UA

Важный разговор | Коломойский стал токсичным. Данилюк о деле ПриватБанка, роли Венедиктовой и национализации

Коломойский стал токсичным. Данилюк о деле ПриватБанка, роли Венедиктовой и национализации - Фото
Александр Данилюк (фото - Андрей Гудзенко/LIGA.net)
26.02.2021, 11:15

Інтерв’ю одного з авторів націоналізації ПриватБанку Олександра Данилюка. Про підозри Дубілету та Яценку, Венедіктову та вплив Коломойського

Телефонна розмова кореспондента LIGA.net з Олександром Данилюком – міністром фінансів часів президента Порошенка та секретарем РНБО за президента Зеленського – відбулась пізнього вечора 23 лютого.

Днем раніше НАБУ оголосило підозри топменеджерам ПриватБанку часів Коломойського – зокрема Олександру Дубілету та Володимиру Яценку. Їх підозрюють у виведенні грошей з банку шляхом кредитування пов’язаних компаній. Як раніше стверджували у НБУ, таким чином Коломойський та його банкіри вивели з Привату $5,5 млрд. Втім, підозра стосується лише епізоду на 136 млн грн.

Данилюк – знакова постать у історії ПриватБанку. Як ексміністр фінансів він проводив численні переговори про націоналізацію у 2016 році. Відігравав важливу роль у позовах проти олігарха у Великобританії, завдяки яким Україна домоглася всесвітнього арешту усіх активів Коломойського та його партнера Генадія Боголюбова.

Приєднавшись до Володимира Зеленського перед виборами, Данилюк став важливим членом його команди, але швидко пішов. Як вважається, через загравання нової влади з олігархом Ігорем Коломойським. Зараз Данилюк не має стосунку до держструктур: разом з двома іншими ексможновладцями Павлом Клімкіним та Русланом Рябошапкою він займається недержавною організацією "Центр стійкості та розвитку держави".

Що означають підозри "банкірам Коломойського", як він впливає на президента Зеленського та хто відігравав ключову роль у націоналізації ПриватБанку, у інтерв’ю Данилюка для LIGA.net.

"До "справи ПриватБанку" причетні усі колишні топменеджери"

– Що ви думаєте про підозру трьом екскерівникам ПриватБанку?

Я дивлюся на це з оптимізмом. Коли справи такого рівня доходять до стадії оголошення підозри, вони набувають певної інерції. Тому доведена відповідальність колишнього менеджменту Приватбанку автоматично означатиме і відповідальність колишніх власників за доведення ПриватБанку до банкрутства.

– Один з фігурантів справи, колишній перший заступник голови Привату Володимир Яценко, вважається куратором так званого "банку у банку" – структури, що відповідала за кредитування компаній Коломойського та Боголюбова. Ви бачили, що відбувалося у Приваті на момент націоналізації. "Банк у банку" дійсно існував?

Так. І пов’язане кредитування складало понад 90% усього кредитного портфелю банку. Але не можна говорити, що за це відповідав лише Яценко. Про кредитування компаній власників знав увесь менеджмент, кожен член правління був причетний.

– Ви маєте пояснення, чому ці справи так довго не могли дійти до перших підозр? З моменту початку розслідування минуло чотири роки. Чи мав місце саботаж серед правоохоронних органів?

– Пояснення дуже просте – Коломойський багато років вважав правоохоронну та судову системи своєю парафією. Використання цієї системи у власних інтересах зокрема і дозволило Коломойському розбудувати свою олігархічну імперію. Тому, зрозуміло, що розслідування затягувалися. У цьому окрема роль – у ексгенпрокурора Юрія Луценка, десь сприяла Нацполіція, десь – СБУ.

Читайте також – Луценко: У справі Приватбанку немає збитків держави

Тому Мінфін разом з Нацбанком розробили стратегію, за якої частина позовів проти ексвласників буде подана в Україні, а частина – за кордоном, тобто там, де Коломойський не зможе купити суди. Генпрокуратура Луценка тоді ж вимагала від нас подавати усі позови в Україні. А коли я відмовився, то Генпрокуратура навіть намагалася зробити це самостійно від нашого ж імені. Завдання Луценка було, під благими намірами, унеможливити подання нами позовів у Англії – коли позови подані в Україні, аналогічні позови в Англії були б неможливими – юрисдикцію дублювати не можна.

