Почему снижение учетной ставки нравится не всем

18 липня була знижена облікова ставка НБУ. Це вже друге зниження ставки у 2019 році (обидва рази - на половину процентного пункту), тепер вона становить 17%. Зниження ставки викликало палкі експертні дискусії, навіть незважаючи на те, що в інформпросторі превалює тема виборів до Верховної Ради.

Чимало було коментарів від представників реального сектора економіки, які давно і активно висловлювали невдоволення попереднім рівнем облікової ставки. Але і зниження ставки вони коментують не в комплементарних тонах. Невже наші промисловці настільки вибагливі - мовляв, і підвищення ставки їм не подобається, і зниження ставки вони критикують? Думаю, підприємці просто не вважають такі символічні зниження ставки гідними схвалення і не бачать приводу для оптимізму. Спробуємо розібратися, наскільки справедлива така точка зору.

Рівень облікової ставки Центрального банку тим чи іншим чином визначає вартість кредитів для фізичних та юридичних осіб. Прийнято вважати, що залежність тут прямо пропорційна. А в разі інфляції - обернено пропорційна: чим вище ставка ЦБ, тим нижча інфляція. 

У чому негативний бік високої облікової ставки? Великий відсоток за користування кредитом призводить або до стагнації економіки, або до того, що вона не може в повній мірі використовувати свій потенціал. Бізнес не розвиває нові виробничі потужності або не задіяє повною мірою наявні, оскільки не в змозі обслуговувати кредитні зобов'язання, а споживачі відмовляються від багатьох серйозних покупок через дорожнечу позикових коштів. Рівень споживання знижується, виробники в гіршому випадку скорочують обсяги виробництва, в кращому - збільшують їх не тими темпами, якими могли б при більш дешевих кредитах.

Саме час задатися питанням, а чи висока облікова ставка в Україні? Переважна більшість промисловців і експертів стверджують, що висока. Спробуємо розібратися.

Перше. При інфляції в річному обчисленні в 9% облікова ставка НБУ становить 17% (ще квартал назад була 18%). Практично дворазове перевищення.

Друге. Порівняємо з іншими країнами. З співставних з Україною країн вище облікова ставка в Аргентині, Ірані і Туреччині. У кожній з цих країн свої проблеми: Аргентина в черговий раз страждає від наслідків правління чергових популістів. Іран витрачає ресурси економіки на утримання своїх позицій в Сирії, та ще й перебуває під американськими санкціями. Туреччина ще не оговталася від наслідків минулорічної економічної кризи, який був підсилений втручанням влади в політику Центробанку. В Аргентині ставка ЦБ становить 59% при інфляції 57%. В Ірані ставка ЦБ становить 18% при інфляції 52%. У Туреччині ставка ЦБ становить 24% при інфляції 16%. Як бачимо, ні в Аргентині, ні в Туреччині дворазового перевищення ключової ставки над рівнем інфляції немає. А в Україні є.

Третє. Порівняємо деякі показники структури капітальних інвестицій в Україні за 2010-2018 роки. 
Частка капітальних інвестицій, здійснених за рахунок банківських кредитів починаючи з 2014 року впала нижче 10% від загального обсягу капінвестицій, а з 2015 року не перевищує 8%. Причин для цього чимало, але і досить високі ставки за банківськими кредитами вносять свою лепту. А вони, в свою чергу, залежать і від облікової ставки НБУ. Звичайно, вона - не єдиний фактор дорожнечі кредитів. Думаю, цей фактор поступається за своєю вагою тим загальним політичним і економічним ризикам, великому обсягу "поганих" кредитів, складнощам позичальників з належним забезпеченням позик. Але ігнорувати його не варто.

Четверте. Ще один механізм зв'язку облікової ставки з кредитуванням описується ефектом витиснення державою приватних позичальників з кредитного ринку через активні держзапозичення. Не дивно, що банки замість того, щоб кредитувати підприємства з усіма наслідками, що випливають з цього ризиками, купують ОВДП з прибутковістю 18-19% річних, що дає їм можливість не особливо турбуватися про кредитні ризики, юридичні перевірки застави, постійний моніторинг фінансового стану позичальника. Ось і виходить, що банки інвестували в ОВДП понад 350 млрд грн (на їх балансі більше 45% від знаходиться в обігу обсягу держоблігацій), частина з яких могла б піти і на кредитування економіки. Я веду до того, що ставки по ОВДП орієнтуються на облікову ставку НБУ. І нинішній рівень облікової ставки стимулює вкладення банків в ОВДП, а не кредитування реального сектора економіки. 
Чи можна з чотирьох наведених вище міркувань зробити висновок, що облікова ставка НБУ завищена? Відповідь на це питання залежить від економічних поглядів і філософських переконань. Але, реальний сектор економіки і багато експертів не в захваті від дій НБУ щодо зменшення облікової ставки. Їхні претензії, очевидно, відносяться не до самого початку циклу зниження ставки, а до суто символічних кроків зниження (два рази по половині процентного пункту), які навряд чи скільки-небудь серйозно вплинуть на кредитування реального сектора економіки.

Не так і складно відповісти на питання, чому Правління Нацбанку утримує облікову ставку на рівні, який майже вдвічі перевищує інфляцію. мабуть, не зовсім впевнене в тому, що реалізується прогноз НБУ щодо інфляції - 6,3% до кінця 2019 року. Подібна невпевненість не обов'язково свідчить про недостатньо якісне прогнозування, швидше за все Правління Нацбанку усвідомлює ті ризики, які постійно нависають над малою відкритою економікою з експортно-сировинною орієнтацією, яка склалася в Україні. Та й інфляційні очікування населення у нас традиційно високі. Тому певною мірою я розумію дії Правління НБУ, яке консервативно перестраховується, не без певних підстав побоюючись зміни нинішньої позитивної тенденції в споживчій і промисловій інфляції.
Напевно, надобережне зниження ставки - це тонкий сигнал від НБУ, який свідчить про те, що розглядається можливість подальшого пом'якшення грошово-кредитної політики. Про це говорить і прогноз НБУ щодо рівня облікової ставки, розрахований на період до кінця 2021 року.

Базовий сценарій Нацбанку передбачає подальше зниження облікової ставки до 8% протягом наступних років за умови стійкого зниження інфляції до мети 5%. 
Деякою мірою це схоже зі стилем дій ФРС США або Євроцентробанка, які таким чином формують у суб'єктів економіки уявлення про середньостроковій політиці ЦБ і створюють у них відповідні очікування.

Але є дві проблеми. Перша - рівень довіри до НБУ поки ще не настільки високий, як до ФРС або ЄЦБ. Друга - ситуація в економіках США та єврозони якісно відрізняється від положення в економіці нашої країни: відрізняються проблеми, мети, ступінь впливу зовнішніх факторів. 
І може так скластися, що не всі українські підприємства в найближчій перспективі зможуть розвиватися або взагалі збережуться на плаву при поточному рівні ставок по кредитах. Тому те, що буде з обліковою ставкою через 2,5 роки, їм цікаво в теоретичному аспекті, але зараз їх найбільше хвилює питання елементарного виживання. Та й чи будуть інфляція та облікова ставки такими, як прогнозується Нацбанком - питання відкрите.