Європейський Союз повинен припинити фінансування режиму Володимира Путіна. На цьому наголосив депутат Європейського парламенту, професор економіки, віцепрезидент з економічних питань Renew Europe Луїс Гарікано під час своєї публічної доповіді у Києві.

Доповідь відбулася 21 квітня у стінах Київської школи економіки й була присвячена темі: "Ліквідність і санкції: надання європейській економіці опори під час війни".

LIGA.net публікує її адаптовану версію. 

Ви, українці, надихаєте багатьох з нас. В Європі люди схильні сприймати свободу як належне. Населення ЄС, як правило, звикло обговорювати ціни на апельсини та комунальну політику. 

ЄС – це інституція, покликання якої – перетворити сварки про кордони у сварки про апельсини, чи не так? Ми не сперечаємося про те, що є вашим кордоном, ми боремося у спробі розв'язувати проблему.

І зараз, дивлячись на те, що відбувається в Україні, згадуємо, чому існує Європа. Вона існує, тому що ми шукаємо миру, намагаємося мати мирний континент. Ми поставили собі за мету докласти всіх зусиль, щоб допомогти Україні. 

Все, що я зможу зробити для кожного з вас, я це зроблю. 

Це мій другий візит в Україну, і щоразу я все більше вражений українцями, тим, що ви робите і як працюєте.

Про санкції та фінансову політику

Спочатку – щодо ліквідності. Як щодо бюджету, і як ми це фінансуємо? А як щодо санкцій, і як нам це зробити? І основна претензія щодо балансу фінансування (ви знаєте, ці ігри, в які діти грають з рівновагою вгору і вниз, як це все ще робить Європа), він зараз дійсно більше для Путіна, ніж для України. ЄС витрачає великі суми грошей на купівлю енергії, газу та нафти у Росії. Набагато більші, ніж на допомогу Україні для боротьби з Росією. Так, ми купили у Путіна газу на 37 млрд євро, а Україні надали допомоги в розмірі 22 млрд, враховуючи двосторонню та не двосторонню допомогу. 

Я хотів би змінити цей баланс, щоб з боку фінансових потреб ми набагато більше допомагали Україні. 

Що стосується санкцій, ми дійсно допомагаємо Путіну, бо робимо дуже мало, менше, ніж можна було б. Це справді велике розчарування. 

Але це не означає, що ми нічого не робимо. ЄС запровадив індивідуальні санкції на окремі галузі, заборонив SWIFT деяким установам. В останньому пакеті санкцій – транспорт, енергетика, оборона, армія, технології, заборони на товари й медіа, на дипломатію. Докладено багато зусиль, щоб покарати Росію за її дії в Україні, багато з них безпрецедентні.

Тому не можна стверджувати, що ЄС нічого не робив. Окрім російських санкцій, ми допомогли й Україні: є програма мікрофінансування, кампанія зі збору коштів, яку зробив президент Європейської комісії, пакет гуманітарної допомоги, механізм цивільного захисту, мирний механізм, механізм тимчасового захисту.

Всі ці дії нетривіальні. Але зрозуміло, що їх замало. І це мій спосіб показати вам, що їх замало.

Ми думали, що дійсно вдаримо по фінансовій системі Росії та створимо паніку на банківському ринку. Був момент, коли здавалося, що так і буде. Але потім почалося таке: ми продовжимо використовувати Red Bank і найбільші банки, Газпром банк, для оплати енергії. Вони отримають багато грошей, тверду валюту, і цього буде достатньо. І справді, російська нацвалюта повернулася до довоєнної вартості.

Нагальні фінансові потреби

З іншого боку, якщо поглянути на Україну, очевидно, що ми робимо недостатньо. Під час війни ВВП країни скорочується, і ВВП України це також чекає. 

Зараз в України спостерігається щомісячний дефіцит у розмірі $8 млрд. Наскільки він великий? До війни ВВП України становив 170 млрд, але він має знизитися на 45%. Отже, припустимо, що ВВП становить 100 млрд. В такому разі дефіцит становить 8% на місяць. Це багато. Уряд України заявляє, що країні потрібно отримати додаткових 50 млрд, щоб полегшити ситуацію.

І будь-який економіст, аналізуючи це, думає про гіперінфляцію. Якщо ми не допоможемо Україні фінансово, Нацбанк буде змушений друкувати ці гроші. Результат такого рішення нам усім відомий. У підсумку отримуємо нежиттєздатну фінансову систему й економіку. 

Так, у Нацбанку залишилися деякі резерви – $25 млрд, що трохи заспокоює. Але правда у тому, що існують потреби погашення боргів. Шкода витрачати гроші з резервів на виплати боргів, якщо можна зробити щось краще. Альтернативна вартість обслуговування боргу є дуже великою.

Тож, наразі є два питання. По-перше, як нам урівноважити, створити баланс від припинення фінансування режиму Путіна, надалі впроваджуючи санкції. І як одразу направляти фінансову допомогу Україні? 

