Позичати чи не позичати в МВФ – питання, яке активно дебатується в Україні не то що не перший рік, не перше десятиліття. Сьогодні Рада директорів МВФ повертається до питання надання Україні наступного траншу фінансування, і це надало друге дихання подібним дискусіям.

Вітчизняна економіка дедалі більше починає жити за циклом "криза -стабілізація – експансія - погіршення платіжного балансу – криза" і так далі. Дана модель у свій час була запропонована Гуілермо Кальво для пояснення деструктивних процесів в Латинській Америці. За останній час кількість країн, економічні процеси в яких описуються такою моделлю, дедалі зменшується. Втім, Україна у цій позитивній тенденції – прикрий виняток.

Реалізацію програм з МВФ можна назвати складовою цієї моделі. Але зовсім не тому, що рекомендації Фонду побудовані на "неправильних теоретичних припущеннях", як пробують це довести окремі вітчизняні вчені-економісти. І не тому, що Фонд висуває вимоги, які "руйнують національний промисловий потенціал", на чому часто наголошують вітчизняні експерти. І зовсім не тому, що структурні реформи, які ініціюються МВФ, є "антисоціальними", на чому люблять наголошувати вітчизняні політики. Причина зовсім в іншому.

Незавершена програма = незавершені реформи

Незавершеність програм співпраці з МВФ є основною причиною того, що структурні зміни в економіці не сягають критичної маси для того, щоб змусити економіку зійти з жорстких рейок циклічних стабілізацій та криз. За змістом кредитування з боку МВФ далеко не вичерпується фінансовим програмуванням, яке запроваджує набір взаємопов"язаних номінальних якорів, спрямованих на забезпечення макроекономічної дисципліни та нейтралізацію зовнішньої вразливості, корекцію дисбалансів у платіжному балансу та створення макрофінансових передумов для довіри до подальшої макроекономічної політики.

Таке кредитування, навіть якщо воно формально зосереджене на питаннях ув"язки показників платіжного балансу, балансу центробанку та балансі бюджету, в більшості своїй зорієнтована на структурні зміни, які унеможливили би в майбутньому потраплянні економіки в пастку циклічних криз. Відповідно, реалізація програм з Фондом передбачає як створення інститутів більш відповідальної макроекономічної політики (наприклад, незалежність центрального банку), підвищення технічного рівня ухвалення рішень у сфері макрополітики (наприклад, посилення аналітичного апарату прийняття рішень, розпізнавання ризиків, ідентифікації вразливості до шоків, покращення прогнозування тощо), так і реформи тих секторів економіки, які генерують фіскальний дисбаланс, приховані квазі-фіскальні втрати, неефективність розміщення ресурсів, що в підсумку позначається на атрофії конкуренції, деградації схильності до інновацій та збільшення ренти олігархічних груп.

Якщо подивитись на те, як Україна виконувала програми МВФ, то можна побачити очевидну закономірність. Після перших декількох років реформ чи їх імітації реалізація програми зупиняється. Так було в 2001-2002 роках, так було в 2009-2010 роках. Можливо, це наслідок "втоми від реформ", досягнення достатнього рівня змін, прийнятного для соціальних акторів, чи реалізації ключових складових структурної трансформації? Ні.

Сировинний бум як привід полишити реформи

Зупинки України в реалізації програм з МВФ чітко кореспондують з локальним підвищувальним трендом сировинних цін. Це означає, що як тільки сировинні ціни підвищуються, і є сподівання, що ця тенденція матиме більш-менш тривалий характер, мотивація проводити реформи падає. Покращення ситуації у сфері платіжного балансу в сукупності з можливістю перекласти на громадян тягар неефективності природних монополій чи державного управління дозволяють уникати подальших змін.

Мотивація очевидна. Якщо економіка може забезпечити пристосування до змін в платіжному балансі, бюджет поповнюється, а заробітні плати в номінальному виразі дещо зростають, то для чого наражатись на спротив реформам з боку олігархічних кланів, політичних бізнес-груп чи організованих спільнот бюрократії, суддівства, правоохоронців тощо? Можна з легкістю відмовитися від складних внутрішньополітичних переговорів про підтримку реформ, забути про масштаби визискування ренти з боку олігархів, розчинитися в прострації благоденства, що привносить в економіку сировинний бум. Більше того, можна значно покращити політичний рейтинг під гаслами захисту тих чи інших верств населення, національного виробника, цілих галузей народного господарства.

Якщо подивитись на те, як Україна виконувала програми МВФ, то можна побачити очевидну закономірність. Після перших декількох років реформ чи їх імітації реалізація програми зупиняється. Так було в 2001-2002 роках, так було в 2009-2010 роках

Однак, все це вказує на те, що реформи, націлені на якісні структурні зміни заради недопущення циклічних змін стабілізацій-криз, покликані перерозподілити добробут на користь ширшого кола бенефіціарів економічної активності, забезпечити інклюзивне зростання, покращити розміщення ресурсів в економіці, трансформувати систему макроекономічних рішень та політичної відповідальності за них. І не здійснення таких реформ є не більше, ніж збереження статусу кво, з тим самим не виведеним вірусом циклічної гойдалки, від якої уся економічна система країни опиняється в маргінальній ейфорії чи в депресивній нудоті.

