Украина и МВФ. Нужны перезагрузка и новая концепция сотрудничества

Відносини України з Міжнародним валютним фондом продовжують бути напруженими. Хоч в Офісі президента і очікують отримання чергового траншу вже до осені, остаточне рішення про перегляд програми stand-by для України, по якій нам зарезервовано $5 млрд, ще не прийнято.

Чому українська влада не може порозумітися з Фондом?

Все просто. МВФ необхідно побачити більший прогрес для завершення першого перегляду програми, відмічає керівник комунікацій МВФ Джеррі Райс. Програма Фонду стосується підтримки незалежності Національного банку, боротьби з корупцією, середньострокової фіскальної стабільності та поліпшення корпоративного управління. Наразі виконанням якого з пунктів цього списку може похвалитися українська влада?

У чому фундаментальні причини такої низької ефективності виконання умов програм і отримання кредитних траншів (вже більше року минуло від останнього). 

Моя інформаційна бульбашка друзів у Facebook майже без виключень вважає винною українську сторону, яка постійно або не виконує попередні домовленості, або навіть демонструє регрес за попередніми досягненнями.

Звичайно, підстав для цього вистачає, не буду їх тут перераховувати. І стандартною рекомендацією для МВФ у такому випадку є збереження жорсткої позиції або навіть ще більш жорсткі вимоги для того, щоб змусити українську сторону виконувати необхідні реформи, які мають призвести до економічного дива та покращити життя громадян уже сьогодні. 

Водночас, іноземні інвестори є більш прагматичними. Так, вони теж вважають МВФ якорем для важливих реформ і зниження негативного впливу не економіку пов’язаних сторін, тобто олігархів. Однак, вони розуміють, що кожне політичне рішення, що зачіпає чиїсь інтереси, має свою політичну ціну. І якщо почати війну проти всіх і за все "добре", політичний капітал швидко вичерпається. 

Яскравим прикладом може слугувати поточний цугцванг у судовій реформі, де основна боротьба йде за контроль над призначеннями до Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Міжнародні партнери не довіряють українській владі та хочуть мати вирішальну більшість голосів міжнародних незалежних експертів. Натомість українська влада, по-перше, боїться втратити контроль (і ми цю боязнь бачимо і у випадках Нафтогазу, і НБУ), а по-друге, підставитися під звинувачення в здачі суверенітету. 

Тому, позицію МВФ в окремі періоди та з окремих питань іноземні інвестори вважають занадто жорсткою. Зокрема, жорсткі вимоги МВФ у другій половині 2019 року вони вважають помилкою, що підірвала довіру до цієї організації з боку української влади та суттєво ускладнила подальшу конструктивну співпрацю. Наразі також вимоги для України виглядають дуже жорсткими, і тому відсутність успішних переглядів уже не є лакмусовим папірцем для іноземних інвесторів. Це очевидно, якщо подивитися на приплив портфельних інвестицій в Україну останні тижні, коли вірогідність отримання кредитного траншу лише знижувалася. 

Така позиція іноземці певним чином резонує з нещодавніми коментарями українського президента про особливе відношення МВФ до України. І в цьому дійсно є сенс, що порівняти умови програми для України з подібними для інших країн, наприклад, з тим же Єгиптом, який інвестори часто використовують для порівняння з Україною.  

Але така позиція МВФ зумовлена і високим рівнем недовіри до української влади та її спроможності приймати зважені рішення та проводити необхідні реформи. 

Якщо відверто, не завжди такий песимізм з боку МВФ виправданий. Маю в цьому особистий досвід. Так, мало хто знає, але в 2015-2016 роках експерти МВФ були проти швидкого впровадження інфляційного таргетування в Україні, обґрунтовуючи це низькою інституційною спроможністю НБУ та високою недовірою до його монетарної політики. Натомість пропонували використовувати режим монетарного таргетування, що на мою думку було абсолютно неробочим механізмом в українських умовах. І лише дуже наполеглива позиція фахівців НБУ та швидка розбудова необхідних елементів нового режиму дозволила врешті-решт переконати МВФ у спроможності НБУ проводити монетарну політику самостійно, так як це роблять у всьому цивілізованому світі, а не як у країнах третього світу. 

Мені здається, що подібна задача зараз стоїть і перед українською владою. Йдеться про необхідність доведення власної дорослості та спроможності приймати виважені рішення. Ні, я не обґрунтовую можливість життя без МВФ. Але ці стосунки однозначно треба перезавантажити та спробувати відновити довіру з обох сторін. Не бачу особливої цінності в поточній програмі Stand-By для цього, адже вона власне була спрямована на закриття проблеми з ліквідністю в найгострішу фазу коронакризи. Зараз такої проблеми з ліквідністю немає, особливо в світлі запланованого отримання $2,7 млрд від розміщення СПЗ з боку МВФ. 

Тому для перезавантаження відносин необхідна нова концепція співпраці. Це може бути або програма EFF з фокусом на структурні реформи, де отримання дешевих грошей не є головним питанням. Або навіть Policy Coordination Instrument (PCI) – програма МВФ, яка не передбачає отримання фінансування взагалі, але сигналізує бажання влади проводити реформи та є каталізатором для отримання фінансових ресурсів з інших джерел. 

Механізм може бути різним, але ключовим питанням є відновлення довіри з боку обох сторін.