В останні два роки комерційні банки почали помічати нових сильних конкурентів – державні банки. Активність, особливо в роздрібному бізнесі, демонструють, приміром, Ощадбанк і Укргазбанк. Та, на думку банкірів, не завжди ця конкуренція має чесний характер. І держбанкам закидають зловживання адмінресурсом. Зокрема банківську спільноту обурила постанова Кабміну щодо зміни критеріїв відбору банків для обслуговування державних компаній.

ЛІГА.net поговорила з головою правління державного Ощадбанку Андрієм Пишним і керівником банку з іноземним капіталом Райффайзен Банк Аваль Володимиром Лавренчуком про принципи здорової конкуренції на банківському ринку, джерела підвищення ефективності банків та про те, на чому банки зароблятимуть.

Володимир Лавренчук уже 17 років спілкується виключно українською мовою. ЛІГА.net пішла назустріч одному з найавторитетніших банкірів держави і публікує матеріал мовою оригіналу.

- Кабмін змінив критерії відбору банків, які можуть обслуговувати зарплатні проекти. Багато банкірів вважають, що це порушує засади конкуренції на банківському ринку. Чи так це насправді?

- Володимир Лавренчук (В. Л.): Мої багаторічні спостереження говорять про те, що подібні рішення не приводять до радикальних змін на ринку. А для банків, які були бенефіціарами таких змін, це історично погано закінчувалося. Тому я спокійно дивлюся на такі речі. Якщо запитання - чи є причина подивитися на ці зарплатні проекти, то моя відповідь: "Так". Очевидно, що зберігання коштів у високоризикових банках - клопіт власників коштів. Якщо це державні компанії, то звісно є запитання до виконавчої влади:, чому їхні гроші зберігаються у ризикованих банках?

Час істини приходить під час кризи, коли рахують багатомільярдні втрати. Але будь-яка зміна правил, яка робиться "овернайт", створює на ринку неспокій. А іноді й шок. Кожен з банків відразу починає калькуляцію негативного (а іноді і руйнівного) ефекту такої зміни.. Я би не сказав, що рішення Кабміну в тій формі, в якій я побачив, викликає симпатію. Але концептуально це рішення є достатньо зрозумілим.

Другий пункт - я прихильник цифрових технологій ще й тому, що їх розвиток вносить зміни значно більше і швидше, ніж урядові циркуляри. Проникнення цифрових технологій і безготівкових розрахунків скоро призведе до того, що кожен обере собі банк і це буде нескладно.

На сьогодні все ще використовується цей термін – "зарплатний проект". Але ніякого проекту тут не існує. Тут є реєстр клієнтів, які обслуговуються в одному з банків. Я би дав прогноз існування таких пакетів на два-три роки, не більше.

- Андрій Пишний (А. П.): У цього рішення є декілька аспектів.

- По-перше, держава повинна була унормувати порядок відбору банків, де зберігаються кошти бюджетних установ та працівників, щоб мінімізувати ризики їх втрати. По-друге - прибрати корупційну складову та вибудувати прозорі, зрозумілі й надійні партнерські взаємовідносини між банками й державою.

Процедура конкурсного відбору, яка існувала раніше, довела свою неефективність. Більш того, саме ця процедура стала причиною колосальних втрат бюджетних коштів під час банківської кризи. За найскромнішими підрахунками, озвученими заступником голови НБУ Владиславом Рашкованом, втрати за рахунок банкрутства банків склали близько 117 млрд грн.

Визначені критерії аж ніяк не викривлюють ситуацію і відповідають сучасним реаліям, в яких живе країна і в яких перебуває економіка. Вони відкривають доступ на конкурентній основі до тих проектів, які традиційно роками перебували в тих чи інших комерційних банках. Тобто справжня конкуренція лише починається.

Читайте также - Зачем нужен обмен банковских долгов юрлиц

Мало хто знає з якими труднощами стикається команда Ощаду плануючи презентувати свої послуги, продукти, тарифи на тому чи іншому підприємстві. Я зараз не про приватні компанії і заводи, а про муніципальні та державні підприємства. Директор чи головбух можуть на дверях стояти, захищаючи особисті інтереси та домовленості.

