Финансовый кризис и Украина. Как не повторить ошибок прошлого, которые стоили 500 млрд

Українська економіка за досить короткий період пережила дві банківські кризи. Результат – один з найвищих в світі рівень непрацюючих кредитів: 55,1% за корпоративним портфелем та 49,1% в цілому наприкінці січня 2020 року.

До такого катастрофічного ефекту призвели зовнішні шоки (світова криза 2008-09, події 2014-16), а також низькі стандарти кредитування. Основними проблемними позичальниками банків стали найбільші вітчизняні бізнес-групи.   

Тож звідки взялись пів трильйона гривен непрацюючих кредитів бізнесу?

Криза 2008-09 – ефект завищених очікувань

Криза 2008-09 була типовим прикладом циклу boom-and-bust, коли різке економічне зростання змінюється різким спадом, яка відбулася під впливом глобальних тенденцій.

Після кризи кредитні збитки не були визнані банками в повному обсязі, а фундаментальні проблеми, такі як відсутність прозорої кредитної оцінки боржників, масове кредитування пов’язаних з власниками банків осіб та значна концентрація кредитів наданих найбільшим бізнес-групам, тільки погіршилися. Відтак події 2014-2016 року стали спусковим гачком для «ідеального шторму» в банківській системі України.

Якщо ви відкриєте аналітичний звіт або матеріали кредитного аналізу датовані 2007 або початком 2008 років, ви побачите набір графіків з прогнозами безупинного зростання. За рахунок catch-up ефекту, коли бідні економіки зростають активніше за багаті за рахунок нижчої бази порівняння, мало зростати все – кількість автомобілів, обсяг квадратних метрів торгівельних та офісних площ, споживання їжі. Попит з боку країн-споживачів українського експорту викликав не менший оптимізм.

Навіть на початку 2008 року, коли світова фінансова криза вже набирала обертів, економісти не очікували суттєвого уповільнення вітчизняної економіки. Наприклад, за прогнозами МВФ ВВП України мав зростати в середньому на 5% щорічно. 

Збільшувалися доходи та прибутки позичальників, а кредитори та інвестори враховували позитивні очікування. Боржники, які стрімко ростуть, здатні швидко зменшити боргове навантаження: компанія, прибуток якої зростає на 30% на рік здатна за три роки зменшити боргове навантаження більше ніж вдвічі, навіть зберігаючи суму позик на балансі незмінною.

Саме тому в період буму банки охоче кредитують навіть компанії з недостатнім грошовим потоком та ризиковими кредитними метриками або венчурні інвестиційні проекти.

В період оптимістичних очікувань фінансові інституції приділяли недостатньо уваги контролю за кредитним ризиком. Банки конкурували за клієнтів, тому згодні були йти на поступки в питаннях прозорості структури власності, якості фінансової звітності, ділової репутації акціонерів та менеджменту компаній. Такій підхід дався взнаки коли економічний бум змінився спадом.

Рівень заборгованості в передкризовий період виріс до ризикового рівня. Неабияку роль в накопиченні ризиків зіграла доларизація кредитування за політики фіксованого курсу. Проте жоден центральний банк не може утримувати курс коли рух капіталу зупиняється, а дефіцит поточного рахунку зашкалює. Отже проблеми світової економіки спровокували повноцінну банківську кризу в країні.

Хоча ефект кризи був всеохоплюючим, більшість банків не визнали кредитні збитки в повному обсязі. Лояльні на той час вимоги до визнання втрат від погіршення якості кредитів дозволили банкам частково приховати «токсичні» активи.

Криза 2014-16 – ефект накопичених ризиків

Після спаду 2008-09 років економіка почала відновлюватися. Оптимізм поступово повернувся на фінансові ринки, а банкіри сподівалися, що проблемні позичальники поступово зможуть погашати накопичені борги. Тож неякісні кредити залишалися недорезервовані, а банкіри продовжили кредитувати компанії з великим борговим навантаженням, сподіваючись на відновлення зростання.

