Прем’єр-міністр Денис Шмигаль під час лекції студентам Львівської політехніки

актуалізував тему майбутніх пенсій. Якщо коротко переказати суть – Україні потрібно змінювати пенсійну систему. Інакше – одне з двох: пенсій або не буде, або будуть малесенькі, ще менші, ніж тепер.

Видання espreso.tv підготувало думки кількох експертів з пенсійної тематики. Різні погляди, втім з прем’єром усі погодилися.

Ось моя точка зору, як не залишитися на пенсії "на бобах":

В Україні працює солідарна система. Це значить, що населення, яке працює, сплачує внески, які одразу ж йдуть на виплати пенсіонерам. 

Кошти не затримуються. Хоч установа, яка їх акумулює, називається Пенсійний фонд, насправді, – це такий "пенсійний канал", у який входять кошти з єдиного соціального внеску, до них додаються кошти від державного бюджету, і всі одразу ж відправляються на виплату пенсій пенсіонерам.

Причому, в Україні пенсії невеликі. Якщо порахувати в іноземній валюті, це до 100 євро, і виплачувати менше не можна. Але навіть на виплату таких пенсій коштів не вистачає. Держава зобов’язана дотувати, підтримувати пенсіонерів. 

Цього, 2020 року, така підтримка буде понад 200 млрд грн. Тобто практично половина Пенсійного фонду — це не ті кошти, які сплачують працюючі сьогодні громадяни, а ті, які держава бере з бюджету (хоча немає цього робити).

Треба це змінювати. Як? 

Світовий досвід говорить, що потрібно об’єднувати солідарну і накопичувальну систему. Накопичувальна полягає в тому, що поки людина працює, вона зобов’язана частину своїх доходів відкладати спеціально на пенсію. На той час, коли вона не зможе забезпечувати себе.

Чому накопичувальна пенсійна система все ще не створена? 

Перша проблема – політична. Це не вигідно сьогоднішнім керманичам країни, адже накопичувальна система покаже результат років за 20. Весь цей час, це будуть додаткові видатки громадян.

Сьогодні невирішеним є питання, де брати кошти, щоб відкладати на пенсію. 

Чи зменшити відрахування до Пенсійного фонду (тоді держава повинна буде ще більше його дотувати), чи додатково брати якісь внески з роботодавця (а роботодавці у нас і так не хочуть показувати білу зарплату працівників, тому що високі видатки на фонд оплати праці), чи навантажити працівника, щоб він з і так часто невеликої зарплатні віддавав щось на 30-40 років вперед.

Друга проблема – довіра до фінансових інституцій. 

Ви сьогодні віддаєте кошти і будете залежати від установи через 30-40 років, коли будете старенькі. А раптом на той момент ця структура збанкрутує? А раптом гроші зникнуть? А раптом вони девальвуються? Ці питання теж потрібно вирішувати.

Вже зараз українцям, щоб забезпечити гідну старість, потрібно — перше і основне — відкладати частину коштів не для споживання, а для накопичення. Привчити себе до того, що 10% від зарплатні, а якщо якась премія — то до 50% — мають бути заощаджені.

Зовсім інше питання — в яких активах ці кошти зберігати: в доларах, в гривнях, у золоті, у цінних паперах. 

Основний принцип інвестора — це диверсифікація, тобто розкладати невеликі суми в різні купки. Щось в доларах, щось в гривнях, щось — на депозит, якщо сума трохи більша, кілька тисяч доларів — вже можна купувати акції за кордоном, ще трішки більша — можливо, варто купити нерухомість. 

Важливо: не вкладайте гроші в один кошик.