрапити в перелік Forbes, є призначення контрольованого топ-менеджменту до державних підприємств або банків. Для цього можна, навіть не маючи контрольного пакету акцій, правильно прописати процедуру призначення менеджменту та зафіксувати її в акціонерній угоді з державою у Лондоні, як це було в Укрнафті до березня 2019 року.
А, якщо ризикуєш втратити контроль над держпідприємством, терміново перевезти його головний офіс до санаторію у лісі, сховавшись за парканом із колючим дротом, як у випадку Центренерго.
Битва за незалежність
Захистити державні банки та підприємства від пливу політиків та олігархів покликана реформа корпоративного управління. Хоч і не єдиним, але ключовим її елементом є незалежні наглядові ради. Такі наглядові ради є в усіх держбанках – Ощадбанку, Приватбанку, Ургазбанку та Укрексімбанку.
Для справді незалежних членів, що працюють в інтересах українців, робота у наглядовій раді все частіше перетворюється на поле битви – битви з договорняками між політиками та олігархами. Наприклад, у ПриватБанку, окрім розвитку фінустанови, потрібно витрачати безліч часу на боротьбу за повернення виведених із банку коштів та відбиття судових атак колишніх акціонерів.
Останньою такою битвою за корпоративне управління став конкурс на посаду голови правління державного Ощадбанку. Історія запровадження корпоративного управління в Ощаді є далекою від ідеальної.
Минулого року Національний банк не затвердив більшість членів із першого складу наглядової ради, оскільки мав питання до їхньої відповідності вимогам та конфлікту інтересів, а також до того, як ця рада призначила попереднього голову правління без конкурсу. Але всі ці складнощі стали для нас ознакою того, що, замість безальтернативних кулуарних призначень "своїх", процедури таки стали більш відкритими та конкурентними.
Читайте також: Поле битви - Ощад. Чому НБУ "забанив" наглядову раду держбанку
Поточний конкурс на голову правління також мав свої вади. Наприклад, він то оголошувався, то припинявся без зрозумілих причин, то потім знову оголошувався. Кожного разу у ЗМІ було "злито" кандидатури претендентів. Мало хто в Україні це усвідомлює, але для нормальної країни така річ є неприйнятною принаймні з двох причин.
По-перше, потенційний роботодавець у процесі відбору повинен подбати про конфіденційність кандидатів. Погодьтеся – мало хто із вас, претендуючи на певну посаду, хотів би, щоби про це знали всі у світі, а особливо – ваш сьогоднішній роботодавець, якщо (або поки) ви не отримаєте цю посаду.
По-друге, ця інформація є чутливою для ринку – в залежності від того, хто очолюватиме публічну компанію або банк, інвестори та вкладники можуть вкладати чи не вкладати у неї свої гроші.
КОРОТКИЙ СПИСОК І ПЕРЕМОЖЕЦЬ
Якщо вірити короткому списку кандидатів на голову правління Ощаду, який було "злито" у ЗМІ в останній раз, виникає як мінімум ще одне питання. У п’ятірці фіналістів, чомусь, не було жодного іноземця. Хоча цілком логічно було би очікувати, що така посада зацікавить не лише українців, і що міжнародний досвід може стати у нагоді самому Ощаду для подальшої трансформації.
Це, принаймні, випливає з того короткого списку, який було "злито" у позаминулий раз – у ньому іноземці були. Отже, цілком вірогідно, що цього разу уже існували якісь невідомі нам з вами обмеження щодо кола кандидатів, які можуть претендувати на цю посаду.
Проте, незважаючи на всі перешкоди, наглядова рада, схоже, таки перемогла у цій битві та змогла обрати того кандидата, якого вважала правильним. Сергій Наумов має значний досвід керівництва банками, а згадок про наявність у нього зв’язків із політиками чи олігархами, принаймні у публічній площині, немає.
За переможця проголосувало п'ять членів наглядової ради, за іншого кандидата – три. Такий розподіл збігається зі співвідношенням незалежних членів (яких у наглядовій раді наразі п’ятеро) та представників держави (яких там троє). І хоча немає офіційного підтвердження, що голоси поділилися саме так, є неофіційне підтвердження від Олександра Дубінського, про якого нижче.
Миттєве, але нелогічне пояснення Дубінського
Про перемогу Наумова стало відомо 17 червня приблизно о 18 годині. А вже о 19:05 пан Дубінський, народний депутат та екс-ведучий (чи ведучий?) каналу Ігоря Коломойського "1+1", у своєму пості у Facebook вимагав скасувати результати конкурсу. Він мотивував це тим, що незалежні члени наглядової ради отримали електронні листи з пропозицією за гроші підтримати іншого кандидата – Геннадія Хелемського.
Схоже, пан Дубінський дуже квапився, і тому логіка його аргументів кульгала. Він написав, що провокація могла бути вигідна діючому голові правління Ощада Андрію Пишному або Наумову. Але якщо вона була вигідна Пишному, який буцімто хотів зберегти "хлібне місце", то незрозуміло, чому сам же пан Дубінський і вирішив йому допомогти, намагаючись скасувати результати конкурсу.
А якщо пан Дубінський вважає, що члени наглядової ради голосували проти Хелемського через начебто "корупційні ризики" (що, до речі, не було публічно підтверджено самими членами ради), то з таким самим успіхом він міг стверджувати, що це було на користь третього кандидата – Антона Тютюна, який набрав найбільшу кількість голосів у першому турі голосування.
Скасувати не можна Призначити
Звичайно, інцидент із "корупційними листами" потребує розслідування. Але незалежні члени наглядової ради, вочевидь, мають достатні навички критичного мислення для того, аби така примітивна провокація не вплинула на незалежність їхнього судження при голосуванні.
Такі листи точно не можуть бути підставою для скасування результатів конкурсу – інакше, будь-кому, кому заманеться скасувати конкурс, достатньо буде відправити анонімні "корупційні листи" наглядовій раді. Особливо, якщо цей будь-хто очікує, що переможе не "його" кандидат. І тоді конкурси більше ніколи не будуть закінчуватися оголошенням переможця.
Другою спробою скасувати результати конкурсу став судовий позов депутата Максима Бужанського, якого журналісти відносять до групи впливу Коломойського, з метою заборонити призначати Наумова. Зважаючи на заяви пана Дубінського та позови пана Бужанського, наглядовій раді Ощадбанку ще доведеться попрацювати, аби довести призначення голови правління до кінця.
Нарешті, третьою та четвертою спробами заблокувати призначення Сергія Наумова стали позови Геннадія Хелемського, який побачив грубі порушення у проведенні конкурсу. Один позов пан Хелемський подав до Печерського районного суду Києва до Ощадбанку і ще один до Шевченківського районного до Ощадбанку та компанії Pedersen&Partners, яка займалася пошуком кандидатур для участі в конкурсі. Публічно свою позицію з цього приводу пан Хелемський не озвучив.
А окрім Ощаду, в Україні є ще три державні банки та більше трьох тисяч державних підприємств. Враховуючи апетити окремих політиків та олігархів, попереду ще багато битв за реформу корпоративного управління, і не лише в Ощаді.
Ну а поки 1:0 на користь українців.