Не дивлячись на поступове повернення оптимізму в банківському середовищі, рівень притоку іноземного капіталу суттєво скоротився. Саме тоді загострилися найгірші хвороби банківської системи – кредитування пов’язаних осіб та неконтрольоване нарощування концентрації кредитів бізнес-групам насамперед в державних банках. В цей період була накопичена основна частка на сьогодні непрацюючих активів.

В 2010-13 обсяги кредитування неопераційних компаній або позичальників з незадовільними фінансовими метриками набули критичних масштабів.

Здебільшого подібні компанії входили до непрозорих груп, яким було вигідно структурувати кредит у такий спосіб. У роботі з цими клієнтами банки оцінювали ризики на основі управлінської звітності та сподівалися на заставу і разі дефолту або покладалися на неформальні домовленості між власниками банку та позичальника.

Найгострішою проблемою стало пов’язане кредитування. Значна частина великих банків, які були виведені з ринку або націоналізовані зазнали краху через кредитування компаній, які входили до бізнес-групи власника.  Часто позики надавались «компаніям-оболонкам», які де-юре належали номінальному власнику. Ці компанії отримували кредит та майже одразу перенаправляли кошти на інші компанії групи. Зазвичай такі позики не мали прийнятного забезпечення.

В період 2014-16 років українська економіка знаходилась під впливом різноманітних зовнішніх шоків: втрата територій, військові дії та втрата ринків збуту. Частина колись стійких підприємств опинилась в зоні бойових дій, інші бізнеси суттєво знизили доходи та не змогли обслуговувати борги.

Ці події стали спусковим гачком, який викрив старі проблеми банківської системи, що накопичувалися роками: до прихованих у балансах “токсичних” портфелів додалися нові дефолти. Протягом 2014 – 2018 років непрацюючими було визнано 72% кредитів, що були на балансі банків наприкінці 2013 року. На банки, що пішли з ринку за останні роки, припадало 35% кредитного портфеля на початок 2014 року.

Накопичені проблеми почали вирішуватися лише у післякризовий час. Ще у 2015 році НБУ провів першу масштабну оцінку якості активів на балансах банку. Зокрема проводився аналіз найбільших корпоративних боржників – лише так можна було побачити реальні розміри кредитних збитків у системі.

Це був дуже серйозний стрес для банків, адже їхнім власникам довелося, хай і поступово, взяти збитки на себе та докапіталізувати свої фінустанови. На жаль, бажання та ресурси для цього мали не усі. Можливості ж закривати дірки у капіталі ресурсами від громадян та бізнесу вже не було. Тож частина банків мала піти з ринку.  

Урок на майбутнє

Сьогодні непрацюючі кредити бізнесу повністю покриті резервами, тому NPL не перешкоджають розвитку кредитування. Резервування під очікуванні кредитні збитки не передбачає акумулювання коштів на балансу банку, фактично це зменшення балансової вартості кредиту, що впливає на прибуток та капітал фінансової установи. Покриття резервами позначає, що банки вже визнали реальну вартість кредитів. 

Згодом більша частина непрацюючих кредитів піде з балансів банків після завершення тривалих судових справ, але важливо, щоб уроки минулого не були забуті.

Зростання кредитування має відбуватися тільки за умови повної та достовірної оцінки кредитних ризиків.

Тому НБУ очікує від банків дотримання мінімальних стандартів, а саме:

- висновки банків щодо якості позичальника базуються на підтверджених даних, зокрема на офіційній фінансовій звітності. Компанії, що залучають кредити понад 200 млн грн, повинні мати аудійовану звітність;

- позичальники мають прозору структуру власності, а банки розуміють периметр бізнес-груп та контролюють ризики концентрації;

- оцінки банками потенційних втрат враховують прогнозні показники та ризики економічного середовища, в тому числі можливий негативний сценарій розвитку економіки.

Артем Клюка,
начальник управління аналізу ризиків реального сектору департаменту фінансової стабільності,
для LIGA.net