Податковий розпродаж "все по 10": коли ліки гірші за хворобу

Володимир Дубровський, експерт Економічної експертної платформи, старший економіст CASE Україна, аналізує концепцію ініційованої Офісом президента податкової реформи – умовно названої "10-10-10" – в матеріалі, підготовленому спеціально для LIGA.net

Чинна в Україні податкова система вже давно не влаштовує нікого, окрім, можливо, корумпованих податківців, тіньовиків-схемників, Мінфіна та "експертів" від МВФ, які вимірюють усі проблеми обсягом надходжень у відсотках від ВВП. Основу цієї системи свого часу заклав Микола Азаров.

Визначення сум до сплати на розсуд податківців, та й загалом підхід "податкова мобілізує ресурс" – типові ознаки конфіскаційного оподаткування. А одне з головних гасел будь-якої буржуазної революції, починаючи з англійської, – єдині для всіх правила.

Ну і, звісно, розмір має значення. Тим більше, що надто високий податок дає менше надходжень, ніж помірний, і водночас заганяє у тінь. Втім, туди часом біжать не так від ставки податку, як від перевірок. Податкова ж бачить лише зареєстрованих платників. А до решти інспектори не потикаються, тим більше, що "криша" не дозволяє.

Трохи історії

Революція гідності – це наша буржуазна революція. Тому не дивно, що одразу після неї з'явилися спроби реформувати податкову систему. На той час заступниця міністра фінансів Олена Макєєва та глава стратегічної групи радників з підтримки реформ при Кабміні Іван Міклош запропонували реформу "все по 20", яку насправді за старою азарівською традицією писали самі податківці, з відповідним розширенням своїх повноважень, знищенням ненависної їм спрощенки, де нічого перевіряти і нічого не можна "донарахувати". Натомість – зі збереженням усіх "годівниць", включно з поверненням ПДВ за відкати.

Податкова група "Реанімаційного пакета реформ", до якої належав автор цієї статті, розробила кардинально іншу пропозицію, спрямовану на боротьбу з дискрецією (основним джерелом корупції) та перевірками (основною подією, де ця корупція відбувається). Частину цих напрацювань було включено колишньою головою парламентського комітету з податкової та митної політики Ніною Южаніною до законопроєкту №3357, альтернативного реформі Макєєвої.

Проте авторам цього законопроєкту захотілося всього й одразу: не лише скоротити найшкідливіший з наявних у нас податків – на працю, а й одночасно різко знизити ПДВ. Замість того, щоб готувати відповідну оптимізацію бюджетних видатків, або, в крайньому випадку, пропонувати реальні компенсатори, Южаніна пішла шляхом "нехай уряд сам вирішує". Внаслідок цього реформа передбачувано провалилася.

Єдиним реальним результатом стало використання механізму автоматичного відшкодування ПДВ. Його ввели в дію вже завдяки зусиллям Олександра Данилюка на посаді міністра фінансів.

Щодо іншої частини – реформи корпоративного податку – підготували законопроєкт. Але його так і не винесли на голосування.

Історія повторюється

Дуже схожий, хоча ще радикальніший і менш продуманий варіант, ми зараз, на жаль, спостерігаємо з "антикорупційною" реформою від Офісу президента, відомою як "10-10-10".

Основна ідея її авторів у тому, що якщо знизити податки, то бізнес припинить ухилятися і вийде з тіні. Напевно, це справді згодом станеться, але не одразу. І не весь бізнес вийде з тіні. І лише за дотримання головної умови: появи довіри до держави.

Якщо Податкова залишиться "азарівською" за духом, податкові закони – дискреційними (особливо це стосується податку на прибуток, який загалом має недолік), а "криші" – недоторканними, то, як добре знають вітчизняні підприємці, у разі провалу бюджету Податкова не відстежуватиме справжні схеми, а прийде до тих, з кого є що вичавити.

Або терміново проголосують додаткові побори. Адже це набагато простіше і звичніше, ніж боротися зі справжніми "тіньовиками", що мешкають під міцними "кришами". Відповідно, той, хто покаже реальну базу оподаткування, змушений буде сплатити податки і з неї, і ще більше.

Тому навіть у тих, хто, подібно до автора, сам походить з бізнесу та співчуває підприємцям, а не фіскалам, є обґрунтовані сумніви, що "тінь" закриється сама, щойно будуть знижені ставки податків.

Зрозуміло, що хочеться всього й одразу. Але ті, хто цього хоче, нічого не отримають –бодай тому, що "продати" Міжнародному валютному фонду детінізацію як компенсатор податкових недонадходжень неможливо. Це доведено сумним досвідом законопроекту № 3357.

