Україна без українця. Як міграційна криза вплине на тих, хто залишився

За чотири місяці з України виїхало понад 5 млн громадян. Вдвічі більше, ніж за попередні 10 років. 

Виїзд мільйонів через війну вже шкодить економіці. Втім, справжній удар попереду. Близько мільйона мігрантів останньої хвилі вже не планують повертатися. Кількість таких українців може зростати. Ефект у недалекому майбутньому відчують громадяни, що залишилися і не планують виїзд.

У матеріалі LIGA.net розповімо, як масова міграція вплине на економіку та життя тих, хто залишився, і що з цим можна зробити.

Демографічна загроза

Повномасштабне вторгнення Росії спричинило найбільшу міграційну кризу в історії України.

На початку 2022 року офіційне населення України складало 41,2 млн осіб. Востаннє оновлені дані за цей рік публікувалися в лютому, актуальні місячні дані щодо населення відсутні. Держстат не публікує їх через воєнний стан, плюс — через війну їх, очевидно, важко було б визначати.

Виїхали мільйони, але яка саме кількість — відкрите питання. Зазвичай під час розкриття теми міграції використовуються дані щодо виїзду з двох джерел: Державної прикордонної служби та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Але у них є відмінність.

"Цифри, що наводить ООН, та цифри, які наводять наші прикордонники, взагалі не стикуються. Там різниця практично вдвічі", — наголосила професорка Київської школи економіки Ганна Вахітова у коментарі для LIGA.net. За її словами, такі розбіжності створюють перепони, тому наразі точно можна лише розуміти приблизну масштабність явища.

Президент Володимир Зеленський, згадуючи тему біженців, у своїх публікаціях зазначав саме показники ООН. За їхніми даними, з 24 лютого до 29 червня чистий відтік населення через війну склав близько 5,2 млн осіб (враховуються біженці у Європі та вивезені в РФ громадяни України).

Тобто за чотири місяці ще близько 13% населення покинуло країну. У минулому за аналогічний період населення скорочувалося на 0,24%. Війна прискорила демографічну кризу в 54 рази.

Демографічну трагедію підігрівають людські трагедії: смертність на війні, падіння народжуваності та відсутність контролю українського уряду над близько 20% території країни.

З 24 лютого до 27 червня, за даними ООН, загинуло майже 5 000 цивільних. За пів року в Україні народилося понад 50 000 малюків, але за аналогічний період торік новонароджених було 133 000. Мільйони українців стали заручниками окупантів.

Частина біженців не повернеться

Ці показники є загрозою для майбутнього. Навіть якщо завтра війна завершиться, післязавтра Україну заллють інвестиціями та ми станемо економікою, що розвивається найшвидше.

Є ризик, що частина громадян не повернеться з-за кордону. Адже є ті, хто остаточно вирішив не повертатися.

У червні сервіс Work.ua опитав українських переселенців за кордоном (360 респондентів, 95% точність відбиття загальної думки). Виявилося, що:

• 25% від усіх опитаних планують повернутися найближчим часом;
• 61% — планують повернутися після закінчення війни;
• 14% — не планують повертатися.

Водночас експерти сумніваються щодо репрезентативності подібних опитувань в поточних умовах. Зміна зовнішніх умов може суттєво впливати на плани біженців. За словами директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, на хвилі патріотизму люди просто можуть не зізнаватися у бажанні залишитися за кордоном.

Вона розповіла під час дискусії CASE Україна, що перебуваючи там громадяни так чи інакше звикають, адаптуються: дорослі знаходять роботу, діти починають відвідувати навчальний заклад. Що більша адаптація, то складнішим є питання про повернення.

Ганна Вахітова згадує досвід з першої хвилі вторгнення Росії в східні області: що довше тривали воєнні дії, то меншим був відсоток тих, хто готовий повернутися. За роки відсоток адаптованих біженців зріс до 40%. Тому, якщо війна триватиме, варто очікувати зростання кількості тих біженців, що не повернуться в країну.

Тим часом міграція триває і, ймовірно, триватиме далі.

Кордони для чоловіків наразі зачинені. У перспективі до своїх сімей (близько 80% біженців це жінки, 40% — діти) у підготовані умови після перемоги можуть поїхати їхні чоловіки, батьки. Деякі шукатимуть кращого майбутнього для своїх сімей.

Ярослав працює адміністратором в іноземній компанії, але його жінка з креативною спеціальністю наразі залишилася без роботи. Відсутність можливості планувати, питання щодо опалювального сезону, падіння економіки та реалії цієї війни декілька тижнів тому змусили їх виїхати, використавши як привід навчання.

"Коли я вмикав племіннику мультики, там перед початком була анімована реклама від ЮНІСЕФ "Як поводити себе з мінами". Я не хотів би щоб мої діти росли в такій реальності чи навчались під тривогами, — розповів він LIGA.net на умовах анонімності прізвища. — Тим паче коли в мене є можливість спробувати в іншому місці, нехай і починати все з початку".

Близько 90% біженців — працездатного віку. Понад 55% біженцям менше ніж 40 років. Питання — як вплине на економіку України втрата мільйонів працездатних робочих рук, споживачів і майбутніх підприємців. Це відчують ті, хто залишився.

Депопуляція й економіка

Міграція має негативний вплив на економіку країни, але сказати точно який, неможливо. Мова про якийсь прогноз, що зменшення населення на Х% спричинить падіння економіки на Y%.

