НБУ заявляє про наближення економіки до потенційного рівня. Що це означає і чи можна вірити Нацбанку

Однією з новин Інфляційного звіту НБУ особисто для мене було твердження, що економіка України наблизилася до свого потенційного рівня. Щиро зізнаюсь, я зупинився на цих рядках. Чому ми можемо висловити скепсис? Спад економіки 2022 року явно не надолужений. Втрати матеріальних і людських ресурсів величезні. Рівень безробіття є суттєвим...

Але саме тут вступає в дію повільне мислення, яка перебирає макроекономічне визначення потенційного ВВП. Достатньо відкрити Wikipedia, щоб побачити визначення цього показника: "Потенційний випуск в макроекономіці стосується позиції на кривій виробничих можливостей для суспільства загалом, відображаючи природні, технологічні та інституціональні обмеження" (переклад з англійської — мій).

І ще. Цей показник безпосередньо пов'язаний з виробничою функцією, в якій ключовими параметрами є кількість праці (працівників) та кількість робочих годин на одиницю продукції (змінна капіталу).

Які показники/тенденції підтверджують, що оцінки НБУ щодо наближення ВВП України до свого потенційного значення заслуговують на довіру?

1. Фіскальний імпульс. Саме він нагнітає попит в економіку, фізичне стиснення якої через воєнні обставини є закономірним. Дефіцит бюджету на рівні 20% ВВП створює фундамент для того, щоб в економіці функціонували компенсатори її фізичного стиснення. Оскільки значна частина цих дефіцитів покривалась/покривається шляхом зовнішньої допомоги, то кореспондуючий торговельний дефіцит є абсолютно природним.

2. Напружені ринки праці. Попри значний рівень безробіття, усі роботодавці зазначають, що саме брак кадрів є чи не найбільш суттєвим для перспектив компаній. Іншими словами, сам факт безробіття тільки в дуже грубій апроксимації є індикатором попиту, але саме модель Фрідмена – Фелпса дає розуміння, чому формальний показник безробіття і потенціал економіки можуть розходитися. З іншого боку, зростання зарплат та інфляція в секторі послуг на тлі відтоку населення, що вимірюється в категоріях мільйонів, вже є свідченням, що економіка швидше близька до потенціалу, ніж ні. На жаль, через війну сам потенціал знизився.

3. Доступність площ, придатних для масштабних інвестицій. Не думаю, що це секрет, але в деяких областях таких площ вже немає. А зміна функціонального призначення землі є складним і недешевим процесом. І тут саме вступають в дію обмеження з визначення потенціалу ВВП. Технологічні та інституціональні. Зміна алокації ресурсів в економіці з низькою якістю інститутів генерує масштаб трансакційних витрат у масштабах, які є сумісними хіба що з кволим процесом на межі похибки між структурним розпадом і структурною адаптацією. Така економіка генеруватиме тиск з боку граничних витрат на ціни ще в негативній зоні ВВП-розриву, не кажучи про позитивну зону.

Отже, напрошується логічний висновок: економіка дійсно або досягла свого потенційного рівня, або суттєво до нього наблизилася. А тому подальше прискорення економіки є можливим лише у разі збільшення її потенційного рівня шляхом підвищення продуктивності виробництва, про що і каже НБУ.

За якими показниками/тенденціями НЕ можна оцінити наближеність економіки до потенційного рівня? Або де прорахувалися представники професійної критики НБУ?

1. Завантаженість у секторі чи на рівні окремої компанії.

2. Торговельний дефіцит, тим більше що останній визначається попитом, що генерується фіскальним імпульсом, логістичними бар'єрами та воєнними закупівлями, які не впливають на потенціал ВВП.

3. Скарги на недофінансування, бо вони будуть завжди.

І найголовніше. Занедбана ферма чи розкрадене "ефективними власниками" підприємство – це ще не свідчення того, що випуск з негативної зони ВВП-розриву запускає довгу руку зниження інфляційного тиску. Цю руку хіба використовують, щоб смикати за ниточки жаги до емісії. Питання лише у тому: для чого, а точніше — для кого це робиться.