09.07.2018, 10:31

Наталья Яресько: Жалею, что не стала премьером


Наталья Яресько

Экс-министр финансов Наталья Яресько о реструктуризации-2015, работе в Пуэрто-Рико и желании вернуться в Украину (укр.)

Реструктуризація частини зовнішнього боргу України 2015 року досі викликає дискусії серед політиків та економістів.

З одного боку уряду вдалось відтермінувати на чотири роки погашення пакету державних облігацій на $15 млрд, що мало відбутися у 2015-2019 роках та списати 20% цієї суми.

З іншого - окрім підвищення ставок дохідності цінних паперів, умовою реструктуризації був випуск так званих ВВП-варрантів або інструментів відновлення вартості (VRI), згідно яких кредитори України до 2040 року будуть отримувати відсоток від темпів зростання української економіки, якщо вони перевищуватимуть 3% на рік.

Один з головних авторів цієї угоди - тогочасний міністр фінансів Наталія Яресько - і зараз називає реструктуризацію рятівною для України. Вона залишила міністерське крісло навесні 2016-го. Зараз Яресько працює у Пуерто-Рико, де також займається врегулюванням проблемних боргів уряду.

Які можливості Україна отримала у 2015 році, чому ми так і не змогли ними скористатися та чи варто очікувати на повернення Яресько до складу вищого керівництва країни? По це екс-очільниця Мінфіну розповіла LIGA.net у кулуарах першого міжнародного гуманітарно-економічного форуму Ukrainian ID у Каневі.

Фото: Ліга/Андрій Гудзенко
Про життя після відставки та роботу у Пуерто-Рико

- Після новин про ваше призначення у Пуерто-Рико рік тому про вас майже нічого не чути. Де ви зараз, чим займаєтеся? 

- Так, я виконавчий директор Ради з фінансового нагляду та управління Пуерто-Рико - це моя основна робота. Якщо коротко, моя функція - повернути Пуерто-Рико до фіскальної та фінансової стабільності та одночасно відновити доступ місцевого уряду до кредитних ринків. Остання задача означає, що ми повинні провести реструктуризацію держборгу країни. Тому мені, власне, і запропонували цю роботу - мій український досвід має стати у нагоді.

- Ви розглядаєте Пуерто-Рико як довгостроковий проект? У перших повідомленнях про ваше призначення йшлося про чотирирічний контракт.

- Спочатку Пуерто-Рико має отримати збалансований бюджет, що допоможе країні вийти із фіскальної діри та оздоровити фінансовий сектор. Якщо ми будемо бачити, що ситуація залишається стабільною упродовж чотирьох років, Рада припинить своє існування. Тобто фактично це тимчасовий вхід до управління територіями США: Пуерто-Рико - це частина Америки, але не штат, тому там дещо інші правила гри.

- ЗМІ писали, що ви будете виконувати пуерто-риканські задачі дистанційно - з України.

- Ні, я живу у Пуерто-Рико. В Україні у мене є декілька посад на громадських засадах: я голова наглядової ради Aspen Institute Kyiv, входжу до громадської ради нещодавно створеної Трансатлантичної комісії, що займається перешкоджанням іноземного втручання у вибори у Європі.

- Як часто буваєте в Україні?

- Двічі-тричі на рік. Звісно, хотілося б частше, але я маю виконувати основну роботу.

- Ви говорите про український досвід. Що саме ви можете використати за океаном?

- Коли ми обговорюємо у Пуерто-Рико питання публічнсті державних фінансів - я говорю про e-data, які ми використовуємо тут, у Держказначействі України; коли мова заходить про зменшення витрат на держзакупівлі - вказую на Prozorro, про децентралізацію - згадую про наш досвід 2014 року, коли місцеві громади отримали свій бюджет та відповідальність за прийняття рішень.

Фото: Ліга/Андрій Гудзенко
- Пуерто-Рико, враховуючи близькість з США, може чомусь навчити Україну?

