У вас можно рассчитаться карточкой? Почему в Украине до сих пор все сложно с терминалами

Перша фраза після привітання у будь-якому маленькому магазинчику чи кав’ярні у всіх майже завжди однакова. І вона зовсім не про те, чому, власне, ми до цього закладу завітали. Якщо у нас раптом немає готівки, ми стандартно запитуємо, чи можна розрахуватися карткою.

Розрахунок карткою вже десятки років не є чимось особливим у світі. Але в Україні це все одно менше, ніж половина всього обороту. У Лондоні ви можете оплатити карткою хоч вуличну їжу, у центрі Києва ви маєте перепитувати про таку можливість навіть у магазинах, якщо вони не мережеві.

Чому розрахунок карткою "не в стандарті" багатьох маленьких і середніх бізнесів? Відповідь банальна: це дорого, навіть дуже дорого. Це дорожче, ніж у Західній Європі. Дорожче ніж у Східній Європі чи у Казахстані. 

Український бізнес платить до 3% від суми транзакції, а у маленьких магазинах споживач платить завжди напряму у вигляді більшої націнки. Наприклад, у ЄС ставки встановлено на рівні 0,8-1,2%.

Великий бізнес, зрозуміло, не може дозволити собі відмовитися від розрахунку картками на касах. Але тут все одно платить споживач, хоч і опосередковано. 

Якщо комісія за послугу еквайрингу була б ринковою, то бізнес міг би більше інвестувати у покращення досвіду свого споживача, в інноваційні інструменти, у технології. Ті самі термінали на касах можна замінити на більш технологічно просунуті. Хоча техніка стає дешевшою з кожним роком, банками вона не оновлюється. Тож споживачі обмежені в інноваційних сервісах, які могли б їм запропонувати магазини.

Як вирішити  цю проблему і збільшити кількість місць, де можна розрахуватися карткою? Можна встановити справедливу комісію за еквайринг. І якщо банки навіть у часи пандемії не пішли на поступки, то бізнесу залишається сподіватися лише на прийняття справедливих законів щодо цього питання. Вони допомагають вижити бізнесу, спрощують життя споживачам і відповідають стратегічним інтересам держави. 

Національний банк у своїй стратегії говорить про фінансову інклюзію. Частина цієї інклюзії – дати доступ максимальній кількості українців до сучасних фінансових інструментів. Це важливо також з точки зору прозорості економіки. Що більше платежів проходять безготівково, то менше грошового обороту залишається в тіні. 

Але не можна вимагати від маленької кав’ярні поставити термінал, якщо дорогі карткові розрахунки заберуть і так незначний прибуток – 3% від кожної оплати можуть просто вбити цю маленьку кав’ярню.

Гравці фінансового ринку поки що не розуміють, що збільшення обороту дешевих карткових розрахунків все одно забезпечить їх прибутком. Проте сподіваюся, що автори законотворчих ініціатив бачать ширшу картину. 

Наразі Україні дуже потрібний закон, завдяки якому навіть найменший кіоск вуличної їжі зможе дозволити собі поставити термінал для своїх клієнтів. А це відбудеться тільки тоді, коли ціна карткових розрахунків буде рентабельною і справедливою по відношенню до кожного підприємця і споживача.