А что с инфляцией?

Під час економічної кризи 2014-2015 років ціни на споживчі товари в Україні різко зросли насамперед через знецінення гривні до інших валют. В квітні 2015 року інфляція перевищила 60% до відповідного місяця попереднього року (дпр), але потім почала сповільнюватись через стабілізацію економіки та зниження споживчого попиту. Вже в червні 2016 року інфляція споживчих цін була на рівні 7% дпр. Проте пізніше знову прискорилась: в жовтні 2016 року інфляція стала двозначною тобто перевищила 10% дпр, а в серпні-вересні 2017 року сягнула понад 16% дпр. 

Частково прискорення інфляції було наслідком відновлення економіки: доходи почали зростати. Це дозволило виробникам та підприємствам торгівлі збільшити свої прибутки після "режиму економії" в розпал кризи. Також інфляція прискорилась через зовнішній фактор - Україна збільшила експорт продовольчих товарів за кордон, де ціни були вищими, ніж в Україні. Відповідно українські виробники збільшили ціни на внутрішньому ринку. 

Протягом останніх двох років інфляція поступово сповільнювалась, а в жовтні 2019 року взагалі сягнула найменшого показника після початку кризи: 6,5% дпр. Сповільненню інфляції допомагала сприятлива динаміка цін на зовнішніх ринках та зменшення росту тарифів на комунальні послуги. Водночас, зростання трудової міграції сприяло підвищенню заробітних плат і збільшенню грошових переказів в Україну. Це створювало інфляційний тиск.

У відповідь, Національний банк України (НБУ) підвищив облікову відсоткову ставку з 12,5% річних у вересні 2017 року до 18% річних у вересні 2018 року. На початку 2019 року ставка все ще становила 18%, але із зниженням інфляції Нацбанк на жовтень 2019 року знизив її до 15,5%. При цьому НБУ планує знизити ставку до 8% в 2021 році, якщо економіка буде розвиватись відповідно до прогнозів НБУ. 

Від стабільної та низької інфляції виграють всі зацікавлені сторони - і держава, і населення, і бізнес. Виробникам легше планувати розвиток свого бізнесу, заощадження населення не втрачають своєї вартості, а державний бюджет отримує більш прогнозовані доходи та видатки. Також стабільна та низька інфляція сприяє зниженню відсоткових ставок і відповідно вартості запозичень держави та реального сектору. 

Натомість, тих, хто виграє від високої інфляції, небагато і вигоди від інфляції є дуже плинними: боржник, що повернув знецінений інфляцією борг, дуже швидко може відчути вплив інфляції на свої доходи. Аналогічно виробник, що зміг підвищити свої доходи за рахунок вищих цін, стикається із вищими витратами на оплати рахунків постачальників та оплату праці. 

Саме тому у 2016 році перед НБУ було поставлене завдання поступово знизити інфляцію до 5% дпр та утримати її в межах 4-6% дпр. Ця мета залишається чинною до цього часу: в останньому інфляційному звіті НБУ прогнозує, що інфляція увійде в цільовий діапазон наступного року.

Зусилля зі зниження інфляції мають свою ціну: для стримування інфляційного тиску НБУ, як правило, підвищує відсоткові ставки. Це на якийсь час збільшує вартість фінансування бюджету та вартість запозичень для підприємств та населення і відповідно стримує економічне зростання. Але така політика суттєво зменшує ризик повторення попередніх обвалів гривні. 

Більшість прогнозистів сходяться в тому, що інфляція буде надалі сповільнюватись, хоча деякі з них вважають, що це буде відбуватись більш поступово, ніж за прогнозами Нацбанку. Втім ризики таких прогнозів залишаються великими: економіка України є відкритою до зовнішніх впливів та невеликою за розміром. Зовнішній вплив на рівень цін є особливо відчутним: у разі великої зміни цін на український експорт або імпорт інфляція може дуже суттєво відрізнятись від попередніх прогнозів.