Тож переходимо до історії питання. Яким чином ті чи інші зарплатні проекти потрапили до конкретних банків? Програми "лояльності"? Теплі взаємовідносини між головними бухгалтерами підприємств і банками?

Питанню зарплатних проектів навіть дали термін "зарплатне рабство". І цей термін наразі чомусь використовується виключно щодо бюджетного комунального сектору економіки та державних банків. Але ця ситуація слалася не сьогодні і вона абсолютно симетрична для комерційних банків, зарплатні клієнти яких можна вважати такими самими "рабами".

Ті ковенанти, які закладені в кредитних угодах між комерційним банком й держпідприємством, не дають жодної можливості іншому банку запропонувати працівникам свої послуги. Тобто у жодному разі не працівник обирає банк, в якому він хотів би обслуговувати свою зарплату, а керівник підприємства в директивному наказовому порядку. Хіба це не зарплатне рабство? Підтвердженням є незалежне дослідження компанії GfK. В деяких комерційних банках від 60 до 80 % працівників відповіли, що банк для виплати зарплати їм визначив роботодавець!

- Ви кажете, що, коли приходите на підприємство, вам чинять опір. У мене запитання до Володимира Миколайовича. Ви говорили головним бухгалтерам компаній, які обслуговуються у вашому банку, не дивитися презентації інших банків?

- В. Л.: Однозначно: ні! Вважаю, що такі рекомендації (або інструкції) свідчать про непевність\сумнівність такого банку. Проте на ринку трапляються різні випадки. Давайте будемо відвертими. Я би значною мірою став на бік аргументів Андрія. Чи повинна бути конкуренція? Звісно, так.

Втрати держави за рахунок банкрутства банків склали близько 117 млрд грн


Чи конкуренція в секторі здорова? У цілому так, але у деяких специфічних сегментах, таких як "зарплатні проекти", вона викривлена. Суб"єктивізм у прийняті рішень є. Кожен з банкірів із цим стикається. Тоді виникає запитання, чи ми "танцюємо ці танці", чи робимо кращу пропозицію.

Ми знаємо, яка кількість банків пішла з ринку і скільки компаній там "до останнього" тримали кошти. Можна звинувачувати регулятора в тому, що він комусь чогось не сказав? Але це занурювання голови в пісок. Усі про все знали.

Цей сервіс потребує не тільки уваги та ясного регламенту, але й акуратності у його впровадженні.

- А як щодо ковенантів, про які говорив Андрій?

- В. Л.: Ковенанти - це ті особливі умови, які мають виконуватися при підписанні угоди про кредит. Коли кредитується компанія, очевидно, що частина потоку або весь грошовий потік має йти через банк-кредитор. Витрати на зарплату в багатьох компаній складають половину тих витрат. Коли ми (банк) формуємо угоду про надання кредиту, звісно, ми посилюємо контрольні механізми за грошовими потоками наших позичальників, в тому числі і операції по виплаті зарплати. Інші причини ковенантів я не знаю і не бачу.

- А. П.: Якщо ми говоримо, що наявність кредитних ковенантів в угодах для комерційного сектору є нормальною практикою, то ми просто повинні закрити тему "зарплатного рабства" як таку. Якщо прив"язка працівника комерційної сфери до конкретного банку через угоду, яку укладає керівництво цього підприємства, є нормальною, то чому не є нормальною позиція держави як власника?

Адже у цьому разі держава як акціонер каже, що працівники бюджетної сфери мають обслуговуватись не в одному конкретному державному банку, а в банках, які відповідають певним встановленим критеріям і готові бути надійними партнерами держави.

