Запитайте у шведів. Чи варто Україні переходити на cashless економіку

З подання непродуманої заяви Ростислава Шурми на конференції в Лондоні знову випливла лівацька ідея повної відмови від готівки, відома під своєю англомовною назвою cashless. На щастя, ОП вже виступив зі спростуванням, але дискусія з цього питання триває. Однак обговорюються, в основному, технічні аспекти, в рамках яких безготівковий розрахунок явно виграє – сам віддаю перевагу йому в більшості випадків.

Натомість головна проблема cashless – політекономічна: вона повністю знищує приватність, причому дає державі не лише можливість за платежами відстежити деталі Вашого особистого життя, а й за бажання повністю позбавити Вас можливості жити. В умовах cashless досить просто заблокувати рахунки, і людина стає абсолютно безпорадною. Не треба більше обливати активістів сірчаною кислотою, не потрібно розстрілювати Майдан – достатньо зафіксувати неугодних на камеру, з'ясувати їхні особи (з помилками, звичайно, але ліс рубають – тріски летять, як казав Сталін) та одним клацанням мишки помножити на нуль. Бінго! Тоталітаризм готовий.

А як Швеція – хіба там тоталітаризм? Ні, але там і cashless також немає. А широке поширення безготівкових розрахунків пояснюється тим, що громадяни настільки добре контролюють державу (або принаймні впевнені в цьому), що не бояться зловживань з її боку. Риторичне питання – чи настільки сильний цей контроль в Україні? І чи готові Ви довірити нашій державі свої найінтимніші секрети у поєднанні з можливістю будь-якої миті перекрити Вам кисень?

Аджемоглу і Робінсон у своїй книзі "Вузький коридор свободи" (виданої українською теж) доводять, що свобода – за яку ми, без жодного перебільшення та пафосу, зараз кладемо душу і тіло – виникає тоді і лише тоді, коли суспільство та держава зіставлювані своїми можливостями контролювати один одного. Таким чином державний Левіафан виявляється "в кайданах", і замість руйнування та пограбування починає приносити користь.

Ми, звичайно, звикли справедливо пишатися своїм громадянським суспільством – це одна з головних ознак "європейськості", якою Україна вигідно відрізняється від решти "постсовка". Але все пізнається в порівнянні: 90% шведів перебувають хоча б в одній організації ДО. Відповідно там немає проблем ні з корупцією, ні з верховенством права, ні зі свавіллям чиновників. В Україні ж відповідний показник вимірюється кількома відсотками.

Навіть з урахуванням того, що не всі наші громадські організації формалізовані, наше суспільство все одно здатне контролювати державу на порядок слабше, ніж шведське. А ось контроль держави за громадянами розвинений ненабагато менше, і вона отримує дедалі нові інструменти такого контролю. Наші дві революції були лише першими кроками у "заковуванні Левіафана": вони дозволили відстояти хоча б деякі базові демократичні інституції (і те, невідомо, чи не доведеться за них боротися знову). А за верховенство права все ще триває неабияка боротьба, і перемога в ній неблизька.

Тому спроби виявитися найпередовішою країною у світі за впровадженням cashless у наших умовах ведуть або до улюбленого ліваками тоталітаризму, або – знаючи наш народ – до повної доларизації. Коли населення не довіряє національній валюті (як у нас було у 1992-93 рр.), то замість неї починає де-факто ходити іноземна. А корупція і тіньова економіка (і те, й інше – справжні, не дрібні) і так уже давно не використовують гривневу готівку: у ходу або ті ж долари, або… так, безготівковий розрахунок між офшорами. Тому нічого не замінить справжню боротьбу з причинами цих явищ.