Как изменилась ситуация с ПриватБанком с приходом Зеленского?
Після того, як на LIGA.net у квітні вийшла колонка про сценарії розвитку подій навколо Приватбанку, змінилося водночас, і багато, і мало. Країна отримала нового президента, новий уряд і нову парламентську моно-більшість. Поки в Лондоні вирішують, чи можна в британській юрисдикції розглядати справу Приватбанку про стягнення з Коломойського прострочених кредитів, головна інтрига точиться у Києві. Це остання інстанція суду (касація у Верховному суді) по рішенням судів, по інспекційній перевірці у Приватбанку напередодні його виведення з ринку, а також сьогоднішнє засідання господарського суду Києва по визнанню недійсним продажу Приватбанка Міністерству фінансів. Чим завершаться події навколо націоналізації найбільшого банку країни і досі так же важко спрогнозувати, як і навесні.
Колишній власник банку – Ігор Коломойський – почав активно з’являтися на телеканалах та в медіа, чого за ним не помічали раніше. Інтерпретувати ці активності непросто. Це може, з одного боку, свідчити про те, як важливо для Коломойського відновити репутацію та підготувати суспільну думку до остаточного вирішення питання по Приватбанку напередодні визнання націоналізації незаконною. Або ж навпаки, можливо він таким чином намагається схилити владу до компромісу, і не чекати рішення суду, бо воно таки може виявитися зовсім не на користь олігарха.
При цьому з боку офіційного Києва в суспільному просторі поки не з’явилося сильного «власника процесу», тобто зрозумілої особи, яка відповідає за прийняття рішень. Екс-голова НБУ Валерія Гонтарєва та екс-міністр фінансів Олександр Данилюк, які грали важливі роли під час націоналізації банку у 2016 році, зараз поза процесом. За посадою ключовим представником держави-власника банку мав би бути або прем’єр-міністр Олексій Гончарук, або міністр фінансів Оксана Маркарова. Обидва коментують ситуацію дуже мало.
Нацбанк як сторона судової справи про визнання націоналізації незаконною, останнім часом теж говорить про Приват набагато менше. Зважаючи на спалений будинок Валерії Гонтаревої та справи, відкриті проти інших посадовців НБУ (від Баришівського суду проти Рожкової до незаконного збагачення Смолія), атмосфера в будинку на Інститутській має бути нервозною. Офіційних коментарів про перебіг справи НБУ останнім часом не публікував, остання коммунікація про касацію була у червні. А про засідання господарського суду на своїй сторінці повідомив Інтерфакс.
Олексій Гончарук в інтерв'ю Financial Times оговорився (згодом виправившись), що проблемою займаються особисто президент Володимир Зеленський та Андрій Богдан, голова ОПУ, колишній юрист, близький до Коломойського. Чи це дійсно була оговірка – сказати важко. Адже ключову роль в процесах довкола Привату зараз відіграють саме суди – а на них традиційно має найбільший вплив саме президентська адміністрація.
Цікавіше за все зараз позиція МВФ та інших іноземних партнерів. Вони активно підтримували націоналізацію банку в 2016 році після того, як з’ясувалось, що власники банку прокредитували свої власні компанії майже на всю суму коштів людей та підприємств, які були розміщені на рахунках в банку (мінімум 137 млрд грн лише «трансформованого» портфеля проти 181 млрд грн коштів клієнтів).
Зараз же можливість судового рішення про незаконність цієї націоналізації ставить їх у двозначну позицію. З одного боку, якщо суди дійсно незалежні, то тиснути на них для ухвалення «правильного» рішення на користь держави неприпустимо, а тим більше абсолютно неприпустимо для міжнародних організацій вимагати цього. З іншого боку, не можна допустити, щоб рішення суду на користь колишніх акціонерів було прийнято корупційним шляхом, і МВФ, який був одним з ідеологів націоналізації, закрив на це очі. Для Фонду це потенційний репутаційний негатив.
Аналіз ситуації та сценаріїв майбутнього потребує дуже багатьох припущень, в яких елементарно схибити на кожному кроці. Чи той, хто приймає рішення зі сторони держави, незалежний від Ігоря Коломойського та діє виключно в інтересах громадян? Чи є у нього впевненість у тому, що юридична позиція НБУ в суді залізобетонна і справедливим рішенням суду буде визнання націоналізації законною? Чи є у нього впевненість у тому, що суддя прийме рішення по закону, а не з міркувань особистої зацікавленості?
Якщо відповідь на усі три питання так – то потрібно просто дочекатись рішення касації (у випадку з господарським судом – рішення останньої інстанції). Тоді все залишиться більш-менш як є: державі не потрібно буде шукати варіанти виконання рішення суду, продовжиться співпраця з МВФ, триватиме повільний процес стягенння по судах коштів із колишніх акціонерів банку. Це ми вважаємо найбільш справедливим та найменш травматичним для держави Україна.
Якщо ж хоч на одне запитання відповідь «ні» - то історія може бути зовсім іншою, і позитивного сценарія тут немає.
У випадку, якщо суд приймає рішення на користь колишніх акціонерів та визнає націоналізацію незаконною, суддя або запропонує повернути колишнім власникам банк, або виплатити їм компенсацію. І в одному, і в іншому випадку держава матиме проблему. Повернення банку у власність Коломойському означатиме повернення ОВДП з капіталу банку назад до держави. Значить найбільший банк країни знову опиниться перед ризиком неплатоспроможності, оскільки погані кредити компаніям Коломойського від рішення суду гарними не стануть. Рішення про компенсацію означатиме, що десятки мільярдів гривень потрібно буде виплатити олігарху з бюджетних джерел. Якщо, як варіант, компенсацію буде виплачено правами вимоги за простроченими кредитами самого ж Коломойського – це не принесе прямих фіскальних втрат. Але у всіх трьох варіантах репутаційно постраждає і влада, що програла у суді олігарху, і МВФ, що не зміг відстояти реформу, і, ймовірно, сам Ігор Коломойський як такий, що отримав гроші із бюджету, «об’їдаючи» пенсіонерів та сиріт. Хоча в принципі йому як власнику Укрнафти не звикати грати у ігри з бюджетом.
Якщо той, хто приймає рішення на боці держави, не впевнений у тому, яке рішення прийме суддя, він може спробувати піти на досудовий компроміс із колишніми власниками банку, щоб уникнути негативних репутаційних наслідків. Формат такого компромісу може варіювати в дуже широких межах, від «зради» до «перемоги». Сам по собі компроміс може виявитися неприємним, але прагматичним рішенням. А от по його дизайну стане зрозумілою, зокрема, відповідь на перше питання з абзацу про припущення – чи той, хто приймає державницькі рішення, дійсно незалежний від відомого олігарха.
