Отмены НДС и налога на прибыль недостаточно: какая налоговая система нужна Украине

Податкова реформа. Ці слова ніби мантра повторюються всіма очільниками урядів, економістами і підприємцями. Втім, занурюючись глибше, розумієш, що для кожного податкова реформа - це щось своє.

Для одного - принципове зменшення рівня податків, для іншого - повна уніфікація з податковими системами країн «старої Європи», для третього - «просто приберіть ПДВ», для четвертого - «просто зробіть 5/10». Існує ще безліч варіацій, тож говорити про якусь єдність думок в цьому питанні не варто, всі питання й пропозиції є дискусійними.

Втім, спробуємо окреслити і обґрунтувати можливі контури податкової системи, виходячи з наступних тез:

1. В Україні значну частку складає тіньова економіка.

Робота в тіні означає низьку вартість (капіталізацію) бізнесу. На це зокрема вказує в своїх дослідженнях перуанський економіст Ернандо де Сото.

Тіньовий бізнес вкрай складно продати за справедливу вартість, адже його результати важко підтвердити, а власність часто розмита, не структурована, не оформлена належним чином. Відповідно податкова система має сприяти детінізації, коли стає вигідним сплачувати податки і відображати реальну вартість бізнесу задля залучення кредитів, інвестицій.

2. Україні потрібен наздоганяючий ріст.

Тобто при середньорічних темпах зростання світової економіки на 3-3,5% на рік (до «коронакризи»), а країн, що розвиваються, на 4-4,5% на рік, цільові темпи зростання ВВП мають складати не менше 5-6% на рік, щоб хоча б за кілька десятиліть наблизитися до рівня життя наших успішніших європейських сусідів.

Тож податкове навантаження має бути конкурентним відносно інших країн, бо за інших умов ми не виграємо боротьбу за прихід інвестицій.

3. В Україні значна корупція, високий рівень недовіри до державних інституцій, слабка судова система.

Відповідно дискреція (пільги, преференції, можливість трактувань) призводитимуть до викривлень і зловживань. На даному етапі система має бути максимально проста й однозначна.

Якщо відштовхуватися від сформованих таким чином цілей в податковому реформуванні й накласти на них реалії сьогодення, то можна прийти до наступних висновків:

1. Детінізація – це свого роду суспільний договір.

В діалозі з бізнесом мають пропонуватися такі зміни, коли формуються певні домовленості типу «ми скорочуємо податки на зарплату, але ви виводите зарплати з тіні» або «ми не оподатковуємо ваш прибуток в момент його отримання, але ви прозоро його показуєте», а також «якщо ви не дієте відповідно до законодавства, ми протягом певного періоду показуємо це і вимагаємо виправити навіть без штрафів, але за певний час ми маємо перейти на домовлені правила гри».

2. В Україні потрібно формувати передумови до зниження рівня перерозподілу ВВП через бюджет.

Це системне завдання щодо щорічного скорочення непродуктивних витрат і функцій, відмови від рудиментів державної машини. Саме це дозволяє системно знижувати податкове навантаження. Метою має стати зниження частки держави в економіці з нинішніх понад 42-45% (співвідношення державних видатків до ВВП) до хоча б 35%. Адже це один із основних критеріїв економічної свободи й інвестиційної привабливості, без яких наздоганяючий економічний ріст неможливий.

3. Податкову систему потрібно максимально очистити від оцінок і суджень податкового чиновника.

Вона має працювати просто і спиратися на прості облікові бази – оборот, кількість працівників, рівень зарплати, площа земельної ділянки чи нерухомості, певні визначені транзакції.

В цьому контексті зайвим виглядає складний податок на прибуток, який підтягує за собою оціночні судження податківця щодо ділової мети в операції, план BEPS, контрольованих юридичних осіб-нерезидентів, трансфертне ціноутворення, тобто створюється вкрай важкий і суб’єктивний механізм, який змушує бізнес працювати під тиском потенційних ускладнень.

Якщо ж переходити до конкретики, то ключові зміни, які мали б відбутися у податковій системі, на мою думку, є наступними:

1. Замість податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску і військового збору впровадження одного соціального податку на рівні 25% від рівня зарплати (з перспективою зниження до 20%).

2. Відміна податку на прибуток в сьогоднішньому виді. Впровадження натомість податку на виведений капітал з позиціонуванням як відкладеного податку на прибуток (щоб не бути віднесеними до офшорних юрисдикцій).

3. Можливість для підприємства на власний розсуд працювати за спрощеною моделлю оподаткування, аналогічною третій групі спрощеної системи ФОП без обмеження ліміту обороту (всього два податки – фіксований соціальний податок + 5% від обороту).

Цей пункт викликаний насамперед тим, що сучасна економіка є сервісною, понад дві третини світового ВВП формує сфера послуг, для якої індустріальна модель оподаткування через ПДВ і податок на прибуток аж ніяк не підходить.

4. Потенційним компенсатором тимчасового зменшення збору податків до бюджету мають бути одночасно і скорочення непродуктивних видатків бюджету, і збільшення податків з власності (нерухоме майно, земля), при чому ці податки варто залишати на рівні місцевих бюджетів.

Зазначені зміни стануть продуктивними лише в діалозі держави і бізнесу, формуванні реального суспільного договору, коли платники свідомо погоджуються як на прийнятний рівень оподаткування, так і на дотримання нових правил гри.

Досвід окремих країн з пострадянського простору (зокрема Грузії, Естонії) вказує на те, що реформа податкової системи дійсно здатна створити передумови для приходу інвестицій і ривка в економічному розвитку. Так 15 років назад ВВП на душу населення в Грузії складав менше 50% від аналогічного показника в Україні. За цей час Грузія надолужила розрив, вийшла вперед і відривається далі від України. Естонія ж є взірцем для багатьох країн регіону. Її досвід з оподаткування прибутку спочатку перейняла Латвія, а тепер вже й Польща.

Втім, реформування податкової сфери завжди торкається і бюджетної політики, тож потребує поєднання політичної волі із широким діалогом і консенсусом із бізнесом.

Справжня податкова реформа – це завжди тимчасова жертва короткочасних інтересів і популярності влади на користь майбутнього розвитку країни.