Компенсація детінізації

Навіть якщо детінізація піде за планом, вона не закриє "дірку", яка пробивається настільки низькими ставками. Тому автори реформи пропонують низку компенсаторів – на жаль, один гірший за інший. Втім, почнімо з більш-менш прийнятних.

Пропоноване авторами реформи різке підвищення екологічних податків та акцизів на пальне до "рівня ЄС" (а вони різні в різних країнах) – за всіх добрих намірів може стати згубним для економіки. Не забуваймо, що навіть у найкращі часи, до великої війни, Україна відставала від передових країн ЄС у 10 разів за ВВП на душу населення. Велике запитання – чи може бідна країна дозволити собі таку саму екологію, як багата? Які екологічні податки та акцизи на паливо були в цих країнах, коли вони були на співставному з нами рівні розвитку?

Не виключено, що якщо втілити таку мрію в життя, екологія покращає, але фіскальний результат – ні. Ми просто вийдемо на негативний схил кривої Лаффера. Екологічно брудні підприємства закриються (або відкуплятимуться), але постраждає добробут. А в торгівлі паливом розквітне "чорний" ринок, якого і зараз чимало.

Система електронного адміністрування акцизів, запропонована авторами реформи, і так уже вводиться. Але користь від неї ще не доведена. І треба враховувати, що "електронний" не завжди означає "спрощений".

Фіскальний ефект сам собою не додає добробуту. Це просто перекладання грошей з однієї кишені до іншої. Можливо, держава зможе дещо ефективніше використовувати ці гроші, але це не гарантовано. У будь-якому випадку покращення добробуту становитиме лише якусь частину додаткових бюджетних доходів.

Тому подібні пропозиції необхідно оцінювати з погляду вигод та витрат, а також можливих альтернатив. На жаль, такого аналізу для електронного адміністрування акцизів в Україні ніхто не бачив. Тому говорити про позитивний ефект щонайменше некоректно.

Боротьба зі спрощенкою

А ось далі починається те, через що автори реформи приховували свої напрацювання від громадськості.

Як виявилося, вони пішли шляхом попередніх "реформаторів", почавши зі знищення спрощенки, якщо не де-юре, то де-факто. Тому що якщо ФОП (за їхньою пропозицією) має право зняти як прибуток (якого у нього немає – йдеться, очевидно, про підприємницький дохід) не більше 2% від виручки, то говорити взагалі немає про що: більшість має виручку до 1 млн грн на рік. Відповідно, підприємці матимуть змогу заробити прибуток не більше 20 тис. грн за рік. І навіть ті, хто сягає ліміту річного виторгу у 2 млн грн, зможуть отримати на руки 100 тис. грн на рік – по вісім тисяч гривень на місяць.

Припустімо, формулювання авторів концепції реформи вводить в оману, і йдеться про 2% від річного обороту на місяць – всього 24% за рік. Значить практично будь-які послуги та виробництво з великою доданою вартістю одразу "вбиваються".

Залишається переважно роздріб. Але на нього є фіскалізація, про яку – далі. Ласкаво просимо до повної "тіні", під "кришу".

Справа навіть не в конкретній цифрі: такого роду обмеження є недоречним загалом, бо тоді з'являється облік витрат з підтверджувальними документами. А з ним – і дискреція, плюс оплата бухгалтера. А це рівно те, проти чого спрощенку було придумано.

Якщо в такий спосіб автори реформи збираються перемогти "зарплатних ФОПів", це, по-перше, безглуздо. Якщо ПДФО буде 10%, дуже мало хто погодиться складати звітність, відповідати всім своїм особистим майном. Не говорячи вже про те, щоб відмовитись від усіх видів соціального захисту та інших привілеїв трудових відносин заради різниці у 5%.

Та й роботодавцям буде набагато простіше оформити тих, хто справді виконує функції найманих працівників, у штат, щоб отримати більший контроль та свідомо не мати проблем із особами, що перевіряють.

По-друге, якщо вже намагатися "відокремлювати ягнят від козлищ", то, насамкінець, є готовий законопроєкт № 5054-1,узгоджений профільними асоціаціями ІТ та інших креативних галузей щодо критеріїв, які дозволяють кваліфікувати відносини як де-факто трудові. Не особливо гарна справа, але принаймні краще, ніж знищити або загнати в повну "тінь" весь чесний мікробізнес, особливо у сфері послуг та ремесел.

Але, по-третє, цього робити не варто. Горезвісні "зарплатні ФОП" (крім того, що на них тримаються кадри в найперспективніших галузях економіки) становлять близько 43 тисяч осіб. Водночас повністю неофіційних працівників в Україні – понад 3 млн. Плюс – ще близько 2 млн отримують зарплату в конвертах.