Читайте также -

Під час тендерних процедур Ощадбанк часто конкурує не з комерційними банками, а з державними (Укрексімбанком, Укргазбанком). Вважаю надуманою конкуренцію чи протистояння по лінії "державні" - "комерційні". В принципі рівень загальної конкуренції на ринку виріс. Чи це погано? Гадаю, що дуже добре. Конкуренція – рушій розвитку, нових ідей, проектів і підходів.

- В. Л.: Наша розмова буде прісною, якщо ми погоджуватимемося один з одним . Я скажу про преференцію державним банкам. Є такі коментарі, що при оренді приміщень преференційну ціну отримують відділення державних банків. Комерційний банк платить ринкову ціну, що дорівнює трирічній амортизації (!!!).І коли на ринку інший банк отримує від державних установ привілейовані ціни, то, очевидно, це говорить про преференції. А це важлива частина затрат.

Інвестори перед тим, як інвестувати в банк, дивляться на витрати. І в них виникають запитання, чому в іншого банку менші витрати. Точка зору аналітиків надзвичайно важлива для інвестиційного клімату держави. А аналітики сидять переважно в Лондоні (мається на увазі не в Києві). Вони не знають нюансів. Коли структури витрат у банків різні, це потрібно довго пояснювати. Для чого я це кажу: чесна конкуренція, в тому числі, формує інвестиційну привабливість нашого ринку. Звісно, це дуже важливо в державному значенні.

- А. П.: Стосовно преференцій. Державний банк виконує певні соціальні функції, які не виконують інші комерційні банки. Ми присутні там, де комерційнім банкам нецікаво: немає економічної ефективності. Наприклад, на лінії розмежування на Донбасі, у віддалених сільських районах, тощо. З іншого боку в державного банку є законодавча вимога, яка забороняє здійснювати банківські операції нижче собівартості, тобто збиткові. Тому ми змушені шукати компроміс між виконанням соціальної функції і комерціалізацією нашої діяльності. Ощадбанк, як і будь-який комерційний банк, має заробляти гроші й бути ефективним активом держави.

Нещодавно знову з"явилася інформація по орендним платежам у Києві. Відзначу – про жодні знижки мова не йде. Діючи договори фіксують відсоткову ставку від оціночної вартості орендованого майна. А ця оціночна вартість щороку зростає у 2-3 рази! Тож і розмір платежів Ощаду від аренди збільшиться у цьому році пропорційно. Мова іде лише про фіксацію відсоткової ставки. В Ощадному банку півмісяці 90 зі 100% операцій приходиться на прийом та обробку комунальних платежів. Це об"єктивна реальність! Більшість платежів проходить без комісії. Скажіть хто ще з банків, "трохи" допомагає муніціпалітету, відмовляючись від можливості половину місяця проводити більш комерційно привабливі операції.

Тож, якщо говорити про оренду, то мова може йти про адекватне партнерство. Я налаштовую всю систему держбанку на те, що жодних преференцій, особливо в містах, де концентрується економічний потенціал, не буде. І це правильно.

Про ефективність

- Згідно з дослідженням консалтингової компанії McKinsey & Company, ефективність нашої банківської системи становить 14% від американської і 32% від польської. Які зараз є шляхи підвищення ефективності в українських банків?

- А. П.: Цим зараз дуже активно займаються всі банки: оптимізують організаційну структуру, управлінську модель, здійснюють автоматизацію бізнес-процесів. Ощадбанк багато в чому робить те, що інші банки вже давно зробили.

Багато наших колег по сектору зараз відточують свою ефективність, а ми лише вибудовуємо ту систему, яка реально може працювати й ефективно конкурувати. Ми сьогодні займаємось централізацією бек-офісних функцій, вибудовуємо ефективну операційну модель, створюємо електронний документообіг, запустили процес обслуговування "єдине вікно", створюємо програми розвитку та навчяння персоналу.

Читайте также - Без дна: не слишком ли дорого обходятся Украине ее госбанки

- В. Л.: Українська економіка дуже маленька. Після кризи, війни й девальвації вона стала ще меншою. Доходи населення очевидно зменшилися. І та кількість інститутів, коли на кожній вулиці шість-вісім установ, - це називається "забагато банків". Я не кажу про банки-бренди, я кажу про точки продажу банківських послуг. Вчорашня операційна модель банків є занадто витратна і неадекватна до сьогоднішнього розміру і стану економіки.