Тому ми тримали у секреті, які саме кейси будуть подані у Лондоні – про це до останнього моменту знав лише я. Інакше був ризик, що інформація швидко з’явиться на столі у юристів Коломойського. І вони ініціюють їх в Україні та почнуть розвалювати за допомогою підконтрольної системи. Активність системи щодо захисту Коломойського підтверджується особистою зустріччю Луценка з Коломойським в Амстердамі в той час, яку генпрокурор назвав  "випадковою". Наприкінці 2017 року саботаж правоохоронців зашкалив – я скликав пресконференцію і звернувся з вимогою відставки генпрокурора саме через блокування справ ПриватБанку. Це був унікальний випадок в історії України, який вибив ґрунт з під ніг "групи підтримки" Коломойського у владі. Вони на короткий час відступили.

– Коментуючи підозру Яценку, детектив НАБУ Скоморов заявив, що вивчатиме причетність посадових осіб НБУ до виведення коштів з Привату у останні дні перед націоналізацією. Як ви вважаєте, Нацбанк міг запобігти втратам, через які держава понесла ще більших збитків?

Я не можу це коментувати. Якщо НАБУ має підозри – мають розслідувати. Але зі свого боку хочу щоб усі розуміли, наскільки важким процесом була націоналізація. Уявіть величезний банк, який працює, має кредити, депозити, банкомати з готівкою, та у один момент міняє власника. Як проконтролювати кожен банкомат, кожен кредит, кожного клієнта? Можу сказати, що НБУ провів тоді надзвичайно об’ємну роботу.

"Усі, хто раніше співпрацював з Коломойським, зараз намагаються триматися подалі"

– Що думаєте про поточну генпрокурорку Ірину Венедіктову – чи бачите ви "політичну волю" для того, щоб справи ПриватБанку вийшли за рамки просто підозр?

По-перше, Генпрокуратура не є незалежною. Вона працює за вказівкою. Тож говорити про "політичну волю" у контексті генпрокурора некоректно, це не та людина, яка має певну політичну позицію – не для того її туди призначали. Таку позицію має президент та його адміністрація. Стосовно Венедіктової хочу нагадати, що саме вона, зокрема, блокувала справи щодо Привату до цього часу та справу проти чинного заступника голови Офісу президента Олега Татарова.

Чи доведуть ці справи до кінця? За інших обставин я б сказав "ні, не вірю". Якби не одне "але": наразі проти Коломойського є позов у Лондоні та кримінальні справи у Сполучених Штатах. Чи зможе генпрокурорка гальмувати справи в Україні, якщо у США йому буде оголошена підозра? Думаю, навряд. Навіть якщо ця влада буде ігнорувати справи за кордоном, рано чи пізно прийдуть інші люди, які доведуть історію до логічного завершення. Безкінечно блокувати компенсацію нашим громадянам десятків мільярдів гривень збитків у обмін на комфорт наближених олігархів неможливо.

– Чи означають підозри банкірам Коломойського, що він втрачає вплив на українську політичну верхівку?

– У 2019 році Коломойський дійсно мав вплив на президента та його команду. Моя мета у команді Зеленського, зокрема, була протидіяти цьому впливу. Приблизно до кінця вересня 2019-го це вдавалося: зокрема, завдяки моїй позиції вдалося зберегти керівництво НБУ, відстояти анти-Коломойський закон, співпрацю з МВФ, і зупинити наступ через суди… Але з вересня почалася вакханалія. Численні рішення судів щодо націоналізації Привату, атаки на Гонтареву, зокрема підпал її будинку та машини. Я чітко озвучив свою позицію президенту – але ситуація не змінилася. Тоді я зробив заяву, що відкат у справах Приватбанку – це загроза національній безпеці. Це стало основною причиною мого рішення залишити посаду у РНБО.

Зараз ситуація змінилася – Коломойський став токсичним. Проти нього є справа у США, наближені до нього люди, наприклад, Дубінський (депутат від фракції Слуга народу Олександр Дубінський. – Ред.), потрапили під санкції. Тому усі, хто раніше співпрацював з ним, зараз намагаються триматися подалі.

– Це правда, що восени та взимку 2019-20 в Офісі президента серйозно розглядали варіанти, за яких Україна могла б відмовитися від співпраці з МВФ? Якраз тоді Фонд наполягав на так званому "антиколомойському" законі.

