Запитання на трильйон: кому дістануться пенсійні накопичення українців після реформи

В уряді та парламенті обговорюють запровадження обов’язкового рівня пенсійних накопичень з 2023 або 2024 року (остаточної версії законопроєкту  ще немає). Одне з важливих запитань майбутнього механізму роботи другого рівня пенсійної системи – де акумулюватимуться накопичення. Адже, за словами міністра фінансів Сергія Марченка, йдеться про величезний фінансовий ресурс – близько 50 млрд грн на рік. 

Міністерство фінансів наполягає: щонайменше на перших порах накопичення мають йти до державного Пенсійного фонду, і держава гарантуватиме повернення цих коштів. В Офісі президента розглядають варіант накопичення цих коштів як у державному, так і в недержавних пенсійних фондах (НПФ), а також на пенсійних рахунках у банках. 

Які ризики та переваги кожного з цих варіантів?

Гарантії в обмін на довіру

У Міністерстві фінансів не раз пояснювали, що перевагою створення державного пенсійного фонду для пенсійних накопичень другого рівня є гарантія повернення внесків. Держава створює фонд, контролює його, але й гарантує виплати, якщо виникнуть якісь ризики

Але є й недоліки.

"Якщо говорити про створення державного фонду, ключове питання – якість управління ним", – каже керівниця Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління Київської школи економіки Дарина Марчак.

Керівником такого фонду має бути людина, фахова в інвестиційних питаннях та державному регулюванні фінансової системи. І що важливо – незалежна.

"Знайти такого фахівця буде непросто, але залучити його можна тільки на умовах гідної зарплати, що виправдано. У цьому разі урядові доведеться ухвалити політично складне рішення", – зауважує Марчак.

До того ж запустити таку інституцію непросто. Яскравий приклад цьому – Боргове агентство, яке Кабінет міністрів створив у лютому 2020 року для покращення управління державним боргом.

"Хоча і законодавча база є, і були передбачені бюджетні кошти, і навіть Мінфін має потрібних фахівців, установа так і не запрацювала. Аналогічна ситуація – з Вищим судом інтелектуальної власності", – коментує Марчак.

Інша проблема державного фонду – можливі зловживання на рівні менеджменту, переконані в Офісі ефективного регулювання (BRDO).

"Наприклад, це може бути виплата величезних премій, вкладення коштів за домовленістю в неефективні інструменти. Ще один ризик створення державного фонду – високі адміністративні витрати, що "з’їдатимуть" пенсійні накопичення", – каже головна економістка BRDO Юлія Корнєєва.

Окрім нечистих на руку керівників, на гроші такого фонду може зазіхнути і сама держава.

"Якщо держава піде на акумуляцію цих коштів у держфонді, які запобіжники від того, що у неї самої не виникне спокуса затулити ресурсом цього фонду дірки в бюджеті, які час від часу виникають?" – каже радник президента України Олег Устенко.

Фактор недовіри

Якщо створити державний пенсійний фонд складно, чому би не використати мережу недержавних, які вже працюють на третьому, добровільному рівні? Основна причина – скептицизм українців. Довіра українців до фінансових інститутів слабка, в тому числі й через "банкопад" у 2014-2016 роках.

"Банкопад" за своєю сутністю був частиною процесу очищення національної банківської системи. Однак Національний банк програв інформаційну війну, тому ситуація сприймалася населенням лише у негативному ключі, пояснює Юлія Корнєєва.

"Нинішній рівень довіри українців до недержавних пенсійних фондів в Україні унеможливлює у короткому та середньостроковому періодах використання лише приватних інституцій для накопичень другого рівня", – переконана вона.

Запровадження обов’язкового рівня створить значний фінансовий ресурс, який потрібно буде постійно збільшувати шляхом ефективного і мінімально ризикованого інвестування. Державний фонд може ефективно спрацювати з другою частиною – обирати мінімально ризикові інвестиції. Але наскільки він гнучким буде для збільшення активів – це питання, вважає Олег Устенко.

"Державний фонд працюватиме на низький рівень ризику, а це означає низьку дохідність. Тобто пенсійні накопичення не зростатимуть так, як вони можуть зростати в приватному пенсійному фонді", – пояснює Устенко.

Мінімізувати ризики слабкого менеджменту чи зловживань в НПФ, на його думку, допоможе ще більш жорстке регулювання.

Оптимальна модель?

В Офісі ефективного регулювання підкреслюють, що і деражвний фонд, і НПФ мають спільні обмеження. Основний – відсутність розвиненого фондового ринку. 

Дохідність пенсійних накопичень має перевищувати інфляцію, а з ефективних фінансових інструментів наразі є тільки державні цінні папери. Інвестуючи "пенсійні кошти" в них, держава фінансуватиме дефіцит бюджету, а не розвиватиме реальний сектор економіки, зауважує Дарина Марчак.

"Держава – неефективний власник. Тож краще дозволити приватному бізнесу працювати з пенсійними накопиченнями, а роль держави звести до регулювання цього ринку", – каже Устенко. – Але ми маємо зберегти солідарність і прямувати одразу до третього рівня, добровільного. Це дозволить побудувати довіру".

Модель співіснування державного та недержавних фондів і конкуренція між ними за довіру українців виглядає слушно, вважає Дарина Марчак.

"На мою думку, це правильний підхід. Хтось не довіряє державі і має можливість перевести свої накопичення під управління недержавного фонду. Або навпаки. Конкурентний підхід спрацював у західних країнах, де хедж-фонди, які управляють пенсійними накопиченнями, конкурують між собою за вкладників рівнем дохідності", – пояснює Марчак.

Втім, окрім введення другого накопичувального рівня, державі варто замислитися над стратегічними питаннями, переконаний Устенко. Це означає – розв’язати проблему: як покращити демографічну ситуацію та стимулювати народжуваність, як стримати та повернути трудових мігрантів, а також детінізувати ринок праці.

Коментар Ольги Бондаренко, представниці  Всеукраїнської асоціації недержавних пенсійних фондів, засновниці АПФ "Ліга Пенсія"

Обсяг коштів в системі залежатиме від того, яку модель ухвалять. За рівня відрахувань 4% від заробітної плати усіх працюючих економісти оцінюють ефект у 60-70 млрд грн вже в перший рік реформи, а до 2030 року – понад 1 трильйон гривень. Якщо затвердять модель лише з 1% обов’язкового внеску від роботодавця плюс 1% добровільний від працівника з додатковим стимулюючим 1% від держави – тут  може бути від 20 до 50 млрд грн.

Інструменти для інвестування коштів НПФ формує ринок. Збільшиться пропозиція коштів, які можна інвестувати, – зросте пропозиція інструментів. Головне, щоби регулятор своєчасно адаптував нормативне поле для цього і знаходив баланс між необхідністю контролю та потребою в диверсифікації.

Однозначно, нам потрібні будуть нові, додаткові інструменти – і я впевнена, що українські компанії будуть готові запропонувати ринку свої облігації. Купівля акцій іноземних компаній, ETF-фондів – ці інструменти доступні для НПФ вже сьогодні. Потенційно земля може бути хорошим інструментом.

Сьогодні також ми помічаємо, що почали випускати місцеві облігації, і це гарний інструмент, який дозволить більш активно розвивати регіони. Цей інструмент взагалі має шалений потенціал, потрібно вчити місцеву владу користуватися ним.

Маючи більше варіантів для інвестування, НПФ зможуть краще диверсифікувати ризики.

Дарина Паламар