- Так, я дуже багато чому вчуся на цій роботі. Наприклад, медична система там кардинально відмінна від європейського підходу. І ще дуже цікаве завдання з відбудови країни після урагану - катастрофа майже повністю зруйнувала острів, для відновлення знадобиться 5-10 років, федеральний уряд США виділив на це $50-60 млрд. Я бачу це як навчальний процес для мене: коли окупація закінчиться і Донбас повернеться до української родини, ми будемо знати, як його краще відбудувати: які пріоритети повинні бути, які методи використовувати, які міжнародні фірми працюють з подібними проблемами. Я займаються цим там, однак думаю, як можна використати такий досвід в Україні.

КОРИСНІ ДАНІ. Пуерто-Ріко - острівна квазідержава, що на правах самоуправління входить до юрисдикції США. Зовнішній борг території перевищує $70 млрд, її уряд декілька разів оголошував дефолт по окремим видам зобов'язань. У вересні минулого року острів зазнав нищівних руйнувань унаслідок урагану Марія. За офіційними даними загинуло 64 людини, сотні вважаються зниклими безвісти. Сукупний збиток від катаклізму оцінюється у $91 млрд. 

- Яким шляхом ви пішли у переговорах з кредиторами Пуерто-Рико? Минув рік, але особливої конкретики не видно - чому?

- Після урагану було дуже важко зрозуміти, якою є фінансова ситуація у країні. Все, що ми робили рік тому, після наслідків стихії, стало неактуальним. Ми очікували на рішення уряду США щодо фінансування відбудови острову. Переговори з кредиторами виходять з цих поточних позицій - зараз процес пришвидшиться, ми маємо план та бачення, куди далі рухатися.

- Чи розглядається щось схоже на український варіант?

- Ситуація у Пуерто-Рико інакша, аніж в Україні, - це муніципальний ринок облігацій, він дещо відрізняється від суверенного. Крім того, портфель там більш диверсифікований - емітентів та кредиторів дуже багато. У них немає програм МВФ чи Світового банку, тому саме Рада, у якій я працюю, - вона була створена два роки тому ще за президента Обами, - регулює весь процесс. В Україні ми робили реструкутризацію в рамках програми з МВФ, де був прогноз, були конкретні критерії угоди - все було доволі жорстко. У Пуерто-Рико таких рамок немає, ми їх створили фактично з нуля - це наш фіскальний план та бюджет, що був затверджений на початку липня.

- Якою є позиція кредиторів?

- Вони хочуть отримати усю суму боргу. На списання вони не погоджуються. Але це переговори, тому остаточно говорити про щось зарано.

- У нас був ключовий кредитор - Franklin Templeton. Як у Пуерто-Рико з концентрацією зобов'язань?

- Ні, такої концентрації там немає.

Про українську реструктуризацію та “податок на ВВП”

- Критика української реструктуризації 2015 року не вщухає: деякі топ-чиновники висловлюють думку, що профіт для української економіки від тієї угоди не є очевидним. Три роки потому ви досі вважаєте, що це був найкращий для України вихід із ситуації?

- Я з цим не згідна. Тоді це був безальтернативний, найкращий варіант, який ми могли отримати у той момент. Те, що ми зараз не виконуємо програму МВФ, не маємо економічного зростання, на яке розраховували у 2015 році, - все це не має нічого спільного з реструктуризацією. Ми, навпаки, орієнтувалися на зростання мінімум 4% і навіть боялися, що буде 6% та навіть 10% росту - але це було би благо для країни. У нас з'являються труднощі з поверненням коштів, так. Це тому, що останніми роками ніхто не мав ніякої стратегії управління держборгом. Але це питання не до мене.

- А до кого?

- Як на мене, це не так важливо. І це ж не суто українська проблема - так відбувається у багатьох країнах світу: коли ситуація відносно спокійна, політиків все влаштовує, тільки починається криза - усі готові до дій та кардинальних змін, тому що ніхто не хоче впасти у прірву. Тільки-но загроза минає - все, політичної волі або взагалі немає, або вона вже не така сильна та об'єднана. Це нормальна політика.

КОРИСНІ ДАНІ. Реструктуризація частини зовнішнього боргу України (серпень 2015 року) передбачала негайне списання 20% основної його суми (близько $3,6-3,8 млрд) за умови підвищення середньозваженої купоннорї ставки з 7,22% до 7,75% річних. Погашення держоблігацій відтерміновано на 4 роки — з 2015–2023 до 2019–2027.