Такі ідеї дійсно звучали, але треба розуміти, що вони надходили від дилетантів, які випадково потрапили до влади, і якими маніпулювали "бывалые" Коломойський та його агенти у владі. Але реальність рано чи пізно дає про себе знати, тому що треба, наприклад, чимось платити пенсії. Варто розуміти, що Україна може відмовитися від МВФ, але для цього треба розвиватися. Розвиток неможливий, якщо дозволяти олігархам розкрадати нашу країну.

– Суди навколо ПриватБанку активізувалися наприкінці 2019 року – Господарський суд навіть майже дійшов до етапу винесення рішення стосовно повернення акцій банку Коломойському та Боголюбову, але все завершилося буквально за один день, тоді багато хто жартував, що на суд вплинув Офіс президента. Чи дійсно такий вплив був?

– Суди в України приймають дві речі: гроші або дзвінки. Часто дзвінок з адміністрації президента може переважити гроші. Я бачив це багато разів. Тому в мене й немає довіри до нашої судової системи.

"Одного разу довелося задіяти підрозділ Альфа"

– Існує стереотип, що на життя Привату більший вплив мав Коломойський, аніж Боголюбов. Це правда?

Я не слідкував за банком до націоналізації, тож це питання більше до НБУ як регулятора банківської сфери. Але з мого досвіду переговорів з ними щодо націоналізації, який я отримав починаючи з жовтня 2016 року, виглядало, що вони є рівноправними. І зустрічі з ними я проводив за такою формулою: один тиждень – з Коломойським, другий – з Боголюбовим. У них було правило – не з’являтися в Україні одночасно.

– З ким було важче? Всі знають стиль спілкування Коломойського, а яким був тоді Боголюбов?

Думаю, було б дуже наївно розрізняти цих двох людей. Вони – багаторічні партнери. Зрозуміло, що вони мають спільні інтереси та розуміння, як себе убезпечити у ситуації з Приватом. Тож немає різниці – Коломойський чи Боголюбов. Вони могли міняти ролі, вести різну риторику. Тому я взагалі не зосереджувався на персоналіях.

– Як вони вели перемовини? За однією з версій, Коломойський до останнього наполягав на тому, щоб вони з Боголюбовим залишилися міноритарними акціонерами банку.

– Так. Все відбувалося наступним чином. З жовтня 2016 року я став основним перемовником з власниками Привату щодо націоналізації. Процес розпочався з неприйнятних, для мене як представника держави, пропозицій від ексвласників: держава має купити частку у банку і стати співласником разом із Коломойським та Боголюбовим. Я на це відповідав: "Послухайте, банк має від’ємний капітал. Як можна купити те, що має від’ємну вартість?".

Вибір дуже простий: або власники докапіталізують банк до необхідного рівня, або НБУ відкликає у банка ліцензію. І я як міністр фінансів мав вирішити чи варто державі витратити мільярди грошей на врятування банку шляхом його націоналізації. Я казав Коломойському та Боголюбову, що у їхніх же інтересах – переконати мене як міністра фінансів, що націоналізація доцільна, тому що у разі краху банку, відповідальність понесли б саме вони. І краще не витрачати мій час на дурні і незаконні ідеї.

– Відомо, що фінальні переговори тривали майже до ранку у ніч на 19 грудня. Про що тоді не могли домовитися?

В останній момент Коломойський знову спробував затягнути перемовини. Я тоді йому сказав, що далі на цьому крапка і я відмовляюся націоналізовувати банк, поки не отримаю гарантій не перешкоджання зміні власності, не оскарження в судах і компенсації державі понесених збитків. І я вийшов із кімнати. Через годину Коломойський зателефонував Порошенку та повідомив, що погоджується на мої умови.

– Чи усі умови були озвучені публічно?

Головне – це лист Коломойського та Боголюбова, яким вони пообіцяли не перешкоджати процесу націоналізації, не оспорювати її в суді та компенсувати державі витрати на порятунок банку.

– Чому лише лист? Ви розцінювали це як реальну гарантію від ексвласників банку?

