21.05.2019, 15:51

Один за всех? Пять мифов об НБУ, банках и деньгах

Владимир Лепушинский

заместитель директора департамента монетарной политики и экономического анализа НБУ

Что такое эмиссия, почему укрепляется курс гривни, из-за чего банки не кредитуют? Отвечает НБУ (укр.)

Національний банк неконтрольовано емітує гривню, роздає банкам гроші для валютних спекуляцій та вказує їм, які процентні ставки встановлювати. Що з цього правда?

Міф 1. Національний банк є "начальником" банків і може вказувати, які процентні ставки і валютні курси їм встановлювати.

Реальність. Банки самостійні у визначенні процентних ставок та обмінних курсів, за якими вони здійснюють операції з клієнтами. Національний банк впливає на них опосередковано через монетарну політику, визначаючи рівень облікової (ключової) ставки.

Укоріненість цього міфу пояснюється тривалим досвідом командно-адміністративного управління економікою у колишньому СРСР. Тоді держава дійсно приймала всі рішення щодо функціонування економіки. Проте у ринковій економіці центральний банк не є "начальником" для банків. Він не може диктувати, які процентні ставки або обмінні курси їм встановлювати. Це закріплено, навіть, у законодавстві України (детальніше – тут та тут), яке гарантує банкам самостійність у прийнятті рішень.

Правда ж полягає в тому, що Національний банк є "банком для банків" і регулятором їх діяльності. Ці ролі дозволяють йому впливати на процентні ставки банків та обмінний курс опосередковано.

Ось яким чином це відбувається. Банківська система в Україні, як і в більшості інших країн, є дворівневою:

  • На першому рівні Нацбанк здійснює операції з банками. Останні мають рахунки в НБУ для здійснення тих же операції, що і клієнти банків – кредитів, депозитів тощо;
  • На другому рівні банки здійснюють операції зі своїми клієнтами. Громадяни та підприємства мають рахунки в банках, з допомогою яких проводять розрахунки між собою, беруть в банках кредити, відкладають заощадження тощо.

Тож громадянин має рахунок в банку А і хоче розрахуватися за покупку з магазином, який має рахунок в банку Б. Це є можливим завдяки тому, що обидва банки мають рахунки в НБУ. Це так звані кореспондентські рахунки. Банк А списує відповідну суму з рахунка громадянина і переказує цю ж суму з власного рахунку в Національному банку на рахунок банку Б. Банк Б зараховує її на рахунок магазина.

*для увеличения нажмите на картинку

Навіщо тоді ця дворівневість, якщо Національний банк може сам обслуговувати громадян та підприємства? Таке питання часто виникає у людей, які заходять до будівлі Нацбанку на Інститутській 9 з метою провести банківські операції (зазвичай, обмін валюти). Але охорона неодмінно їм відповідає, що Нацбанк працює лише з банками. Такий дворівневий поділ виник історично і гарантує, що у центрального банку не буде конфлікту інтересів у ролях регулятора та звичайного банку. Головна мета центрального банку – макроекономічна стабільність, натомість у банків – отримання прибутку в умовах конкуренції між собою.

Виступаючи "банком банків", Нацбанк  опосередковано впливає на процентні ставки банків. Він залучає їх кошти на депозитні сертифікати та надає кредити за обліковою ставкою. Зміна облікової ставки дає банкам стимул переглянути ставки за операціями зі своїми клієнтами. Таким чином НБУ впливає на вартість грошей (вищі процентні ставки – дорожчі гроші і навпаки), і в кінцевому підсумку – на інфляцію та економічне зростання. Водночас банки, здійснюючи кредитно-депозитні операції, орієнтуються на облікову ставку НБУ, проте самостійно встановлюють власні процентні ставки.

Дещо схожа ситуація і з обмінним курсом. Нацбанк може купувати та продавати іноземну валюту банкам, щоб згладжувати різкі коливання. Якщо на валютному ринку є надлишок пропозиції іноземної валюти, НБУ може купити її в банків. Таким чином, він запобігає різким змінам обмінного курсу у бік зміцнення і одночасно поповнює свої золотовалютні резерви. І навпаки – якщо попит більший за пропозицію, НБУ може продати валюту з резервів, щоб уберегтися від значних коливань курсу у бік знецінення, які також є шкідливими для економіки.

Проте опосередкований вплив НБУ не є визначальним для курсової динаміки у середньостроковій та довгостроковій перспективах. Курс гривні насамперед залежить від обсягів валюти, що надходить в країну і виходить з неї. Тобто формується він під впливом таких факторів як баланс імпорту та експорту, відплив або приплив іноземних інвестицій, погашення зовнішніх кредитів тощо.

