Лев Толстой писав: «Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещасна – нещаслива по-своєму». Проте цей вислів не варто застосовувати до економік країн. Вразливі до криз ринки, як правило, не мають унікального досвіду. Кожен з них наступає на одні й ті самі граблі.

Останнім часом увагу економістів привертають дві країни – Туреччина та Аргентина. У них багато спільного, зокрема центральні банки обох країн змінили свої цілі з інфляції, оскільки значно відхилилися від них. Туреччина зробила це у далекому 2008 році, Аргентина – нещодавно, у грудні 2017 року.

Національний банк України у січні 2018 року оголосив, що за підсумками 2018 року досягнути встановлену ним інфляційну ціль не вдасться. Зазначалося, що НБУ матиме змогу привести інфляцію до цільового діапазону лише у середині 2019 року.

Можливо Україні варто повторити досвід Аргентини та Туреччини і також змінити ціль, підігнавши її під результат? Судячи з наслідків такого кроку для згаданих країн, відповідь однозначна – ні.

Якір у світі невизначеності

Світ економіки – нестабільний і невизначений. Ніхто достеменно не знає, якими завтра будуть, наприклад, ціни на нафту, курс долара до євро, світовий попит на зерно і метали. Тим не менш, у такому середовищі також необхідно приймати рішення з багатьох економічних питань, де мова йде про мільярдні суми. Це стосується і рішень глобальних інвесторів, вкладати гроші у конкретну країну чи ні.

Завдання центрального банку за таких умов – хоча б частково усунути невизначеність у економіці. Безперечно, все, чим ми оперуємо, у тій чи іншій мірі нестабільне і невизначене, але є один елемент, який повинен бути стабільним завжди – політика центрального банку, спрямована на досягнення його цілей. Недарма ключову монетарну ціль іноді ще називають «номінальним якорем» для економіки.

Разблокируйте чтобы читать дальше
Чтобы прочитать этот текст, пожалуйста, оформите подписку