- Ви зараз говорили про те, як менше витрачати. А на чому зароблятимуть банки?

- В. Л.: Є декілька думок з цього приводу. Я спираюся на те, що кредитна операція або процентний дохід у структурі доходів залишатиметься основним контриб"ютором. В перспективі структура процентних і комісійних доходів може становити 60/40%.

В Україні в найближчі роки навряд чи може з"явитися інше джерело фінансування, як альтернатива банківському кредиту. Ринок цінних паперів, пенсійні фонди й інше з"являться не раніше, ніж через п"ять років. Тим більше, що криза 2008-2009 років показала, що цінні папери не є настільки надійним інструментом. І падіння світових компаній з трильйонним балансом (в доларах США), наприклад Fannie Mae, підтверджує це. Тому попит на банківський кредит буде сталим і тривалим і лишатиметься основним джерелом доходу для банків.

Водночас, треба зауважити, що "супутні" кредиту фінансові інструменти мають достатньо великий простір для зростання. Наприклад, торгове фінансування у вигляді гарантій, акредитивів, векселів. Їх потенціал зростання складає 300-400 процентів. Друга складова очевидна – комісійні – будуть зростати по мірі зростання доходів населення та його платоспроможності (у прямому сенсі). Тут дивимося на прогнози зростання ВВП… Наразі, скромні.

- А. П.: Дуже показово порівняння України з тією ж Польщею. В Україні структура кредитного портфелю така: 80% - кредити юридичним особам, 20% - кредити фізичним особам. У Польщі 34% - кредити юридичним особам, 66% - фізичним особам. Якщо взяти співвідношення персоналу, який задіяний у продажах, у Польщі і в Україні, то в Україні 30% продає, 70% обробляє. У Польщі з точністю до навпаки: 70% продають! Навіть за відсотком проникнення банківський сектор України значно відстає від тієї ж Польщі. В Україні 52% громадян віком понад 15 років мають банківський рахунок, у Польщі - 96%, у Сполучених Штатах - 94%. Кількість роздрібних транзакцій в Україні - 1,34 млрд, у Польщі - 2,56 млрд, у Сполучених Штатах Америки - 96 млрд.

Це при тому, що українська філійна мережа й мережа термінальних пристроїв - банкоматів, інформаційно-платіжних терміналів - є абсолютно співставною і з США, і з Польщею.

Ось це і є стратегічний шлях руху. Однозначно відсотковий дохід від кредитних продуктів складатиме більшу частину доходу української банківської системи. Але найвища конкуренція між банками зараз у комісійних доходах.

Про відновлення кредитування

- Коли банки відновлять кредитування й кого кредитуватимуть? Які для цього потрібні умови?

- А. П.: Я можу сказати, на що буде спрямовано активність Ощадбанку: на кредитування реального сектору, мікро-, малого й середнього бізнесу. З точки зору галузевого спрямування ми будемо концентрувати зусилля на агропромисловому комплексі, енергоефективності житлового та промислового сектора.

Банки завжди намагатимуться кредитувати якісних платоспроможних клієнтів. Але зараз відсоткові ставки неймовірно високі. Ми повинні зрушити ситуацію, започаткувати тенденцію на зниження відсоткових ставок. Тому чекаємо відповідних сигналів від НБУ й наших міжнародних партнерів.


- В. Л.: Давайте спробуємо оцінити потенціал кредитування з точки зору відповідальності позичальників. 50% кредитів, які видавалися раніше, непрацюючі. Або багато з них є безнадійними щодо повернення. Якщо це 50% економіки, то чи є очікування, що без спеціальних заходів, де позичальники демонструють свою відповідальність, ми відчинимо двері до масового кредитування тим же самим учасникам ринку? Моя відповідь - ні.