"Поки ще немає такої методології. Ця тема не порушувалась", — наголошує професорка КШЕ.

Водночас можна побудувати загальну модель, як перспектива втрати громадянина як учасника економіки вплине на неї. На думку Вахітової, наслідки можна поділити на те, що відбувається зараз, і те, що відбудеться потім (включно з демографією).

Якщо уявити, що економіка — це механізм, кожен громадянин є його невеликою ланкою, шестірнею. Коли вона зникає, це шкодить механізму. Маховик сповільнюється. Механізм пошкоджений.

У короткостроковій перспективі ця хвиля біженців зменшує споживання. Вони нічого не купують в Україні, не сплачують податки з покупок — мінус для бюджету. Також частину доходів втратив український бізнес, який обслуговував ці мільйони.

Водночас податкові надходження від доходу від тих, хто не втратив роботу та продовжив працювати дистанційно (таких близько четверті), збереглися. Держбюджет не перевантажується додатковими соціальними виплатами, відносно безпечні міста не так завантажені біженцями, не таке високе безробіття. 

"У доковідні часи на сервісах з пошуку роботи було 150 000 – 200 000 вакансій на місяць. До війни — 100 000 – 120 000. Зараз їх вдвічі-втричі менше", — розповіла LIGA.net Тетяна Пашкіна, спеціалістка з HR. 

Наслідки у довгостроковій перспективі можуть виявитися гіршими. Адже громадяни, що не повернуться ніколи, назавжди зникають як ланки, а їхні діти — як перспективні ланки механізму економіки. Вони не внесуть свою лепту в розвиток України. Це мільйони робітників та тисячі підприємців.

"Діти, які виїхали, — вже через 10–15 років це втрачений трудовий потенціал. Це найбільша втрата у майбутній економіці, майбутньому ВВП", — наголошує Ганна Вахітова.

Тому загалом на цей момент тимчасовий виїзд українців не є значною проблемою для економіки. Це стане проблемою у майбутньому, якщо вони дійсно не повернуться.

Українці в Україні без українців за кордоном не зможуть отримати такий повоєнний розвиток економіки, якщо порівняти із ситуацією умовної повної репатріації. Це втрата колеги, що вносить лепту в розвиток відділу, втрата підприємця, який створює нові робочі місця, клієнта, який приносив дохід бізнесу. Велике сповільнення розвитку.

Необхідний план репатріації

На жаль, наразі держава вимушена займатися збереженням власного існування. Та й активне повернення біженців, коли кожен громадянин України під прицілом російських ракет, не має ні економічного, ні етичного сенсу.

"Мені здається, такої конкретної програми у цьому питанні немає. Можливо, над нею треба почати працювати, як і загалом триває робота над "Планом Маршалла", — вважає професорка КШЕ. — Тому план треба вже тоді, коли війна закінчиться, а не чекати її закінчення для його підготовки".

Держава, вважає науковиця, має сконцентруватися на біженцях, що планують повертатися чи вагаються. Їх переконання, підготовка їхнього повернення і умов для них мають стати ціллю держави. Тих, хто остаточно вирішив не повертатися, найімовірніше, буде неможливо переконати. 

Для біженців не мають створюватися бюрократичні перепони для повернення. Їм має гарантуватися безпека, оскільки більшість біженців очікують припинення війни. Також — базові потреби: житло і робота.

Обов'язкова частина держави в останньому — саме відбудова житла та інфраструктури. Водночас, на думку Вахітової, держава не має створювати, а повинна допомагати підприємцям створювати робочі місця. Зі свого боку підприємці мають змінити свої уявлення щодо робочої сили, з огляду на її знання і навички.

Тетяна Пашкіна зазначає, що наразі кількість вакансій на сервісах з пошуку роботи зростає. Проте, на її думку, це "реанімація" старих робочих місць, а не створення нових. Також переважає кількість "простих" професій: на вакансії комірника приходять резюме від головних інженерів.

"Той позитивний тренд за кількістю вакансій може не перейти в якість. Можлива ще ситуація, коли деякі підприємства вимушені будуть закриватися з часом через нестачу фінансової подушки чи повільного розвитку ринку", — наголошує експертка з HR. Роботодавці не готові пропонувати довоєнні зарплати та умови, а згодом ринок праці може перейти з ринку роботодавця до ринку кандидата.

Наразі тренд з депопуляції триває, хоч і не такими значними темпами, як у березні-квітні. Щомісяця, за даними ООН, з України виїжджають близько 500 000 людей.

Одним з найбільших факторів, що впливатиме на майбутню динаміку повернень, — скільки ще триватиме війна.

Створення умов з боку країн, що приймають українських біженців, має як суттєвий позитив, так і прихований негатив. Що довше людина перебуває в іншій країні, що кращі умови та що глибша адаптація, то менша ймовірність її повернення.

"Ми надзвичайно вдячні всім країнам, які з такою добродушністю і теплотою надали прихисток нашим людям, — сказала Юлія Соколовська, заступниця керівника Офісу президента під час конференції з відновлення України у Лугано. — Водночас ми хотіли б сказати, що ми не просимо довгострокової інтеграції наших людей. Ми маємо працювати над інструментами, як краще і як швидше ми можемо забезпечити умови для повернення людей в Україну".