У якості компенсації кредитори отримали додаткові цінні папери - ВВП-варранти (VRI). Суми виплат за ними залежать від динаміки зростання ВВП України: при темпах до 3% на рік виплати нульові, від 3% до 4% — 15% від кожного відсотка приросту ВВП понад 3%, вище 4% — 40% вартості кожного додаткового відсотка. Механізм VRI починає діяти тільки у разі, якщо ВВП України сягне $125,4 млрд (у 2017 році було $103 млрд). У 2021–2025 виплати за цим інструментом не можуть перевищувати 1% українського ВВП.

Фото: Ліга/Андрій Гудзенко
- Ви вважаєте, що українська влада була достатньо дієвою у кризовий час?

- Можу говорити за себе: ми працювали тоді день і ніч, але, можливо, треба було віддати більше - буквально не спати, приділяти роботі не 12, а 18 годин на добу. Не знаю.

- Ви кажете, що кризові ситуації мобілізують владу: чи матиме такий вплив на неї 19-й рік та процеси, пов'язані з виплатами за зовнішнім боргом? ВВП наближається до $125 млрд, зростання, згідно прогнозів, буде вище 3% - це ключові умови для запуску механізму ВВП-варрантів з 2021 року, коли ми будемо змушені до всього платити ще й “податок” на економічне зростання. Наскільки у теперішніх умовах все це разом є критичним навантаженням на економіку?

- Критичне, але цього не повинно було статися. Це ж питання не обслуговування боргів, а економіки загалом. Ми виходили з того, що ВВП покаже більш стрімке зростання і додаткові виплати не стануть чимось вагомим на такому фоні. Однак вийшло інакше. Тепер треба думати, як вийти з цієї ситуації, щоб не просто не нашкодити економіці, а й зробити її більш сильною.

- Можливо, є сенс розпочати викуп цих зобов'язань з прив'язкою до ВВП?

- Стратегія управління держборгом може бути якою завгодно. Але в нас її просто немає.

- Чи не запізно знову витрачати час на написання стратегій?

- Ні. Треба хоча б рухатися у напрямку створення стратегії. Але де цей рух?

- Із тієї точки, у якій ми зараз знаходимося, реально вийти на темпи зростання вище 4%? Як?

- Реально, але країні потрібно бути більш конкурентоспроможною. Але як досягти цього, якщо у нас немає реформи судів та хронічні проблеми з корупцією? Хоча б антикорупційний суд - це перше, що треба зробити. Більш широка проблема - це джерела корупції: по-перше, держпідприємства, які треба якнайшвидше продавати, та, по-друге, монополії. Якщо буде судова реформа та антикорупційний суд - це добре. Але це нічого не дасть, коли ми збережемо ці точки, з яких, власне, і фінансується корупція.

- Західні інвестори остаточно зневірилися у нас після постреволюційного ентузіазму?

- Звісно, що після революції до України було прикуто дуже багато уваги - ми були на перших сторінках усіх газет, виглядали як сильний народ, що вимагає справедливості. Але ми швидко розгубили цей “вау-ефект” - вже треба показувати якісь реальні зміни, виїжджати на темі Майдану так довго просто неможливо.

- Про які конкретні зміни йдеться, окрім загальної боротьби з корупцією та реформи судочинства? Земельна реформа?

- Так, якщо ми позиціонуємо себе як потужну агродержаву, то неможливо тримати землю поза межами економічних відносин. Вона повинна трансформуватися у фінансовий капітал, як мінімум бути заставою для кредитів у банках. У такому разі ми побачимо тут дуже велике зростання. Ми це обговорюємо дуже довго, і це саме по собі впливає на настрої інвесторів: спочатку ми говоримо “ніколи”, потім “будемо”, потім “не будемо”. А нам треба бігти, а не говорити.

- Але ж це реформи, про які постійно говорять ще з 2014 року, по факту ж замість цього ми бачимо речі на кшталт підвищення мінімальних зарплат напередодні виборів, коли країна йде не шляхом скорочення держвидатків, а навпаки роздуває їх. Якби ви зараз були міністром фінансів, як би ви відреагували на подібні ініціативи керівництва держави?