Хто виграє від зупинки програми з МВФ?

Відповідь – олігархи. Збереження перерозподільчого статусу кво дозволяє їм продовжувати визискувати ренту, особливо нічим не ризикуючи. Більше того, їм не потрібна мобілізація ресурсів на організацію спротиву реформам.

Виграють і політики – їм не потрібно ризикувати рейтингом задля реалізації змін, які є ризиковими для їхніх електоральних траєкторій. Бюрократи – для них все залишається таким як було, що не вимагає інвестувати зусилля в адаптацію до більш жорсткого конкурентного оточення.

Пересічні громадяни також здебільшого вважають, що виграють, адже на перший погляд їм достатньо полегшення у вигляді індексованих зарплат та "підвищення соціальних стандартів". Втім, їм "достатньо" цього тільки тому, що вони не знають про тимчасовість цього. Порочне коло від стабілізації до кризи згодом неминуче призводить до знецінення такого "підвищення".

Втім, якщо більшість суспільних груп згідні на зупинку реформ, то чи варто дивуватися, що вони справді зупиняються, як тільки платіжний баланс починає сигналізувати про перші "заведення валюти вітчизняними експортерами"?

Читайте также: Блокадный дух. Какие последствия влечет торговая блокада Донбасса

Сировинна анестезія включається по повній програмі, коли експортні ціни не просто підвищуються, а починають бити рекорди, спираючись на ті чи інші зміни в глобальній ліквідності чи в глобальному попиті. Але ці зміни аж ніяк не пов"язані з "зупинкою в реалізації антисоціальних реформ та переходом на більш прагматичне управління економікою". Це означає, що покращення платіжного балансу – не наша заслуга.

Наприкінці 2016 року прогноз цін на ряд товарів вітчизняного сировинного експорту для багатьох став підставою для певного оптимізму. На тлі погіршення платіжного балансу України сигнали про покращення глобальної цінової кон"юнктури справді можуть сприйматися позитивно. Це означатиме пожвавлення економіки, зниження тиску на валютному ринку, створення передумов для обслуговування зовнішніх зобов"язань тощо.

Чому для олігархічної економіки покращення світової кон"юнктури є швидше злом, аніж благом? І яка в цьому доля програми з МВФ?

Перше. Покращення ситуації з надходженням валюти та пожвавленням економіки традиційно може означати згортання реалізації програми EFF. Зацікавленість в ній може бути серйозно підірвана мірою покращення зовнішньої кон"юнктури. Так вже було в Україні не раз. Така ж закономірність простежується для інших країн. Попит на ресурси Фонду знаходиться в оберненій залежності з глобальними сировинними цінами. Іншими словами, якщо країна інституціонально вразлива, світова кон"юнктура перетворюється на милиці, на яких пацієнт втікає з палати терапії.

Покращення ситуації з надходженням валюти та пожвавленням економіки традиційно може означати згортання реалізації програми EFF

Друге. Нереалізованість програми означає втрату зовнішнього примусу до реформ в умовах, коли внутрішній примус до структурної трансформації розтікається по закутках соціальних мереж. Якщо прийняти до уваги графік платежів з обслуговування зовнішнього боргу, електоральний цикл та зв"язок між очікуваним зростанням та збільшенням попиту на імпорт, то будь-який ступор на шляху структурних змін означає ні що інше як наближення кризи. При тому, що плодами стабілізації більшість громадян насолодитись не встигла.

Третє. Монетарний режим таргетування інфляції може опинитись під політичним тиском. Ознаки покращення кон"юнктури швидко трансформуються в марення акселерацією темпів зростання. Стримана політика НБУ в таких умовах може знаходити менше прихильників, тільки підкреслюючи брак завершеності реформування інститутів макроекономічної політики.

Четверте. Підвищення експортних цін в умовах відсутності передумов для виникнення альтернативи олігархізованим секторам продовжує кращі традиції перерозподілу добробуту на користь визискувачів сировинної ренти.

Читайте также: Второй раунд. Может ли Украина выиграть суд по бондам Януковича

П"яте. Високі сировинні ціни навряд чи розглядаються як джерело інвестицій в подальше зменшення залежності від їхніх коливань. Швидше вони активізують черговий раунд інвестицій у відновлення потенціалу контролю за економікою та політикумом, який похитнувся завдяки Революції Гідності. А це означає, що довгоочікуване покращення ситуації довкола експортних надходжень є ні чим іншим, як посиленням можливостей відновлення влади олігархічних груп.

З цих міркувань можна з впевненістю стверджувати, що сировинний допінг антиреформ і його корелятор – зупинка нереалізованої програми з МВФ – є інституціональною пасткою. Чи потрапить Україна в неї знову – складне питання. Можна лише сказати, якщо зміни в монетарній політиці та банківському секторі будуть тригером подальших трансформаційних процесів, даної пастки можна буде уникнути.

Віктор Козюк, член ради НБУ, д.е.н., професор

Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net