В стране дефляция, но люди жалуются на рост цен. Что происходит?

За моїми спостереженнями, в побутових розмовах в громадському транспорті, на базарі та в супермаркеті, "люди бідкаються" через зростання цін. Спостерігаючи другий місяць поспіль дефляцію у даних Держстату, у відповідь на це бідкання дослідники можуть "розвести руками", або провести соціологічне опитування, щоб пояснити таку розбіжність у сприйнятті.

Передувати дослідженню повинно формування гіпотез.

Правильне розуміння логіки оцінки громадянами рівня інфляції та інфляційних очікувань потрібне для формування політики інфляційного таргетування, важливою складовою якого є комунікація. Комунікація Національного банку України та інших органів влади може грати роль "самовтілюваного пророцтва". Наприклад, якщо економічні агенти вірять в зростання цін в майбутньому, громадяни починають починають купувати про запас, а бізнес - підвищувати ціни.

Три гіпотези причин розбіжностей оцінок інфляції громадянами та даних Держстату:

1. Розбіжності у вазі споживчого кошику

Ваги споживчого кошику Держстату, який використовується для розрахунку інфляції, - узагальнення, середня величина. В реальності структура споживання кожного українця буде відрізнятися від середньої. Окрім реальних розбіжностей, можуть бути розбіжності у сприйнятті.

Наприклад, для судження про рівень цін громадяни можуть використовувати ціни на певні "якірні продукти". Для одного це може бути ціна за 1 кг картоплі, для другого - за 1 літр молока, для третього - за пляшку горілки. Враховуючи значний рівень доларизації економіки, роль якоря може виконувати валютний курс.

2. Несиметрична оцінка динаміки цін

Хоча останні дні всі основні ЗМІ написали про зафіксовану Держстатом другий місяць поспіль дефляцію, але рівень напруги при обговоренні цієї новини, за моєю оцінкою, суттєво відстає від пристрастей, що вирували при зростанні цін на цибулю весною цього року. Поведінкова економіка показує, що люди більш схильні звертати увагу на втрати, а не на виграші. Оскільки зростання цін негативно впливає на добробут українців, вони можуть бути більш схильними помічати зростання цін, а не їх падіння.

3. Орієнтація на пікові зміни

Якщо спитати українців, чи пам’ятають вони періоди дефляції та інфляції, то, на мою думку, більшість легко згадає стрибки цін на початку 90-х, або протягом останньої кризи 2014-2015 років, ніж періоди їх падіння. Поведінкова економіка свідчить, що люди схильні використовувати пікові значення певних показників для формування суджень. Наявність різких інфляційних стрибків може формувати уявлення, що ціни лише зростають. Враховуючи ступінь негативного впливу цих стрибків на добробут, їх врахування при формуванні суджень може бути цілком раціональним, особливо для осіб, що не люблять ризикувати.

Ми сформулювали лише деякі гіпотези. Цей перелік можливо та потрібно доповнювати. Тестування його за допомогою соціологічного опитування надасть НБУ дані для більш ефективної комунікації в рамках політики інфляційного таргетування.

Текст написано у співавторстві із економістом ЦЕС Дарією Михайлишиною

• Читайте также - Репчатый лук-терорист: рост цены на овощи толкает инфляцию вверх