Міф 2. Якщо банкомат видав нові банкноти в 500 гривень, це значить Нацбанк зробив емісію і буде інфляція.

Реальність. Видача банками готівки не змінює кількість грошей в обігу.

Цей міф не узгоджується з реальністю, у якій працює сучасна банківська система. Первинна емісія грошей завжди здійснюється у безготівковій формі і лише через банки. Національний банк може робити її через три канали:

- Кредитний – банки отримують в Національному банку кредити під заставу державних цінних паперів або іноземної валюти. Ці кредитні кошти Національний банк зараховує їм на їх рахунки.

- Валютний – банки продають валюту Національному банку, натомість він зараховує на їх рахунки гривню.

- Фондовий – Нацбанк купує в банків цінні папери та зараховує на їх рахунки гривню.

Ці канали можуть працювати і в зворотному напрямку, коли відбувається вилучення грошей з обігу.

Готівкова емісія завжди є похідною від безготівкової. Внаслідок її проведення кількість грошей в економіці не змінюється – безготівкової гривні на рахунках стає менше, готівкової на відповідну суму більше. Це працює наступним чином. Наприклад, клієнт захотів зняти з рахунку кошти готівкою. Банк, в якому обслуговується клієнт, просить Національний банк списати кошти зі свого рахунку і отримує готівку з каси Нацбанку. Так в обіг замість безготівкової була випущена готівкова гривня. Банк, у свою чергу, списує кошти з рахунка клієнта і видає йому готівку. Звичайно це спрощена схема. Адже банки роблять запас готівки заздалегідь, зокрема для наповнення банкоматів.

*для увеличения нажмите на картинку

Отже, судити про те, яким чином змінилася кількість грошей в економіці, виходячи з наявності нових банкнот у банкоматі, – неправильно. Реальне пояснення їх є набагато простішим. НБУ вилучає з обігу зношені банкноти, коли банки їх здають, і видає нові. Крім того, попит на гривневу готівку зростає разом зі збільшенням масштабу економіки, зокрема, зростання доходів та витрат населення. Відповідно, клієнти знімають готівку з рахунків у банках, а останні звертаються до НБУ за підкріпленням каси. Так в економіці йде постійний приплив "свіжої" готівки.

Міф 3. Банки за гроші Національного банку спекулюють валютою

Реальність. банки обмежені у власних операціях з валютою, переважна більшість трансакцій на міжбанківському валютному ринку – це виконання банками заявок своїх клієнтів

Як зазначалося у розвінчанні міфу 1: банківська система України є дворівневою. НБУ обслуговує розрахунки між банками, а банки між клієнтами (громадянами та підприємствами). Операції з обміну великих обсягів іноземної валюти потребують задіяння міжбанківських розрахунків, які здійснюються з використанням коштів банків на рахунках у Нацбанку. Тобто фактично обслуговуються за рахунок коштів, які емітував Національний банк.

Якщо клієнт банку хоче купити валюту для сплати за імпорт, він подає відповідну заявку в свій банк А. Якщо в банку А немає своєї валюти або клієнта, який би хотів продати валюту у такому обсязі, то він звертається на міжбанківський валютний ринок. Припустимо, банк Б, готовий продати свою валюту або валюту свого клієнта у такому обсязі. Банк А перераховує за купівлю валюти гривню зі свого рахунку на рахунок банку Б. Якщо в банка А немає достатнього обсягу гривні на рахунку, а заявку клієнта йому треба виконати, він може взяти кредит в Нацбанку для здійснення цієї операції. Якщо б Національний банк відмовився видавати такі кредити, банки не могли би проводити клієнтські розрахунки. Це б спровокувало кризу неплатежів.

*для увеличения нажмите на картинку

Отже, хоча кредити Національного банку в подібних операціях можуть бути задіяні, вони не є першопричиною зміни обмінного курсу. Рухи курсу насамперед здійснюються під впливом зміни пропозиції та попиту на валюту з боку клієнтів банків.

Що гарантує те, що банки не будуть купувати/продавати валюту для себе і створювати спекулятивний тиск на обмінний курс? Насправді, у банків є достатньо суттєве обмеження для цього. Нацбанк вимагає від них мати збалансовану позицію у валюті. Якщо у банків є зобов’язання перед клієнтами у валюті (депозит), йому має відповідати певний актив у валюті (наприклад, кредит). Для власних потреб банк може купити обмежений обсяг валюти, розмір якого визначається спеціальним нормативом НБУ.

Таким чином зміни курсу зумовлюються фундаментальними (клієнти банків отримують/переказують більше або менше валюти) або поведінковими (клієнти з метою перестрахуватися або заробити хочуть більше продати/купити валюти) чинниками. Власне банки такі операції лише обслуговують.