Але нових компаній, нових інвестицій мало. Тому перспектива відновлення масового кредитування лежить в площині відновлення (мотивації/стимулів) масової підприємницької ініціативи. Також важливим є зниження вартості кредитів. Тут прогнози більш оптимістичні: заходи НБУ по таргетуванню інфляції, її фактичне зниження вже у 2016, і плановий вихід на 7-5 процентів відповідно у 2017-18 роках є визначальними орієнтирами. Також очищення сектору від "банків-мийок" сформує справедливу ціну на гроші.

Окремо скажу про наш банк. У нас висока частка непрацюючих кредитів – 50% плюс. Цей досвід роботи з проблемними кредитами свідчить про важливість програми "знай свого клієнта", яка в останні роки набрала обов"язкого для банків регламенту. Перехід економіки з тіні також забере деякий час, але іншого шляху до відновлення масового кредитування сьогодні немає. Є компанії і навіть сектори, що більш привабливі для кредитування, наприклад, агросектор, де вже відбулися великі технологічні, інституційні зміни. Цей сектор працює, стає основним експортером країни. Компанії виходять на нові ринки збуту, шукають нові ринки Середньої Азії, Північної Африки і Європейського Союзу. Вони мають досвід роботи з міжнародними банками більше, ніж інші сектори… Тому відповіддю на запитання - "Коли ми будемо кредитувати?" буде: "Разом зі зростанням економіки". Не швидше. Отже, у цьому році буде помірне зростання кредитного портфелю.

- А. П.: За якісного позичальника ми вже конкуруємо.

- Між собою?

- А. П.: Конкурують ті банки, які мають відповідні ресурси для кредитування. Живий, якісний, перспективний клієнт сьогодні на вагу золота. Ми багато говоримо, в якій ситуації опинилися самі позичальники. Недостатньо говоримо про те, в якій ситуації реально опинилися банки в зв"язку з таким станом кредитного портфелю. Не забезпечивши на рівні законодавчих актів достатній, адекватний захист прав кредиторів, відновити якісне й ефективне кредитування буде дуже й дуже важко. Сьогодні фактично кожен кредит, з яким ми заходимо в площину претензійно-позовної роботи, перетворюється на багаторічну війну. По кожному корпоративному позичальнику ми потрапляємо в пастку нашої судової системи з усіма її "принадами", яка створює тобі на кожному кроці корупційні перешкоди.

Якісний захист прав кредитора, ефективні механізми судового вирішення суперечок, максимально швидка можливість отримання банком адекватної компенсації за простроченими кредитами приведе до відновлення системного кредитування.

- Ви говорили про кредитування середнього й малого бізнесу. Невже це якісний позичальник?

- А. П.: Я вам хочу сказати так. Малий і середній бізнес, а це зазвичай конкретна людина, яка в складних умовах зважується розпочати власну справу, повинна отримати нашу підтримку.

- Але ж наш середній і малий бізнес - це бізнес у тіні. В одному кафе рахунки на п"ять приватних осіб… Це хіба прозора структура?

- А. П.: Буває по-різному. Ми маємо чіткі вимоги, яким повинна відповідати бізнес-модель позичальника. Якщо в середині бізнес-проекту складна схема, на межі закону, то позичальнику важко буде побудувати взаємовідносини з Ощадбанком. Попри те що ми зараз вибудовуємо малий і середній бізнес як перспективний напрямок, ми дотримуємося достатньо жорсткої консервативної кредитної політики. Тому спочатку позичальник має привести свій бізнес у відповідність до вимог.

Треба робити надзусилля, надреформи, щоб інвестори оцінили зміни позитивно

- Підприємці пристають на ваші вимоги? Агрокомпанії структурують свій бізнес, тому що вони працюють на зовнішніх ринках і мусять це робити. Що тут первинно - курка чи яйце? Що потрібно: спочатку поміняти бізнес, а потім видавати йому кредити, чи видавати кредити, щоб змінився бізнес?

