11.09.2018, 10:30

Циклы стабильности. Как Украине выйти из замкнутого круга

Віктор Козюк
Віктор Козюк
доктор економічних наук, член Ради НБУ

Почему макроэкономическая стабильность часто оказывается краткосрочной (укр.)

Досвід латиноамериканських країн 1970-1980-х продемонстрував, що макроекономічні стабілізації мають тимчасовий характер. Життя від кризи до кризи стало нормою, формуючи чіткі стереотипи економічної поведінки, генеруючи жорсткі рамки сприйняття наслідків політики, яка не користується довірою.

Власне саме проблема довіри до політики виявилась ключовим елементом зневіри у здатності урядів та центральних банків вирватись за межі циклічного змінювання періодів цінової та курсової стабільності на періоди макроекономічного хаосу.

Правильні рішення, правильні постулати і навіть правильні дії органів макрополітики не гарантували довготривалого успіху. Довготривалого на стільки, щоб можна було би змінити суспільний стереотип про тимчасовий характер макроекономічної стабільності.

Самовідтворювальна криза

Вразливість програм стабілізації в Латинській Америці спонукала відомого економіста, дослідника країн з ринками, що формуються, Гуілермо Кальво (1986 рік) задатись питанням: що є внутрішнім механізмом зриву програм стабілізації навіть тоді, коли вони реалізуються досить правильними методами, а, отже, не повинні викликати сумнівів у досяжності результату.

Його відповідь була досить простою. Коли економічні агенти не довіряють оголошеним намірам органів економічної політики і переконані, що програма стабілізації обмінного курсу та інфляції все одно зірветься, вони зміщують споживання імпорту на період відносно стійкого курсу, який ще, на їхню думку, не зазнав негативних змін.

При збереженні певної інфляційної інерції це призводить до погіршення платіжного балансу і, як наслідок, появи спекулятивних настроїв щодо нездатності підтримувати обмінний курс. З аналізу Кальво випливає, що відсутність довіри до макроекономічної політики запускає спусковий механізм самовідтворюваної кризи.

Проте, що залишилось за межами аналізу тимчасового характеру макростабільності? Швидше за все, що відповідь на це питання криється у з’ясуванні фундаментальних причин недовіри до політики. Раціональні очікування майбутнього провалу формуються на підґрунті розуміння принципів, якими керуються розробники політики, а також інституціонального формату, в якому вони оперують.

Саме останній визначає спонукальні мотиви поведінки політичних гравців, а також їх здатність генерувати колективні рішення, які би були адресовані не просто підвищенню добробуту усього суспільства, а були консистентні із поточною макроекономічною ситуацією.

Якщо економічні агенти усвідомлюють наявність тягаря конфлікту між ключовими політичними акторами, якщо є очевидною нездатність еліт домовлятись про розвиток країни, якщо ними керує принцип хижацього збагачення, якщо бюджет перетворюється на свято мародерства, навряд чи вони будуть готові повірити в декларовані цілі та інструменти  політики, якими би правильними вони не були.

“Народ проти негідників”

Чому між фундаментальними факторами довіри до політики та тривалістю в часі періодів макроекономічної стабільності існує зв’язок?

Відсутність як суспільної злагоди, так і конфронтаційна поведінка еліт відбивається на очікуваннях економічних агентів щодо перерозподільчого характеру економічної політики. І чим більш перерозподільчий зміст закладається в інструменти економічної політики, тим більш агресивним буде протистояння між ключовими політичними акторами за заволодіння ними.

Тим більшою мірою спроби просувати ідеологію «стимулювання економіки» сприйматимуться як такі, що генеруватимуть корупційну ренту та залишатимуть суспільству прикре відчуття обманутих сподівань та несправедливості. Це ще більшою мірою заохочує розвиток популістичних рухів, які нагнітають атмосферу перманентного протистояння між «ображеним народом і самовдоволеними негідниками».

Циклічний сплеск популярності популістичних рухів відбивається на погіршенні очікувань загальної нестабільності, пов’язаної з лівим ухилом політики, а сплеск популярності реакційнийх сил проеціюється на суспільне відчуття безвиході. І те і те не є фактором цементування суспільства довкола реформ, необхідних для інклюзивного зростання.