Умовно недоотримані бюджетні надходження та ЄСВ від використання цих псевдо-ФОП замість найманих працівників становлять близько 10 млрд грн за нинішнього сукупного податкового навантаження у 34%. Відповідно за його зменшення до 10% йтиметься про 3 млрд грн. Та ще й дуже умовних, бо частина цих працівників просто поїдуть: Україна навіть із де-факто 5% податком на кваліфіковану працю страждає від відтоку талантів. Тож різати курку, що несе золоті яйця, заради кількох мільярдів бюджетних надходжень – злочинно недалекоглядно.

Контрольний "постріл у голову" мікробізнесу – тотальна фіскалізація всіх, включно з "бабусями з редискою". Звісно, жодних розрахунків під це немає, оскільки реальний розрахунок робився вже неодноразово і завжди виходив у великий "мінус".

Крім того, напевно автори такої пропозиції не знають (або навпаки дуже добре знають), що фіскалізація – далеко не панацея. Хоча б тому, що невеликі примочки, які продавці РРО пропонують разом зі своїм товаром, дозволяють легко обійти весь контроль. Інакше фальсифікований коньяк неможливо було би купити в супермаркеті – а він там є…. Не кажучи вже про просту невидачу чека, як, наприклад, у тотально фіскалізованій Грузії.

Напевно, авторам реформи невтямки, що весь обіг спрощенки, включно з неврахованими доходами (їх можна оцінити економетричним методом), становив щонайбільше до 9% усієї економіки. Водночас запровадження спрощенки призвело до багаторазового зростання надходжень від підприємців. А всі "реформатори" наполегливо хочуть запустити цей процес у зворотний бік.

Азарову з його Податковим кодексом це частково вдалося: легальна зайнятість у мікробізнесі скоротилася на 2,2 мільйони осіб, для яких "криші" радісно розкрили свої обійми.

Та й "антикорупційною" реформу з такими компенсаторами назвати вже точно не можна: просто замість того, щоб доїти великий бізнес, податківці отримають на відкуп дрібний. Який, на радість великого (особливо у роздрібі), успішно знищать або заженуть в повну "тінь", під "криші". Від цього бюджетні надходження лише впадуть.

Back to the USSR

Якщо може бути щось гірше за знищення єдиної частини нашої податкової системи, яка працює не за конфіскаційним принципом, то це пропозиція розширити на всі транзакції "військовий збір", запроваджений як навантаження на заробітну плату (тобто найшкідливіший вид податку).

Більш шкідливіший та антиринковий податок, ніж податок з обігу, а тим більше з транзакцій (навіть пересилання грошей між родичами оподатковуватиметься) важко придумати. Ринкова економіка називається так, оскільки в її основі лежить обмін, тобто транзакції. Обкладати їх податком – означає душити ринок і заганяти його в тінь. Держава в ринковій економіці, на відміну від планової, має сприяти скороченню транзакційних витрат, щоб створювати умови, в яких ринок працюватиме краще. А пропонується робити все навпаки.

На податку з обігу трималася совкова система – звідси любов до нього у професорів політекономії соціалізму та їхніх учнів. Чинні релікти совка у вигляді "держмит" у відсотках від суми, "зборів до ПФ" тощо необхідно терміново скасувати. Бодай тому, що вони заганяють у тінь відповідні ринки – згадаємо долю збору на купівлю валюти, та й з нерухомістю та сама історія.

Такий податок не лише гальмуватиме економіку, пригнічуватиме аутсорс непрофільних послуг, сприятиме непотрібній вертикальній інтеграції, спотворюватиме стимули для менеджменту, а й сприятиме тінізації розрахунків, використанню готівки.

Автори реформи хочуть запобігти цьому заборонами і контролем, тобто створюючи можливості для корупції.

Ну і нарешті "посилення відповідальності" – як без нього. Хоча вже говорено-переговорено, що це просто не працює. Особливо, якщо порушення залишаються масовими, а правоохоронні органи – нереформованими. Вище відповідальність – більша плата "криші". Ось і весь ефект.

Найгірше буде, якщо (як це вже неодноразово бувало) фіскали візьмуть отруєні "компенсатори" на озброєння, нічого не змінюючи в суті системи. Яку, до речі, реформа і не збирається торкатися. Адже не йдеться ні про реформу корпоративного податку, ні про усунення дискреції з адміністрування ПДВ чи перезавантаження податкової.

Єдиний реально позитивний момент у концепції реформи – пропозиція скоротити ПДФО до "десятини" та прибрати ЄСВ – не підкріплена, як бачимо, реальними розрахунками та задовільними компенсаторами.

Проте добре вже те, що тему "великої" податкової реформи порушили. Сподіватимемося, що незабаром її виставлять на обговорення, з якого зрештою може з'явитися робочий варіант.

---

Висловлені в матеріалах позаштатних експертів думки є їхньою особистою точкою зору