НДС на электронные услуги – не новость для других стран. Почему в Украине с этим вопросы

У Верховній Раді очікується розгляд законопроекту №4184 про оподаткування електронних послуг іноземних компаній, які надають такий сервіс в Україні, але, офіційно тут не зареєстровані. 

Ініціатива викликала суперечливу реакцію.

З одного боку, запровадження податку на додану вартість може збільшити вартість електронних послуг для споживачів. З іншого – це  відповідає світовій практиці.

А ще необхідно враховувати ризики. Наприклад, минулого року США оголосили про запровадження ввізного мита на окремі французькі товари у відповідь на введення у Франції податку на доходи від цифрових послуг таких інтернет-гігантів, як Google, Amazon, Facebook, Apple та інших. 

Реакція США стосувалася саме запровадження цифрового податку на доходи американських інтернет-компаній. Натомість ПДВ на електронні послуги в ЄС та інших країнах питань у США не викликає. 

Ми проаналізували досвід інших країн і ситуацію в Україні. Електронні послуги у багатьох країнах передбачають ПДВ. У деяких – податок на електронні послуги, а подекуди – обидва. Однак, відсутність ПДВ на цифрові послуги компаній-нерезидентів в Україні не обов’язково здешевлює їх для кінцевих споживачів. 

ПДВ на цифрові послуги в світовій практиці 

ПДВ – це податок на споживання і він повинен сплачуватися там, де споживається  додана вартість. Саме цією логікою, а також бажанням справедливо перерозподілити надходження до власних бюджетів, керувалися свого часу країни Європейського союзу, впроваджуючи ПДВ на електронні послуги у країні споживача. 

Країни ЄС діють у межах загальноєвропейської системи ПДВ, відповідно до якої іноземні компанії, що постачають товари і послуги на території певної країни кінцевим споживачам, є платниками ПДВ у цій країні, незалежно від реєстрації. Оскільки Україна обрала шлях гармонізації податкового законодавства з ЄС, запровадження такого податку є  частиною цього процесу.  Крім того, ПДВ на електронні послуги вже впровадили й інші країни, зокрема, Туреччина, Канада, Росія, Австралія, ОАЕ. 

Для того, щоб компанії-нерезиденти могли сплачувати ПДВ на цифрові послуги там, де вони їх надають, для них впроваджуються системи спрощеної реєстрації та звітності з цього податку. Як правило, компанія-нерезидент може зареєструватися платником ПДВ на сайті податкового органу відповідної країни. Розрахунок суми податку до сплати і сама оплата відбувається за допомогою кількох кліків.  

А що в Україні? 

Наразі компанії-нерезиденти не є платниками ПДВ чи жодних інших податків із електронних послуг, наданих в Україні. Тобто, коли український користувач купує додаток або контент у нерезидента, ця операція не оподатковується в Україні, хоча споживання послуги відбувається саме тут. 

Якщо ж електронну послугу придбано у місцевої компанії, то така операція передбачає ПДВ, що ставить у нерівні умови іноземних та вітчизняних постачальників, а також міжнародні компанії з офіційним представництвом (реєстрацією)  в Україні.  

Для українського бізнесу діють інші умови. Купуючи у нерезидентів інтернет-рекламу чи контент, українська компанія зобов’язана сплатити ПДВ. Це також стосуватиметься і комп’ютерних програм із 2023 року (наразі діє тимчасове звільнення від ПДВ). 

У країнах ЄС на бізнес покладається аналогічний обов’язок, а оплата ПДВ кінцевими споживачами забезпечує рівні умови в обох випадках. Наразі, українському бізнесу може бути не вигідно купувати електронні послуги у нерезидентів, оскільки юридичні особи, на відміну від фізичних,  зобов’язані сплачувати ПДВ. Водночас, за певних умов бізнес може відшкодувати ПДВ. 

З оподаткуванням реклами в інтернеті (і не тільки) ситуація в Україні ще цікавіша. На український бізнес вже давно покладено обов’язок сплачувати за власний рахунок 20% податку (на прибуток) при оплаті виробництва та/або розповсюдження реклами (в тому числі онлайн) компанії-нерезиденту. В цій ситуації бізнес також програє споживачу, у якого цей обов’язок відсутній. Варто зазначити, що законопроект № 4184 передбачає скасування цього податку. 

Та чи допомагає зекономити відсутність ПДВ українським споживачам?

Давайте перевіримо тарифи одного з найбільших постачальників відео-контенту. В Україні підписка на базовий пакет коштує близько 8 євро на місяць. Це так само, як у Франції, Австрії, Італії. Дещо дешевше – в Польщі та Угорщині, тоді як підписка на аналогічний пакет у Туреччині коштує близько 2 євро. Водночас, в усіх цих країнах вартість підписки включає ПДВ (від 18 до 27%). 

Індивідуальна підписка на інший стрімінговий музичний сервіс для українців та користувачів ще з дев'яти країн, де він запустився одночасно з Україною, коштує близько $5 на місяць. Аналогічний пакет коштує росіянам дещо більше $2. В Туреччині, де сервіс запустився раніше, і при цьому платформа підпадає під оподаткування ПДВ, індивідуальна підписка коштує приблизно $2,27. 

Отже, рівень оподаткування не є основним чинником формування вартості електронних послуг. 

Рекомендації для України 

ПДВ на електронні послуги – не новина для інших країн. Діджиталізація економіки підштовхує світову спільноту не тільки до запровадження ПДВ на електронні послуги, а й до розподілу податку на прибуток відповідно до місць, де такі цифрові послуги споживаються, шляхом запровадження нових податків на доходи від цифрових послуг. 

Відсутність оподаткування електронних послуг в Україні не обов'язково здешевлює їх для українців. Натомість, це створює нерівність на користь іноземних провайдерів порівняно з українськими компаніями, адже українські постачальники, на відміну від іноземних, додають до вартості послуг ПДВ. 

Головне питання щодо оподаткування електронних послуг нерезидентів не в тому, чи варто їх оподатковувати, а як це зробити ефективно і без значного адміністративного навантаження і збільшення  витрат на податковий облік, які можуть негативно вплинути на ціну для українського споживача. Процедури реєстрації, звітування і сплати ПДВ для нерезидентів повинні бути максимально простими.

Колонка написана у співавторстві з Юлією Шишко, менеджером практики непрямого оподаткування, PwC Україна