Міф 4. Банки за гроші Національного банку скуповують державні облігації (ОВДП) для фінансування дефіциту держбюджету

Реальність. Обслуговування угод з ОВДП банками неможливе без використання ними грошей на рахунках в НБУ. Водночас Нацбанк не надає банкам кредити для фінансування Уряду. Навпаки він спрямовує свої дії на досягнення цінової та фінансової стабільності, що було б неможливим у випадку емісії грошей для підтримки бюджету

Для того, щоб Міністерство фінансів могло розміщувати ОВДП, дійсно необхідне задіяння коштів банків на рахунках в НБУ. І ось чому. Державна Казначейська служба, яка виконує функції банку для державного і місцевих бюджетів, а також бюджетних установ, має рахунок в Нацбанку. Для того, щоб клієнт банку або сам банк могли купити ОВДП, банк має перерахувати відповідну суму в гривні зі свого рахунку в НБУ на рахунок Державної казначейської служби в НБУ.

Якщо ж коштів на рахунку у банку недостатньо, він може взяти кредит в НБУ для проведення операції. Нацбанк, як і інші центральні банки, в заставу під такі кредити бере лише високоліквідні активи – ОВДП або іноземну валюту. Якщо ж у всій банківській системі є дефіцит ліквідності, то всі кошти, які банки мають на рахунках в Національному банку є кредитними. Тобто без цих кредитів, вони б взагалі не могли розраховуватися між собою та Державним казначейством.

Але де гарантії, що такі кредити не будуть використані для  фінансування дефіциту бюджету? Перша – це незалежність центрального банку. Його рішення про проведення певних операцій з банками мають виходити не з цілей підтримки державного бюджету, а з необхідності досягнення цінової та фінансової стабільності. Друга – рівні умови доступу до кредитів для усіх банків. Таким чином, якщо процентна ставка за кредитами для банків висока, високою буде і вартість запозичень для Уряду. Це створює стимул для дотримання фіскальної дисципліни, тобто прийнятного розміру бюджетного дефіциту. Зміни у Закон України "Про Національний банк України" у 2015 році та реформи самого НБУ вже забезпечили ці умови.

Міф 5. Банки тримають на рахунках в Національному банку і в його депозитних сертифікатах значні суми, які могли б бути використані для кредитування економіки

Реальність. Кредитування і купівля депозитних сертифікатів для банківської системи є паралельними, а не взаємовиключними процесами.

Обсяг коштів, які банки утримують у депозитних сертифікатах НБУ, почасти збуджує уяву. Так, на початок 2019 року такі вкладення становили 62 млрд грн. Яке б благо для країни було, якби банки пустили їх на кредитування якихось перспективних проектів!

Проте таке твердження є хибним. Кошти на рахунках в центральному банку можуть використовуватися тільки для міжбанківських кредитів та інших розрахунків між банками. Банк не може видати ці кошти клієнту, оскільки клієнти не мають рахунків у центральному банку. Таким чином, якщо в банківській системі є надлишок ліквідності, є дві альтернативи: банки можуть їх зберігати під 0% на коррахунку в Національному банку, або купити за них депозитні сертифікати (тоді НБУ заплатить їм облікову ставку).

Мета продажу депозитних сертифікатів НБУ - вплив на процентні ставки в економіці. Якщо у банків є надлишок коштів у центральному банку він може проводити депозитні операції, якщо дефіцит – операції з кредитування. Таким чином, центральний банк робить гроші дорожчими/дешевшими для міжбанківських розрахунків, а банки у відповідь змінюють ставки за кредитами та депозитами для клієнтів.

Тому хибним є твердження, що банки використовують кошти на рахунках в центральному банку для кредитування клієнтів. Де ж тоді банки беруть кошти для кредитування? Вони самі їх створюють. Так, коли комерційний банк видає кредит, він робить це через збільшення суми депозиту на рахунку позичальника. Відповідно, у банківській системі в результаті цієї операції з кредитування збільшуються активи і зобов'язання. Більш детально про це можна прочитати тут Як створюються гроші і яка в цьому процесі роль Нацбанку (спойлер: не головна).

Може виникнути питання: а яким же чином банки отримали такі значні кошти, які зараз вкладають в депозитні сертифікати НБУ? Відповідь на це питання вже зазначалось в міфі 1 – через безготівкову емісію гривні. З 2016 року вона переважно відбувається через купівлю НБУ іноземної валюти. Відповідно валюта йде на поповнення золотовалютних резервів НБУ, а банки отримують гривню на свої рахунки в НБУ.

Материалы, публикуемые в разделе "Мнения", отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ".
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