Брак суспільної злагоди перетворює виборчий процес в карнавал «доленосних змін», якими маніпулюють учасники електоральних перегонів. Реакція на це не змушує довго чекати. Економічні агенти намагаються вивести активи з під потенційного експроприаційного тиску. Провідні бізнес-групи шукають варіанти реконфігурації протекцій, при тому що основна їх мета – збереження олігархічного статус кво.

Це тільки підживлює відчуття, що кожна з таких груп буде намагатися перекласти тягар невизначеності на конкурента, прагнучи впливати на настрої через економічну ситуацію та жадаючи встановити контроль за ширшим політичним спектром.

У підсумку, чим більшою мірою очікування «доленосних змін» кореспондують з аджендою електоральних процесів, тим більшою мірою формується запит з боку бізнес-груп на проникнення в ключові центри ухвалення рішень, паралізуючи з середини необхідні зміни. Виведення капіталів та пошук більш надійних гаваней тільки посилює відчуття, що хеджування ризиків знецінення національних грошей є раціональною поведінкою.

Здобич спекулянтів

В країнах, нездатних до проведення реформ, роль прямих іноземних інвестицій залишається незначною. Це не тільки негативно позначається на нарощуванні потенціалу економіки. Структура фінансування платіжного балансу формується під впливом боргового фактору, а швидке розширення дефіциту відображає намагання економічних агентів перестрахуватись на випадок майбутніх девальвацій.

При цьому, «посткризове полегшення» часто сприймається соціальними акторами як привід для тиску у бік підвищення заробітних плат, реальний рівень яких суттєво впав на попередньому етапі. При відсутності компенсаторів тиску на платіжний баланс у вигляді підвищення продуктивності праці, яке могло би бути привнесено прямими іноземними інвестиціями, середня тривалість періоду курсової стабільності скорочується.

Але причина настільки короткого періоду напіврозпаду – відсутність реформ, які би були націлені на створення інклюзивної економіки та інститутів конкуренції. Натомість поєднання рентоорієнтованих структур з нездоровими соціальними компенсаторами кричущої нерівності розподілу доходів тільки звужує площину маневру.

Значні бар’єри на ведення бізнесу та складнощі із перетіканням капіталів між секторами економіки віддзеркалюють невидимі на перший погляд зв’язки між швидким нарощуванням зарплат та карколомним зростанням імпорту.

При чому проблема полягає не стільки в самих зарплатах, а в тому, що їх траєкторія легко відривається від продуктивності праці саме тому, що канали залучення інвестицій часто виявляються заблокованими, або ж здійснюються неефективно у відповідності з визискуванням ренти.

Структурно вразливі економіки стають легкою здобиччю валютних спекуляцій. Навіть коли макроекономічні показники відображають відносно здорову ситуацію, а економічна політика намагається уникнути нагромадження значних дисбалансів, існує ризик слабкої адаптивності до шоків.

Іншими  словами, спекуляція може відбуватись не стільки напряму через погані показники платіжного балансу чи бюджету, скільки через розуміння складнощів в досягненні компромісу між політичними гравцями щодо реформ, внаслідок яких структурні зміни започаткували б кращу здатність економіки протистояти шокам.

Така мутація спекуляцій, між іншим, актуальна і для розвинутих країн, що продемонструвала боргова криза окремих країн зони євро. Якщо в них вона здійснюється проти боргових інструментів, то в країнах з ринками, що формуються, - проти боргових інструментів і валюти водночас. А при слабкому банківському регулюванні – проти банківської системи в цілому.

В підсумку достатньо ознак фрагментаризованого суспільства з егоїстично налаштованими елітами, щоб сприйняття здатності економіки протистояти циклам стабілізацій-криз погіршувалось, часто межуючи з параноїдальним страхом незворотності руху валютного курсу в одному напрямку.

Що дозволило багатьом країнам вирватись з зачарованого кола циклічних криз? Структурні зміни, які наповнені змістом а не формальною атрибутикою. Незалежність центробанку є лише однією з таких змін. Але це не кінець історії.

Віктор Козюк,
д.е.н., професор,Член Ради НБУ

Статтю для LIGA.net надано Київською школою економіки

Если вы не согласны с опубликованной выше авторской колонкой, напишите свою и пришлите ее на адрес opinions@liga.net.

Материалы, публикуемые в разделе "Мнения", отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ".
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.