- Робота міністра - говорити про такі речі. Я не можу коментувати теперішню ситуацію, тому що я не на тому місці. Але коли у нас був трохи більший дефіцит бюджету, ніж зараз, і у нас була задача збільшити видатки на оборону, моя позиція була однозначною: дефіцит збільшити ми не можемо, тому треба йти до Верховної Ради та скорочувати інші видатки. І ми це зробили. Я не знаю, як нинішні керівники до цього прийшли, чим вони керувалися, але потенційні втрати економіки - та ж девальвація або зрив програми МВФ - будуть коштувати кожній окремій людині значно більше, аніж принесе збільшення пенсій чи зарплат.

Про повернення до політики

- Ви мабуть слідкуєте за тим, що відбувається у Мінфіні: міністр Олександр Данилюк був звільнений, до цього він критикував ініціативи президента, сварився з прем’єром, активно полемізував з головою одного з парламентських комітетів. Ви б працювали в умовах такої постійної конфронтації?

- Я не хочу говорити про останні події, але моя філософія така: я працюю, доки можу працювати у команді.

- Данилюк писав, що йому намагалися нав'язати заступників, так би мовити, з “політичним контекстом”. У вас були подібні ситуації?

- Ні. Ніхто мені не телефонував, ніхто своїх людей не нав'язував. Мені пропонували певних кандидатів, але рішення завжди залишалося за мною.

- Історія підпорядкування ДФС. У самій ДФС та Кабміні вважають, що немає різниці, кому вона підпорядковується. Ваша позиція?

- ДФС повинен курирувати Мінфін. Як на мене, окремих міністерств та відомств має бути якомога менше. Але у даному випадку, справа не в незалежності/залежності, а у тому, що змінювати все кожні два роки - не найкраще рішення. Коли економіці необхідна стабільність та швидкі дії, “заміна вивіски”, на яку йде рік часу, - це невиправдана розкіш.

Фото: Ліга/Андрій Гудзенко
- Ви сказали, що думаєте, як застосувати пуерто-риканський досвід в Україні, - хотіли б повернутися до лав керівництва країни?

- До України я дуже хочу повернутися. Що стосується владних структур - я не маю конкретних думок з цього приводу. Хочеться бути задіяною у допомозі Україні, але для цього не обов'язково бути чиновником.

КОРИСНІ ДАНІ. Наталія Яресько працювала у Мінфіні з грудня 2014 по квітень 2016 року. До дрежслужби була інвестбанкіром - їй частково належала компанія Horizon Capital. Яресько залишила посаду після відставки уряду Арсенія Яценюка. У якості нового прем'єр-міністра розглядалася кандидатура і самої Яресько, однак Кабмін очолив на той час спікер Верховної Ради Володимир Гройсман. Наступним очільником Мінфіну став колишній топ-чиновник Адміністрації президента Порошенко Олександр Данилюк. Зараз обов'язки міністра виконує Оксана Маркарова, яка прийшла до міністерства разом з Яресько.   

- Якщо вам зараз запропонують повернутися - можете погодитись?

- Зараз у мене є інша робота, я не можу її кинути, відмовившись від узятої на себе відповідальності.

- Але якщо все ж таки абстрагуватися від цього - наскільки вас приваблює перспектива приєднатися до тієї владної конфігурації, яка склалася у нас зараз?

- Я відмовилася й тоді, у 2016-му.

- Складається враження, що ту плеяду реформаторів, які майже синхронно пішли з уряду, використували як “ширму” для консервації старої корупційної системи. Як ви сприймаєте цей досвід країни три роки потому?

- Я не згідна з такою думкою. Нас не використали - наприклад, я робила лише те, що вважала за потрібне для країни у той момент, без ніякого політичного впливу. І я пишаюся тим, що нам тоді вдалося. Реформісти є і зараз, але я вважаю, що ні з кого не треба робити героїв чи героїнь - державні службовці мають служити. Але це не є служіння на все життя. Ти з чимось незгідний, міняється “політика партії” - ти йдеш. А розчарованість - це навіть добре, тому що у людей ще залишається розуміння того, що нам ще дуже багато всього треба зробити.

- Не жалкуєте, що не склалося з вашим прем’єрством?

- Жалкую. Але тоді на це не було політичної волі. А я особисто не мала можливості вплинути на неї.

Сергій Шевчук

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.