Карго-культи не працюють. Чому ідея Зеленського про "економічний паспорт" – погана

Після Другої світової війни мешканці островів Тихого океану будували з гілок та пальмового листя літаки та злітно-посадкові смуги, марширували, прикладали до вух дерев'яні навушники, сподіваючись, що завдяки цьому прилетять літаки й скинуть на них вантажі (карго) з консервами, одягом та іншими корисними речами. Це був час розквіту карго-культів, хоча подібні релігії фіксували ще у ХІХ столітті. 

На жаль, дуже часто зустрічаємо прояви карго-культів і зараз. 

Один із найяскравіших в Україні – законопроєкт "Про економічний паспорт", який був у порядку денному Верховної Ради 18 лютого та ймовірно, буде розглядатися цього тижня. Інші приклади карго-культів – це створення президентського університету, національної авіакомпанії чи "лікарні майбутнього". 

Автори законопроєкту про економічний паспорт (пакет документів підписаний заступником керівника Офісу президента Ростиславом Шурмою) пропонують створити Фонд майбутніх поколінь за прикладом фондів національного добробуту, створених країнами-експортерами нафти й газу, такими як Саудівська Аравія, Кувейт чи Норвегія. І в принципі, ідея передати частину "манни небесної" у вигляді доходів від невідновлюваних ресурсів від тих, хто живе сьогодні, до нащадків, виглядає логічно.

Але є декілька суттєвих "але". 

По-перше, Україна не є експортером енергоресурсів і не має величезних доходів від цього експорту. Рентні платежі становлять лише близько 5% доходів держбюджету. Україна імпортує 40-50% газу, який споживає, 70-75% нафтопродуктів, а після 2014 року, на жаль, змушена імпортувати й вугілля. 

Також експортує залізну руду, чавун та сталь, однак, ці галузі є "брудними" та енерговитратними, тож у наступні роки потребуватимуть значних ресурсів на модернізацію.

По-друге, країни-експортери нафти вилучають частину доходів від експорту природних ресурсів до суверенних фондів не лише щоб мати "подушку безпеки" на той час, коли ресурси вичерпаються, але й щоб обмежити поточну прибутковість цих галузей – тобто уникнути "голландської хвороби", коли прибутки видобувної галузі настільки високі, що інвестиції в інші галузі не мають сенсу. 

В Україні ж навряд чи можна говорити про надмірну прибутковість видобувної галузі, особливо в умовах, коли уряд так і не наважується повністю запровадити ринок газу.

По-третє, оскільки суверенні фонди витрачатимуться тоді, коли вичерпаються природні ресурси, вони (крім російського) переважно інвестують в економіку майбутнього. Тобто купують акції компаній, які мають шанс стати основою цієї економіки. Це стартапи, високотехнологічні компанії, компанії, які розвивають "зелені" технології. Отже, норвежець, який народиться сьогодні, з великою імовірністю буде власником частини акцій майбутнього Google чи Amazon. 

Натомість український Фонд майбутніх поколінь інвестуватиме в ОВДП. Отже, гроші, відправлені з бюджету до Фонду, фактично відразу повертаються в бюджет. Але водночас наступні покоління отримують "у спадок" вищий рівень державного боргу. 

Чи вартуватиме він виплат, які отримають 18-річні? 

Аналітики Вокс Україна порахували, якби такий Фонд був створений 2002 року, у 2020-му кожен 18-річний громадянин України отримав би близько 13 000 гривень. Однак при цьому відношення державного боргу до ВВП було б на 2,1% вищим, ніж фактичне. 

Нарешті, суверенними фондами держав-експортерів нафти, коли прийде час, розпоряджатимуться майбутні покоління громадян цих держав. А законопроект "про економічний паспорт" жорстко обмежує, на що громадянин України зможе витратити "свої" кошти. Це освіта, купівля житла (причому цих коштів буде недостатньо, щоб оплатити навчання чи купити пристойну квартиру) чи внесок на пенсійний рахунок. 

Отже, якщо законопроект буде ухвалений, він розвиватиме патерналізм. Тоді як краще розвивати економічну грамотність, адже ті самі 13 000 гривень 18-річна дитина могла б отримати, якби її батьки у 2002 році поклали 1000 гривень на депозит.

Може здатися, що карго-культи нешкідливі, зрештою, що поганого в тому, щоб марширувати чи бавитися дерев'яними навушниками? Проте мешканці тропічних островів витрачали свій час і ресурси на те, щоб збудувати літаки, які ніколи не злетять, замість того, щоб зайнятися чимось справді корисним, наприклад, обробляти город чи облаштовувати своє житло. 

А головне, перш, ніж витрачати ресурси, потрібно зрозуміти, чого ми хочемо досягти. Якщо ми хочемо мати кращу систему освіти, потрібно для початку запровадити систему "гроші ходять за студентом", а не вкладати кошти (без тендерів) у президентський університет. 

Якщо хочемо, щоб було більше внутрішніх авіарейсів, потрібно захищати конкуренцію на цьому ринку, а не створювати державну авіакомпанію. Якщо хочемо кращу медицину, потрібно продовжувати медичну реформу, а не добудовувати "лікарню майбутнього". 

Якщо хочемо, щоб майбутні покоління жили краще, потрібно створювати можливості для розвитку бізнесу та інвестицій. Перш за все провести судову реформу та захистити антикорупційні органи. А не будувати черговий літак із гілля та листя, який ніколи не злетить.

Працюючи над цією колонкою, я зазирнула до картки президентського законопроєкту про економічний паспорт. З пояснювальної записки до законопроєкту зникли навіть ті незначні розрахунки, які там були. 

Якщо у попередній пояснювальній записці був абзац: "Перший річний державний внесок у 2023 році становитиме 21,8 млрд гривень з розрахунку двох розмірів мінімальної заробітної плати (7 176 гривень) та прогнозної статистики народжуваності. На момент перших виплат у 2037 році сума коштів фонду становитиме 1 832 млрд гривень за рахунок внесків держави та отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів у державні цінні папери, що дозволить здійснити виплати на загальну суму 191 млрд гривень з розрахунку 626 125 гривень на одного учасника Фонду.", то зараз залишилося лише стандартне формулювання: "Реалізація положень Закону не потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України.". Що, звісно, не так.