В школі вчили, що Рим пав під натиском варварів. Ніби пограбування Риму справило на всіх таке сильне враження, що після цього почались незворотні процеси. Імперія слабка, кожен сам за себе. Десь так звучало у шкільній програмі.

Є ряд істориків, які вважають, що насправді римляни "taxed themselves to death".  Тобто самі себе задушили податками.

За сотні років існування спочатку Республіки, а потім Імперії, римляни перепробували, напевно, усі відомі підходи до оподаткування (ми, власне, користуємося їхніми ідеями).  У них навіть були перші акціонерні товариства і майже усе те, що ми вважаємо здобутками сучасного прогресу. 

Податкові режими у римлян були на будь-який смак: від ультра-ліберальних, до ультра-фіскалізаторських. Залежало від того, що сьогоднішній імператор вважав правильним, а що порочним.

Занепад почався саме із супер-фіскалізаторських ідей. 

Спочатку все йшло, як по маслу, посилення фіскальних заходів давали чудові результати, в казну гроші почали текти рікою. Римські імператори мали можливість збільшувати армію, щоб нікому і в голову не приходило пручатись, росла бюрократія (більше грошей вимагали більше нагляду), розширювався соціальний пакет для плебсу (от чорт! виявляється і пенсійне забезпечення вигадали теж римляни!).

Тут важливо розуміти, що в Стародавньому Римі несплата податків каралась рабством.  Були, звичайно, й інші варіанти. Але здебільшого людина, яка не справлялась зі своїми податковим обов’язками, ставала товаром і в цей спосіб погашала свій податковий борг.  

Більше того, податки покладались на комуну (колективна відповідальність). Якщо хтось тікав до варварів чи в інший спосіб "уникав оподаткування", його борг лягав на інших членів комуни.  

Словом, фіскальна ефективність була на найвищому рівні.

Коли процес ефективного фіскалізаторства у Римі досяг свого апогею (прикро, що тоді не вели статистику у % до ВВП), почався масштабний процес ухилення від податків.  Тягнути "соціальну справедливість" та утримувати армію стало нестерпно для звичайних трудяг і нерозумно для еліт.

Механіка ухилення від податків виглядала наступним чином.  

Були податкові пільги для військовослужбовців та бюрократів (замість податків можна було таким чином віддати борг батьківщині).  

Також були популярні регулярні податкові амністії, які політична та військова еліти проштовхували через Сенат для самих себе (нічого не нагадує?).  

В той же час прості смертні, щоб не потрапляти в рабство за податкові борги і не тягнути податки "за того хлопця", почали передавати свої земельні наділи під захист еліти (ставати кріпаком мало більше сенсу ніж залишатись на волі).  

Часто заради податкових пільг товстосуми номінально записувались на держслужбу чи отримували військове звання. Коли приходив фіскал, він вже мав справу не з нещасним селянином, а з людьми іншого калібру. 

В ті роки, коли варвари почали заходити далеко вглиб Апеннінського півострова, масштаб втечі від податкового рабства набув жахаючих обсягів.  Деякі історики навіть вказують "депопуляцію", як причину падіння Риму, хоча люди просто тікали від податкового ярма.  

Єдиної держави, як такої, вже не було. Були окремі "олігархи", які розбудували прекрасні вілли, укріпленні за останнім словом військової науки, під чиїм захистом тулились тисячі втікачів. Ці "олігархи" потім стали кістяком феодального устрою, і вони "мали на увазі" усі податкові органи та податкові правила.

Тому, коли грабували Рим, на захист Вічного Міста просто ніхто не прийшов. Не було кому. Втікачі від податкового рабства орієнтувались на своїх феодалів, а "олігархам" захищати Імператора, обвішаного соціальними зобов’язаннями, не було жодного сенсу.  Приватизація прибутків, націоналізація "державних зобов’язань" у повний ріст.

До речі, після розвалу Риму, в часи раннього середньовіччя, стягувати надмірні податки стало великими гріхом. От так, сама релігія забороняла обтяжувати християн податями. Цікаво, з чого б така різка зміна настроїв?  

Середньовічні королі збирали цільові гроші лише на військові кампанії. Такого, що ти регулярно платиш, бо це твій обов’язок в ті темні часи не було. Щоправда, потім з’явилась церковна десятина і поволі повернулись багато різних податкових винаходів. 

Ось така вона, історія, яка нас нічому не вчить. А все тому, що податкова жадібність до добра ще нікого не довела.