"Это все за наши налоги". А вы когда-нибудь интересовались, на что тратятся ваши деньги

Десять років тому з’явилась ідея розповідати людям про податки і розповідати так, щоб нікого не залишити байдужим. Народилась просвітня ініціатива Ціна держави і на сьогодні, напевно, не залишилось жодного громадянина України, який би не повторював фразу "це все за наші податки". 

Точаться дискусії, які ж саме податки ми платимо, і в яких обсягах. Але загалом знання про те, що немає доброї держави, яка усіх годує, успішно шириться серед українців.  

Чого нам не вдалось досягти, так це критичного ставлення наших громадян до коштів, сплачених до бюджету.

Коли людина дізнається, скільки їй коштує утримання держави, то здебільшого маємо дві реакції: "пролетарську ненависть" за змарновані гроші, або звинувачення в антидержавницькій пропаганді – нібито ми закликаємо ухилятись від податків. Напевно, не було жодного продукту Ціни держави, на який би нам не писали – ви закликаєте людей ухилятись.

На жаль, крайнощі – "зрада, або перемога" – це на сьогодні домінуюча в Україні система орієнтирів. Відтінки сірого не визнаються – є лише чорне та біле. 

Однак наша просвітницька кампанія – це не про крайнощі, а про цінування грошей, які ви, відповідно до Конституції, сплачуєте державі в обмін на її послуги. No taxation without representation (нема податків без представництва). Іншими словами, обов’язок сплачувати податки – це також право щоденно ставити незручні та критичні питання про ефективність використання ваших грошей. І в цих питаннях немає нічого антидержавницького, навіть навпаки – це здорова громадянська позиція сучасної людини.

Коли ви приходите в супермаркет чи магазин побутової техніки, обов’язково цікавитесь якістю товару, інвестуєте час у порівняння переваг, певний час обдумуєте свій вибір і лише після цього витягнете з кишені чесно зароблені гроші. Для покупок у магазині це звична норма – а як інакше?

Якщо в магазині бути вимогливим – це норма, тоді чому у відносинах з державою ми усі стаємо "чемними зайчиками"? Заплатив і забув. Здихався і добре, що не мають претензій.  Я ще їм доплачу, аби мене не чіпали.  Можете самостійно продовжити цей синонімічний ряд "рівноправних відносин" платника податків та держави. 

Сплата податків – це не похід в супермаркет, скажете ви. Дійсно так, вибору платити чи ні у васнемає. Проте, в країні є абсолютно живий політичний процес, і раз на п'ять років ви можете – абсолютно законно – оформити повернення "бракованого товару". Це складно, довго та виснажливо. Але у цілому світі – це єдиний (мирний) спосіб ставити державу на її місце.

Тільки вдумайтесь, що можна сказати про якість послуги, якщо запитання "за що я плачу" прирівнюється до заклику непокори!

Найбільш нервову реакцію серед усіх наших питань викликала оцінка ефективності інвестицій у єдиний соціальний внесок (ЄСВ), податок, який чомусь чиновники "продають" суспільству, як внесок у своє пенсійне майбутнє. 

Виявляється, навіть інфляція та девальвація не можуть на стільки знецінити накопичення людини, як це робить чиновник, що "турбується" про вашу пенсію.

І знову ні – ми не закликаємо цим порівнянням порушувати закони. Але, якщо сотні тисяч чи навіть мільйони українців тицьнуть пальцем на цю проблему і разом скажуть – ви тут марнуєте мої гроші… політичний процес, той який раз на п'ять років, піде зовсім в іншому руслі.

Саме за це ми і боримось, саме до цього закликаємо.