В 90-х олигархи зацементировали за собой Украину. Теперь сдулись и тянут на дно всю страну
Ціни на залізну руду б'ють рекорди й досягли позначки у $225 за тонну (див. графік нижче). Майже трикратне зростання за рік до рівнів, небачених з часів світової фінансової кризи 2008 року. Дохідність видобутку руди теж відповідним чином зростає.
В цій ситуації, цікаво згадати, як приватизувався на початку 2000-х ДАК "Укррудпром", куди входили тоді ще державні гірничо-збагачувальні комбінати.
У 2003-2004 роках Верховна Рада прийняла, а тодішній Кабінет міністрів швидко втілив в життя спеціальний закон "Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії Укррудпром.
В законі була прописана класична інсайдерська приватизація в інтересах олігархічних груп, які вже контролювали міноритарні пакети державних гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК).
Першочергове право на приватизацію пакета акцій підприємств Укррудпрому мали інвестори, які вже були власниками пакетів акцій цих підприємств, в розмірі не менше 25% статутного фонду. (Попереднє речення, для розуміння, є майже точною цитатою зі статті 9 цього закону). Такі інвестори могли претендувати на прямий викуп державної частки підприємств, або на обмежений конкурс, до якого були допущені лише вони.
Таким чином від приватизації державних гірничорудних підприємств були відсічені усі конкуренти наших олігархів, від місцевого неолігархічного бізнесу до іноземних корпорацій.
Олігархічні фінансово-промислові групи (ФПГ) зацементували свою домінуючу позицію в українській економіці, а згодом остаточно конвертували її в контроль над українською політикою, медіа та державою.
Втім, за майже 20 років свого існування, ця олігархічна політико-економічна модель продемонструвала свою повну неспроможність. Україна стала найбіднішою країною Європи, а активи олігархічних ФПГ знецінилися в рази внаслідок низки економічних криз та атаки на ослаблену самими ж олігархами державу з боку Росії.
Олігархи виявилися спроможними лише на перерозподіл активів, а не на їхнє нарощування чи розбудову контрольованої ними держави.
Доволі очевидно, що в української олігархії як явища немає жодних перспектив. Без серйозних змін як всередині себе, так і в країні в цілому, олігархічні ФПГ, які вже перебувають в доволі жалюгідному стані й хронічно відстають від конкурентів, чекає лише подальша деградація та занепад.
Проблема в тому, що разом з ними занепадає і держава, на яку ці групи все ще мають дуже великий вплив. Хотілося б сподіватися, що хоча б частина їх отямиться і почне хоча б намагатися перетворитися на нормальний великий бізнес, що відповідально ставиться до себе та своєї країни.
Втім, в минулому такі сподівання вже багато разів виявлялися марними – і заплатили за це як збідніла та ослаблена країна, так і самі маргіналізовані навіть у регіональному східноєвропейському бізнесі українські олігархи.
