Бюджет на три года. Зачем Украине среднесрочное планирование

Стратегічні плани розвитку країни неможливо реалізувати, якщо гроші на них плануєш лише на короткострокову перспективу. Щоб вирішити цю проблему, Міністерство фінансів пропонує запровадити систему середньострокового бюджетного планування. Ідею підтримали і депутати Верховної Ради.

Які зміни, окрім розширення горизонту планування, несе цей механізм?

Спроба №3

Перші спроби запровадити середньострокове планування в Україні датовані ще 2010 роком. Але жодних результатів з того часу так і не з’явилося – складання головного фінансового документу країни досі залишалось інерційним процесом.

Чергова хвиля змін назріла у 2017 році, коли уряд вперше подав Бюджетну декларацію, орієнтовану на середньострокову перспективу. Однак і тоді, після численних зауважень від Бюджетного комітету Ради, документ так і не потрапив на розгляд парламенту. Зараз депутати зробили перший крок до створення повноцінної правової основи для запровадження середньострокового бюджетного планування – відповідний законопроект підтримано у першому читанні.

Чому це важливо? Бюджетна політика держави – основний інструмент досягнення цілей уряду. Щоб досягти будь-якої стратегічної мети, треба витратити кілька років та певну суму фінансових ресурсів. Саме за ефективність витрат та достатність ресурсів для досягнення цілей відповідає середньострокове бюджетне планування.

Воно розширює горизонт планування до 3 років, тобто держава зможе планувати, яким чином фінансово забезпечити досягнення своїх стратегічних цілей у середньостроковій перспективі, бо на короткому проміжку це практично неможливо.

Що зміниться

Трирічні прогнози були і раніше, однак їх можна назвати скоріш індикативними – фактично вони ні на що не впливали. Для планування видатків на наступний рік уряд зазвичай розраховує на таку суму додаткових грошей, яка відповідає прогнозному зростанню економіки. Більша частина цього ресурсу спрямовується на поточні видатки, оплату праці та соціальний захист, витрати на обслуговування державного боргу, а також на придбання товарів і послуг.

Якщо не відбувалося кардинальних змін у бюджетних програмах, то прогноз витрат на наступний бюджетний період фактично копіював витрати минулого бюджетного періоду, проіндексовані на інфляцію та економічне зростання.

У трирічній моделі планування Кабінет міністрів та парламент отримують стратегічну роль. Вони надають головним розпорядникам бюджетних коштів рекомендації щодо пріоритетів і політики. Міністерство фінансів зосереджується на макрофіскальній системі, технічних аспектах встановлення пріоритетів витрат та управлінні сукупним бюджетом.

Головні розпорядники коштів – міністерства та відомства – є відповідальними за розробку секторальних стратегій і планів витрат, а також за управління та оцінювання програм. Самі розпорядники проводять внутрішнє оцінювання ефективності бюджетних програм для того, щоб у майбутньому їх пріоритизувати.

Нова система не означає, що відтепер все вирішують розпорядник коштів. Мінфін, як і раніше, очолює процес планування як доходів, так і витрат, формулює широке визначення пріоритетів видаткової політики на базі національної стратегії розвитку на середньострокову перспективу та доводить до відома головних розпорядників коштів орієнтовні «стелі» витрат за кожним напрямком та очікувані параметри інфляції та росту заробітних плат у державному секторі.

На основі інформації, отриманої від Міністерства фінансів, головні розпорядники повинні вміти розробляти середньострокові бюджетні програми, ставити стратегічні цілі, визначати пріоритети у секторах та, зрештою, вимірювати та оцінювати ефективність бюджетних програм.

Переваги на державному та регіональному рівнях

Середньострокове бюджетне планування змушує урядовців та політиків зважати на обмеженість ресурсів, що мотивує їх визначати пріоритети серед видатків. Відтак, маємо більш передбачувану бюджетну політику та фіскальну стабільність, вищу ефективність державних видатків, бюджетну дисципліну, структурні реформи

Місцеві бюджети теж значною мірою виграють від впровадження середньострокового планування. Адже з початком процесу децентралізації можливості місцевих бюджетів сильно коливаються через стрибкоподібне та малопрогнозоване зростання власних надходжень та передачу повноважень (видатків) на базовий рівень.

Середньостроковий підхід покращить планування на рівні органів місцевого самоврядування і дозволить якісніше розподіляти ресурси на тривалі складні проекти (в тому числі інфраструктурні). Таким чином, бюджетні кошти працюватимуть на благо громад, а не лежатимуть на депозитах.

Перспективи та подальші кроки

Усім учасникам бюджетного процесу потрібно пристосуватися до своїх нових ролей та приймати узгоджені рішення щодо розподілу ресурсів.

Втім, подальший розвиток цього механізму, окрім змін до Бюджетного Кодексу, потребує багато інших змін – в першу чергу у мисленні всіх причетних до бюджетного процесу людей. Потрібна більша прозорість та більша залученість громад до формування бюджетів та пріоритизації галузевих бюджетних програм та державних інвестиційних проектів; розвитку багаторівневих та прозорих зв’язків між бюджетними програмами нижчих рівнів та високорівневими цілями уряду, залучення всіх учасників бюджетного процесу до постановки середньострокових цілей; розробки якісного механізму оцінки ефективності видатків; збільшення ступеня охоплення державного сектору середньостроковим плануванням.

Розпорядники коштів на відповідному державному рівні мають перейти на середньострокове планування. Якщо хоча би десь цього не станеться – буде втрачено фіскальну дисципліну та ефективність видатків.