- В. Л.: Запитання слушне. Зараз іде реформа банківського сектора. Ті банки, які залишаться через рік, поводитимуться таким чином, що доведеться бізнесу "розкриватися", адаптуватися. Я думаю, що цей процес невідворотний. Бізнес має бути зрозумілим для банку. Якщо ми не розуміємо бізнес і його інституційну організацію, то тоді це не наш клієнт. Ми розраховуємо, що малий і середній бізнес вже швидко адаптується. І наш сигнал, наша дискусія, в тому числі, адресована і їм, щоб вони знали про наші дії і наші плани. У нас є фінансовий ресурс, і ми будемо його здешевлювати. Ми зацікавлені у збільшенні портфелю.

І я додам іще, що малий і середній бізнес у нашому портфелі має найкращу якість з усіх сегментів. Відповідальність малого і середнього бізнесу не просто краща, а значно краща, ніж у "олігархічної економіки". Така статистика.

- А. П.: Ви запитували, що первісне, що похідне - бізнес чи банк, хто повинен пристосовуватись до кого. Як правило, банки формулюють абсолютно адекватні вимоги до тих бізнес-проектів, які надходять на розгляд і можуть претендувати на позитивне рішення й партнерство між бізнесом і банком.

Зараз і банки, і регулятор активно працюють над тим, щоб, починаючи від вимог фінансового моніторингу й закінчуючи процедурами комплайнз-аналізу, все було відпрацьовано у відповідності до українського законодавства та міжнародних стандартів. Ви кажете про те, що підприємства сьогодні працюють у тіні. Але давайте визнаємо очевидне - дерегуляція на нормативному рівні відбулася. Спростили кількість ліцензій, спростили процедуру реєстрації, запровадили електронні сервіси. Багато чого вже зроблено. Цілком можливо, що ми за крок до впорядкування діяльності малого й середнього бізнесу. Банки точно не будуть пристосовуватися під "схематоз", який на сьогоднішній день працює. Ми готові "виправляти", навчати. На базі відділень Ощадбанку ми формуємо центри компетенції для мікро-, малого й середнього бізнесу. Ми готові формувати якісного позичальника, створювати якісні кредитні проекти разом з бізнесом.

- Мені здається, ви дуже оптимістичні з приводу "за крок"...

- А. П.: А як інакше? Ми песимісти, коли оцінюємо ризики, але оптимісти, коли оцінюємо майбутнє.

- В. Л.: Я підтримую. "За крок" - мається на увазі, що це практична робота, яка дуже складна, але вона насправді є.

- Чи бачите ви горизонт закінчення банківської кризи?

- В. Л.: Я не думаю, що зараз існує банківська криза. Сьогодні я б назвав це "нова реальність, в якій ми працюємо". Банки функціонують, виконують повний сервіс операцій. Так, є незвичайні обмеження деяких операцій, виходячи з стану економіки і екстраординарних умов її функціонування, включаючи наявність воєнних і торгових війн. Але банки мають план свого розвитку, кожен окремо має план капіталізації, відновлення капіталу й відновлення всіх регламентів. Деякі банки це витримають, дехто, на жаль, ні. Криза - це коли непередбачуваність і некерованість. А коли маневр відомий усім учасникам ринку -, це є "New Normal".

Зараз банківська система, на мій погляд, є якісною з точки зору Що робити, Що робиться і Що буде зроблено в який період часу. Інше питання - коли буде кількісне зростання. Навіть цей рік, друга його половина буде в наших прогнозах кращою.

- А. П.: Я можу сказати, що ми пройшли декілька фаз кризи. Гостру фазу банківської кризи, коли був відтік ресурсної бази й паніка, яка спровокувала валютні коливання. Потім драматичну фазу, пов"язану зі значними банкрутствами, які були дуже відчутними для бюджету і для вкладників.

Відповідальність малого і середнього бізнесу не просто краща, а значно краща, ніж у "олігархічної економіки".

