Чрезмерное государство. Почему Украина остается среди беднейших

Політична нестабільність в Україні дуже тісно пов’язана з економічною реальністю. Погана медицина, розбиті дороги, неефективні державні підприємства, низькі зарплати та пенсії та повномасштабна корупція —причина цих бід криється у самій сутності соціально-економічної системи України.

Наша держава присутня майже у кожному аспекті нашого життя. Держава в Україні невід’ємна та всюдисуща. І саме тому вона неефективна.

Численні дослідження доводять, що існує певна залежність між рівнем державних видатків, економічним ростом та якістю життя.

Що це означає для України на практиці?

Особлива група

У Північно-Західній Європі участь держави у суспільному житті достатньо висока, однак й ефективність витрачання зібраних коштів набагато вища, ніж у нас. Відтак, витрати суспільства виправдовують його очікування: більше податків сплачується — більше якісних послуг надається.

Протилежна ситуація характерна для країн, що розвиваються. Багатьом з них просто не вистачає інституційної спроможності, щоб зібрати достатньо надходжень, аби забезпечити принаймні базові функції. Дослідники доводять, що через це вони потрапляють у своєрідну «пастку бідності», не менш згубну для зростання, ніж зависокі податки.

Тим не менш, темпи зростання таких економік (мова йде переважно про країни екваторіальної Африки) в середньому виявилися найвищими — очевидно, за рахунок ефекту «доганяючого зростання», оскільки ці країни є найбіднішими.

Ще один вид держав за співвідношенням ефективності урядування та обсягу держави в економіці — «Далекосхідні Тигри», які спроможні (і налаштовані) забезпечувати сприятливі умови для економічної діяльності, насамперед, підприємництва, при невисоких податках та низькому рівню держвидатків. Сінгапур, Гонконг, Тайвань та Корея — хрестоматійні приклади, але останнім часом до цієї групи долучилися Чилі, Коста-Ріка, Маврикій, та деякі карибські держави.

Згідно класифікації МВФ та Світового банку, Україна ж опинилась в особливій групі – серед країн, де держава переросла свою спроможність, і, таким чином, виступає гальмом економіки. У подібній ситуації перебувають низка латиноамериканських країн та деякі африканські. Вони збирають стільки ж податків (відносно ВВП), як і багаті країни, проте розпоряджаються ними так, як це роблять найбільш бідні держави.

Графічне зображення розподілу держав за рівнем видатків та ефективністю врядування виглядає так: