Накопительная пенсионная система – давайте честно о ней поговорим

1. Накопичувальна пенсійна система так само вразлива до демографії, як і солідарна. Про це не важко здогадатися, якщо оцінити, як вплине на фінансові ринки (де розміщуватимуться накопичені пенсійні заощадження) високе співвідношення між пенсіонерами та працюючими, коли пенсіонери почнуть масово продавати свої активи – щоб отримати гроші, на які житимуть в старості.

Ці активи падатимуть в ціні та зростатиме їхня дохідність. В залежності від того, які активи це будуть (equity чи fixed income), почнуться проблеми або в пенсіонерів, чиї накопичення зненацька знизяться, або в держави, банків та компаній, що залучатимуть їхні гроші та почнуть втрачати джерело фінансування.

2. Накопичувальна система – це, фактично, примус до заощаджень, якщо ми говоримо про її запровадження, як альтернативу солідарній (як другий рівень пенсійної системи). 

Заощаджувати кошти добровільно можна вже зараз. Критичним є питання довіри – якщо потім примусово створені заощадження "згорять", це ще більше підірве і так підірвану довіру до наших інституцій. Як колись крива приватизація 90-х створила олігархів та на багато років зробила українського виборця лівим противником реформ.

3. Накопичувальна система може мати позитивний ефект на рівень заощаджень (який в Україні вкрай низький) та, відповідно, фінансові ресурси, наявні для інвестування. 

Водночас, це станеться лише, якщо основний "тягар" її фінансування ляже на плечі робітників, а не роботодавців. Останні й так інвестують здебільшого за рахунок власного грошового потоку, який, за таких умов, зменшиться.

Враховуючи, що в Україні на ринку праці зараз і на багато років вперед домінуватимуть продавці-робітники (за яких місцеві роботодавці конкурують з Польщею та іншими країнами), не бачу, як цього можна добитися без зниження податкового навантаження на зарплати – ЄСВ або ПДФО.

Накопичувальну систему можна і варто запроваджувати, за умов:

- зниження податків на зарплату, заміщаючи їх відрахуваннями на накопичення;

- забезпечення спроможності регуляторів та правосуддя убезпечити накопичення від шахрайства та зловживань (зараз це під питанням, на жаль);

- забезпечення достатньо сприятливого інвестиційного клімату та достатньо швидкого економічного зростання: паралельно з запровадженням накопичувальної системи має реалізовуватися і більш широка програма реформ.

Якщо ж говорити про вирішення демографічної проблеми пенсійних систем, то воно полягає не стільки в моделі пенсій, скільки в їх перетворенні на звичайну соціальну підтримку. Хто зможе, працюватиме до кінця та частково житиме на заощадження. Тих, хто не зможе, необхідно буде підтримувати. Де факто, це вже так працює в Україні – пенсіонери або мають заощадження, або їх підтримують родичі, або (в селах) вони частково самі себе годують з власних городів.

Що точно можна і потрібно зробити вже зараз – розділити солідарну пенсію на однаковий для всіх за розміром соціальний компонент та, власне, різну для різних пенсіонерів солідарну частину, яка залежить від внесків, зроблених протягом життя. Тоді в майбутньому соціальна пенсія може залишитися як форма соціальної підтримки за віком, а солідарну поступово можна буде замінити на накопичувальну.