Модель жизни по-украински, или Почему мы бедны

Дитинство, школа, вища освіта, сім’я та кар'єра, старість. Здається життєвий цикл звичайного жителя України нічим не відрізняється від інших країн – усюди люди народжуються та вмирають однаково. Але різниця є: вона полягає у якості нашого життя.

На жаль, з цієї точки зору від звичної буденності пересічного жителя США українців відділяє справжня прірва. Чому? Чим це пояснити? Розберемо моделі життя людей в Україні та Америці та порівняємо.

Американська модель життя людини

0-5 Найніжніша пора для маленьких американців – перші п’ять років їхнього життя або ж "класичне" дитинство.

5-18 Далі починається довгий шкільний період, що триває до 18 років. Він включає у себе три етапи: elementary school, middle school и high school.

З 18 до 23-24 американські молоді люди здобувають вищу освіту у легендарних College.

23-30 Саме після закінчення навчання, коли вчорашній студент стає молодим фахівцем, відбувається одна з найважливіших подій для його або її майбутнього. Американець/ка влаштовується на свою першу роботу за фахом та при оформленні обов’язково відкриває свій перший пенсійний рахунок. Значення легендарних цифр 401 або ж виразу Four-Oh-One-Kay знає кожен житель країни – це найбільш популярний тип пенсійного рахунку, названий на честь відповідної статті Податкового кодексу США. Американці розуміють, що нехтувати 401 не варто – тим паче після тридцяти років, коли починається найактивніший період у житті людини.

30-62  Іпотека, авто, кар’єра, освіта дітей – це вік, коли людина максимально ефективна та фінансово забезпечена. Однак варто розуміти, що цей період також рано чи пізно завершиться. У Штатах мінімальний вік виходу людини на пенсію складає 62 роки, однак у середньому пенсіонерами американці стають приблизно у 67.

62-80. Що відбувається далі або ж як виглядає напівміфічна американська пенсія? По-перше, багато хто продає свої великі будинки, де люди жили великими родинами та переїжджають до котеджних містечок. Часто у таких районах живуть здебільшого пенсіонери: вони формують власні ком’юніті, й навіть якщо хтось за трагічних обставин залишається самотнім чи самотньою, створити нову сім’ю цілком реально, адже люди не залишаються відрізаними від суспільства. По-друге, саме у цей період американці починають користуватися Four-Oh-One-Kay та отримувати накопичену за кількадесят років пенсію. Йдеться про дуже серйозні суми, тож не дивно, що саме у цьому періоді життя люди активно подорожують світом (згадайте групи подорожуючих американських пенсіонерів, які ми з вами бачимо, виїжджаючи за межі України).

80-95. Коли роки беруть своє (у випадку зі США – приблизно 80 років. У такому віці багатьом людям вже важко доглядати за собою та займатися домашнім господарством), американські пенсіонери обирають пансіонат (так звані Assisted Living), де доживають життя з необхідним доглядом та з умовами. Система геріатричних пансіонатів у Штатах розрахована на будь-який бюджет, тож, досягнувши "життєвої осені", американці не потребують допомоги дітей.

Важливо, що у США вважається за норму думати про старість завчасно: місцеві жителі заздалегідь вирішують, де вони будуть отримувати спеціалізований догляд, коли стануть нездатними обслуговувати себе самостійно. Останній крок у вічність теж можна зробити з гідністю: при кожному такому пансіонаті є хоспісне відділення, де людина врешті-решт йде з життя.

Українська модель життя людини

0-30. Перші життєві кроки українських дітей та підлітків дуже схожі на те, як живуть їхні однолітки зі США.

Однак після отримання повноцінної освіти є одна суттєва відмінність – людина не відкриває пенсійний рахунок, влаштовуючись на свою першу роботу, й навіть на задумується про це. А дарма. Культура пенсійних накопичень могла б суттєво вплинути на життя цілих поколінь українських громадян.

30-60. Як і в американців найактивніший період життя середньостатистичного українця – 30-60 років. У нас теж є іпотека, авто, сім’я, народження та освіта дітей, однак є ще дещо. Окрім того, щоб забезпечувати наше власне життя, кожному з нас необхідно так чи інакше піклуватися про своїх батьків, адже державна пенсія не здатна забезпечити їм гідну старість. Фактично це означає, що замість власного розвитку, покращення побутових умов, інвестицій, подорожей та освіти дітей, найбільш фінансово та ментальноспроможні українці у віці 30-60 років повинні утримувати відразу три сім’ї. Саме так формується трагічне замкнене коло: більшість із наших співгромадян підходять до 60-річного віку без роботи (оскільки роботодавці не надто цінують таких працівників) та з невеликими заощадженнями, адже умови життя не дозволяли накопичувати. Нагадаю, що американці того ж віку у цей час переїжджають до мальовничих передмість та починають подорожувати світом. 

60-65. А що у пенсіонерів в Україні?  Відповідь проста – п’ять років відносно гідного життя, а далі – трагічна та ганебна картина, коли вчорашньому інженеру, лікарю чи вчителю не вистачає грошей на новий одяг, ремонт побутової техніки, догляд за здоров’ям та ліки. Нехай це прозвучить страшно, та навіть цинічно, але на наших очах мільйони людей щороку перетворюються із СУБ’ЄКТІВ нашого суспільства, які ще вчора брали активну участь у його житті, на ОБ'ЄКТИ, які нічого не вирішують, які залежать від фінансової спроможності інших.

Чому? Тому що людину починають утримувати. Як правило, діти. Якщо в них є можливість, вони купують батькам холодильник, відправляють їх відпочити або дарують квитки до театру. А якщо ні?

Просто уявімо світ, де ми більше не приймаємо жодних рішень у своєму житті самостійно й все наступне наше життя вже не залежить від нас самих. В Україні у такого життя є назва – пенсія.

Як врятувати покоління українців від злиденної старості?

Різниця між 70-річним американцем, який п’є вино під час відпочинку у Альпах, та його українським ровесником, котрий не має грошей, щоб поремонтувати старенький телевізор, вражаюче мала.

Колись – 50 років тому – один з них відкрив пенсійний рахунок, почавши готувати себе до пенсії, а інший – ні. Неймовірно, але одне рішення – накопичувати свою пенсію власноруч – глобально впливає не лише на життя конкретної людини, а й на добробут цілих родин.

Такому – далекоглядному – поглядові на життя треба навчитися. На мій погляд саме держава, яка є неспроможною, зі зрозумілих причин (демографічні зміни в усьому світі – не тільки в Україні), своїми силами забезпечувати гідну старість громадян, повинна відігравати ключову роль у цьому навчанні.

До чого я веду? Зараз у Верховній Раді розглядається законопроєкт №2683 про запровадження обов’язкової накопичувальної пенсії для всіх українців. Звісно, він потребує доопрацювання, перш за все у сенсі руху у бік децентралізованої ринкової моделі. Однак це вже неймовірно важливий крок для українського суспільства, який вплине на якість життя кожного українця.

Нехай цей текст буде зверненням – до уряду, президента та парламенту. Це питання потрібно було вирішувати ще вчора (не в останню чергу цьому заважав страх політиків втратити рейтинг). Тож зараз наш шанс назавжди покінчити із вбогою старістю.

Матеріал опубліковано в рамках партнерського проєкту з Ліга Пенсія