Тож як ЄС збирається припинити фінансування Росії? Наразі, починаючи з 24 лютого, ми витратили на путінську війну 37 млрд євро шляхом купівлі російських енергоносіїв: 12 млрд євро – нафта, 24 млрд євро – газ.

Зараз щодо енергетичного ембарго Росії точиться гостра дискусія, що розриває Європу на частини. Багато з експертів наводять достатньо розрахунків, що показують – ухвалення такого кроку не призведе до краху європейської економіки. Згідно з дослідженнями Ради економічних експертів, сума падіння ВВП для Європи у  разі відмови від російського газу, становитиме два-три пункти. І це за найгіршим сценарієм. І навіть якби було чотири пункти, ситуація була б керованою. 

Але основний момент дискусії – як і чим замінити російські енергоносії, скільки часу потрібно на перехід на інші види палива. Але це все можливо, навіть можна замінити промислове використання.

Запасів нафти достатньо: йдеться про споживання 3 млн барелів нафти й 1 млн барелів нафтопродуктів на добу. І в ОПЕК її зараз достатньо. 

Питання газу, який зараз є темою для найгостріших суперечок, також можна вирішити. Наразі 150 млрд кубометрів газу Європа імпортує з Росії. LNG (зріджений природний газ) може замінити 2/3 цього обсягу. Зараз на ринку скріпленого газу 70% законтрактовано під довгострокові постачання, але 30% торгуються на спот ринку. Це 187 млрд кубометрів газу. З початку року ЄС імпортував до 1-2 млрд кубометрів LNG на тиждень. Якщо така тенденція збережеться, це дозволить ЄС замінити до 100 млрд кубометрів.

Тобто – є вільні потужності, нарощуватиметься кількість плавучих терміналів СПГ. Усе, що потрібно зробити, – інвестувати в реконфігурацію конвеєрів.

Отже, по-перше, ми можемо імпортувати СПГ. По-друге, у нас у сховищах є 32 млрд кубометрів газу. Але річ у тому, що уряди європейських країн роблять недостатньо для цієї заміни.

Що ж могла зробити Європа?

Усе, що нам потрібно зробити, це знайти інші способи виробництва енергії. Наприклад, рішення "60, 20, 20": 60 – не російські енергоносії, 20 – це СПГ, і ще 20 – ядерна енергія. Але що з цього приводу каже німецький уряд, чому вони цього не впроваджують. Перше – це юридичні дозволи – потрібно змінити закон. По-друге, безпека. Німеччина підвищила коефіцієнт безпеки роботи атомних станцій. Зараз, якщо їх відкрити, вони будуть недостатньо безпечними. 

Ми повинні відмовитися від дискусії про ембарго Росії в дусі "все або нічого".

Подолати примітивну логіку в стилі "все або нічого" можна шляхом введення тарифу. Це призведе до того, що ціна для покупців з ЄС зросте, а те, що отримує постачальник (Росія) – знизиться, залежно від їхньої еластичності (наявності альтернативних ринків збуту). Таким чином, усе можна зробити набагато краще.

Навіть у найгіршому випадку тариф буде неефективним, але не шкідливим для ЄС.

Припустімо, що попит ЄС абсолютно нееластичний. Нам потрібен газ, ми не можемо жити без нього. Вводиться тариф, але нам усе ще потрібно стільки ж для споживання. Що поробиш, ми платимо тариф. Якщо існуватимуть виплати, які надходять платникам податків ЄС для відшкодування тарифу, не буде ні втрат, ні прибутків. Це найгірший сценарій, коли нам дійсно потрібен газ.

Але якщо еластичність присутня, споживачі можуть підлаштуватися. Вони трохи знизять свій попит, коли ціна зросте. Але постачальникам також доведеться погодитися, окрім меншої кількості газу, і на нижчу ціну. А це означатиме менше грошей для Путіна. Таким чином можна довести пропозицію газу навіть до нуля. Нам не потрібно заявляти "Відзавтра газ не купуємо!" Просто потрібно ввести тариф на газ Путіна.

Як розробити тариф?

Не матиме значення те, наскільки він нам потрібен, усе залежатиме від еластичності пропозиції. Тариф буде вищим, якщо в Росії не буде іншої альтернативи, як продати його нам.

Російській газ, що надходить по газогону РФ, не так просто продати комусь іншому. Сибірський газ, що надходить по газопроводу Північний потік-1 до міста Любміна, не так просто відвести. 

Що стосується російської нафти, найбільші її покупці – ЄС і Велика Британія (63%). Якщо додати США, Туреччину і Японію, маємо вже 80%. Чи так легко знайти нових покупців на 80% з усього обсягу товару на продаж? Риторичне питання. Швидше за все, втрати будуть великими.

По-друге, у Росії вже існують трубопроводи, що прямують до Європи. По-третє, існують великі розриви між витратами та ціною, а це означає, що вони готові погодитися на нижчу ціну. Врешті-решт, ми вже спостерігаємо, що Росія приймає великий розрив між старою й новою ціною на нафту. Можливо, ми могли б знизити цю ціну ще сильніше.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
санкції проти росіїгазпоставки газуСПГгаз з Росіїенергетичне ембарго росії