14.01.2019, 08:00

Против цикла. Как Нацбанк будет бороться с кризисами будущего

Наталья Задерей
Наталья Задерей
член экспертной платформы НБУ

Почему макропруденциальная политика поможет стабильному росту кредитования (укр.)

"Банкір — це людина, що позичить вам парасолю, коли світить сонце, але попросить назад, як тільки розпочнеться дощ". Достеменно невідомо, чи ця цитата дійсно належить Марку Твену, але вона добре ілюструє притаманну економіці, а отже й фінансовому сектору, циклічність. Коли періоди зростань активності чергуються з періодами спадів або криз.

Нова парадигма

Коли все добре, банки схильні надто оптимістично оцінювати ризики і необачливо роздавати кредити. Коли розпочинається буря, вони схильні до надмірного песимізму та закручування гайок. Тобто економіка та, зокрема, бізнес опиняються у ситуації людини, якій позичили парасольку у сонячну погоду (відкрили кредитний ліміт за наявності безлічі інших джерел фінансування) і забрали, коли розпочався дощ (припинили будь-яке необхідне фінансування).

Реклама

Природу циклічності економісти пояснюють асиметричністю інформації між боржниками та кредиторами, а також психологічними чинниками на кшталт схильності до стадної поведінки чи сліпоти до небезпек.

Здобувши чергову науку зі світової кризи 2008 року, фінансові регулятори прийняли як даність не тільки неминучість циклічних, але й наявність структурних ризиків, обумовлених взаємозв’язками між різними секторами економіки, сегментами ринку чи установами.

Протидіяти їм узялися за допомогою макропруденційної політики. Це — комплекс заходів, спрямованих на завчасне виявлення системних ризиків з метою запобігання кризам. Економісти дійшли консенсусу: якщо у хороші часи накопичувати запас міцності, тоді фінансова система буде здатна поглинати шоки, а не посилювати їх.

Уроки історії

Однією з ключових задач макропруденційної політики є попередження надмірного зростання кредитування (всієї економіки чи окремих секторів) з тим, щоб надмірність, зрештою, не призводила до припинення кредитування взагалі. Як ми пам’ятаємо, саме це і сталося в Україні. Красномовніше — з іпотекою. У 2006-2008 роках кредитування населення в іноземній валюті зростало шаленими темпами. Укупі зі зростанням доходів та ажіотажним попитом це призводило до зростання цін на нерухомість, що своєю чергою ще більше підживлювало оптимізм банків. Вони ретельно не оцінювали кредитоспроможність позичальників, сподіваючись, що стрімке здорожчання застав перекриє усі ризики.

Класичними інструментами монетарної політики пригальмувати іпотечне кредитування було неможливо. Навіть якби у ті часи Національний банк підвищив облікову ставку чи вжив інші заходи, це вплинуло б лише на кредитування у гривні, і аж ніяк не обмежило кредитування в валюті. Тобто не стримало б надування цінової бульбашки.

Водночас вжиття заходів макропруденційної політики могло би запобігти багатьом проблемам. Якби НБУ у ті часи встановив вимоги до першого внеску чи достатності офіційних доходів покупців житла в кредит, це напевне би викликало шквал критики. Мовляв, банкам не дають заробляти і вигідно залучати іноземний капітал, а населенню перекривають доступ до споконвічної мрії — власного житла. Але після настання шоку (банкрутство американського банку Lehman Brothers заморозило фінансові ринки по всьому світу) позитив був би очевидний. Позичальники уникнули б непосильного боргового навантаження, а банки — величезних збитків, пов’язаних з масовими дефолтами за іпотекою.

Зокрема, не довелось би запроваджувати мораторій на звернення стягнення майна валютних іпотечних позичальників та взагалі забороняти кредитування населення в іноземній валюті. Та й туга за курсом 5,05 не була б такою сильною.

Мислити майбутнім

Усе це стосується не тільки України. Багато провідних центробанків винесли свій урок.

Реклама

Звісно, історія не знає умовного способу. Але саме таким є досвід низки східноєвропейських країн, які ще в 2003–06 роках узялися вживати запобіжні заходи, розуміючи, що кредитний бум є наслідком надмірного припливу капіталу. І хоча деякі сусіди все-таки вскочили у халепу з іпотекою у швейцарських франках, понад 95% непрацюючих іпотечних кредитів у іноземній валюті і панічний страх банків, які обпеклися на цьому – з такими катастрофічними економічними та соціальними наслідками, як було в Україні, не зіштовхнувся ніхто:

Це наслідок не лише економічних та політичних шоків, але і необачності регулятора у хороші часи. Нині НБУ декларує принципово інший підхід. Відстежування потенційних ризиків і готовність за потреби запровадити ті чи інші інструменти з набору, описаного в Стратегії макропруденційної політики.

Зокрема це — контрциклічний буфер капіталу, буфер системного ризику, вимоги до капіталу за результатами стрес-тестування, секторальні вимоги до капіталу, обмеження співвідношення основної суми кредиту та вартості забезпечення (loan-to-value, LTV), обмеження співвідношення виплат за кредитом та доходу (debt service-to-income ratio, DSTI).

Чи не зарано знайомити ринок і громадськість з арсеналом інструментів і алгоритмом прийняття рішень про їх запровадження, якщо та сама іпотека досі в анабіозі, а корпоративне кредитування відновлюється повільно? В тому й то справа, що передумова ефективної макропруденційної політики — це створення правильних стимулів для гравців ринку. Важливо не стільки передбачити запобіжні заходи, скільки заохотити самі банки приймати виважені фінансові рішення. Про післязавтра треба думати вже сьогодні, якщо ми хочемо щось прогнозувати в країні, бодай, на середньострокову перспективу.

Если вы не согласны с опубликованной выше авторской колонкой, напишите свою и пришлите ее на адрес opinions@liga.net.

Материалы, публикуемые в разделе "Мнения", отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ".
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.