Тепер вдалося стабілізувати ситуацію, багато в чому ми відновили свою ресурсну базу, і я бачу сьогодні - є позитивні тенденції, які, власне, і дають нам можливість з оптимізмом, хоча й обережним, дивитися в майбутнє.

Чи є для цього передумови? Однозначно так. Ми більш ніж активно ведемо пошук джерел ефективності, підвищення продуктивності. Ми вголос починаємо говорити про теми, про які раніше навіть не згадували, наприклад, відкрита конкуренція між державним і комерційним банківським сектором.

Я сподіваюся, уже 2017 рік буде насправді роком стабільного тренду на відновлення українського економічного потенціалу.

Про інвестеційний клімат

- А що кажуть аналітики з Лондона про перспективи України, української економіки і банківського сектору?

- В. Л.: Треба робити надзусилля, надреформи, щоб інвестори оцінили зміни позитивно. Треба бути реалістами. На сьогоднішній день цих сигналів недостатньо. Явно недостатньо.

Крім того, є питання внутрішнього інвестора. Вкладники, малий та середній бізнес мали б інвестувати більше, ніж сьогодні. Українське суспільство саме собі доказало, що може взяти ризик на себе. Про це свідчить утримання армії волонтерами, коли тисячі або десятки тисяч людей взяли на себе цю організацію. Я не кажу про Майдан. І це ж шалений ризик для власної перспективи, власної роботи. Але українці не беруть ризик створювати нові компанії у великій кількості. Для тих, хто опікується адмінреформою або якимись мотиваціями, стимулами, є поле для негайного реагування. Тобто, має бути якесь дуже спеціальне запрошення. Найбільше питання - відновити суспільну довіру до внутрішнього інвестора, а у внутрішнього інвестора - до того, щоб він зробив цю інвестицію. А кредити будуть. Кредити з"являться, тому що це наша робота - їх давати.

- Тобто, в Україні є досить багато внутрішніх інвесторів, яких потрібно розвивати, так?

- В. Л.: На моє переконання, це має визначальний характер успіху інвестицій. Якщо внутрішній інвестор не інвестує в Україну, то зовнішній інвестор може бути тільки селективний, інституційний і поштучний. Якийсь зовнішній масовий інвестор не прийде, якщо внутрішній інвестор не робить інвестицій.

- А. П.: Міжнародні інвестори, як на мене, потребують кількох речей: гарантованого права на захист інвестицій, політичної стабільності і стійкого відчуття перспективи.

Для цього повинне бути відповідне нормативне поле і якісне функціонування судової системи.

Також важлива активність внутрішнього інвестора, про якого говорив пан Володимир. Питома вага заповнених депозитних скриньок не зменшилася... Вони як були забиті на відсотків 90%, так і залишаються. Ці гроші повинні запрацювати на українську економіку.

Відтак банки, можливо, мають запропонувати іншу якість, а люди - отримати відчуття стабільності, безпеки. Власне, так само, як і інвестори. Окрім фіксованої, бажаної, прогнозованої дохідності і роботи на перспективному ринку вони повинні так само відчути внутрішню безпеку. Вона потрібна як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора.

Ми активно спілкувалися з інвесторами під час реструктуризації зовнішніх зобов"язань. Вважаю, нам вдалося досить якісно провести ці перемовини. Ми виходили на реструктуризацію виходили не просто з бажанням домовитися про відтермінування погашення. Ми, по суті, продали інвестору стратегію розвитку.

Під час цих розмов ми багато говорили про перспективу. І завжди ця перспектива зводилася до запитань: а військова агресія? А політична стабільність? А рівень безпеки? А питання корупції? Подобається нам – не подобається, але насправді всі розмови точаться навколо цього. А це домашнє завдання самих українців. Насамперед, парламенту, який і уряд формує, і приймає закони, що мають прокласти нам шлях у майбутнє.

Інвестори хочуть стабільності, безпеки, захищеності. Я вважаю, Україна може бути перспективною країною, а успіх багато в чому залежить від кожного з нас. Менше песимізму, більше мотивації.

Тетяна Писана