– Інших інструментів не було. Я керувався законом. Звичайно, я розумів, що вони можуть не виконати обіцяне. Але для себе я розділив два процеси: перший – це націоналізація, де головною метою було забезпечити стабільну роботу банку та захист вкладників, і другий – отримання компенсації від власників у майбутньому. На той момент був ризик розвалу банку у будь-який момент. Тому основний фокус уваги був саме на першому.

– І дійсно не перешкоджали?

– Перешкоджали, але не для того, щоб розвалити банк, бо для них самих це було б самогубством. Перешкоджали з метою юридично підірвати процес націоналізації і сформувати собі кращу позицію у майбутніх судах. Була, зокрема, спроба махінацій з ІТ-системами банку у момент переходу власності до Мінфіну – тоді я прилетів у Дніпро і вимушений був задіяти підрозділ Альфа для вирішення проблеми.

Але і без дій ексвласників складнощів було достатньо. Кожної години. Наприклад, одного разу під час палких дискусій щодо фіналізації бюджету на 2017 рік на нараду вбігає помічник і каже: "Visa та Mastercard припинили обслуговування карток Привату – їм потрібні гарантії". Це вимагало негайної реакції. Взяв чистий лист А4 та від руки написав персональну розписку, "Я, міністр фінансів, … гарантую виконання усіх зобов’язань банку за лімітами…". Нічого іншого за той короткий час зробити було неможливо. Чи я брав на себе ризик? Безумовно. Але це рішення спрацювало і дозволило уникнути паніки серед клієнтів банку.

"Коломойський вважав себе всесильним, а тут "якась Гонтарева" буде йому вказувати?"

– Якою була роль президента Порошенка та прем’єр-міністра Гройсмана?

Прем’єр займав повністю нейтральну позицію. Від уряду доводилося вести перемовини мені, і інколи мені вдавалося долучити міністра юстиції. Стосовно президента – саме він попросив мене провести перемовини щодо націоналізації, після того, як перемовини НБУ зайшли у глухий кут, зокрема через персональні погрози Коломойського на адресу Глави НБУ (співрозмовники LIGA.net серед учасників переговорів, зокрема, згадували як Коломойський сказав Гонтаревій, що "присвятить їй усе своє життя". – Ред.). Рішення ж було потрібне всім – банк був фактично банкрутом і міг розсипатись будь-якого моменту.  

– Тобто у Коломойського з Гонтаревою був особистісний конфлікт?

– Так, але він мав інший базис – інституційний. НБУ довгі роки нічого не робив з ПриватБанком, хоча це фактичне порушення закону, бо регулятор чудово розумів усе що коїлося – про пов’язане кредитування, розкрадання, проблеми з капіталом і так далі. Така ситуація тривала  роками, доки нацбанк не очолила Гонтарева з позицією , що усі банки мають працювати за загальними правилами, ПриватБанк – не виключення. Зрозуміло, що Коломойському це не сподобалося – раніше він вважав себе всесильним, а тут "якась Гонтарева" буде йому вказувати?  

– Адміністрація президента впливала на хід переговорів чи їхня роль зводилася більше до чогось на кшталт "майданчику" для зустрічей між Коломойським/Боголюбовим і Мінфіном/НБУ?

Майданчик – це вірне визначення. Після моїх перемовин ключові рішення фіксувалися у президента.   

– Порошенко підтримував націоналізацію? Ймовірно, він також розумів ризики – потенційне загострення конфлікту з Коломойським.

Ніхто не хотів сваритися з Коломойським: ні президент, ні, тим паче, прем’єр. Усі розуміли, що з ним краще мати хороші стосунки. Але реальність вимагала іншого. Банкрутство ПриватБанку створювало колосальні ризики щодо економіки країни, яка ледве почала відновлятися після кризи, пов’язаної з війною.   

– Наскільки детально уряд та НБУ погоджували націоналізацію та її структуру із МВФ та іншими міжнародними партнерами?

У МВФ була одна вимога – щоб усі, підкреслюю – усі, українські банки відповідали однаковим критеріям стабільності. Чому? Логіка проста – МВФ надає Україні значну фінансову допомогу. А якщо банки, в першу чергу найбільший, збанкрутує, економіка увійде у піке і вся ця допомога стане марною.

Тому НБУ вимагав від ПриватБанку реструктуризувати пов’язані кредити та стати нормальним стабільним банком, як це зробили інші учасники ринку. Ті, хто не захотів або не зміг, втратили ліцензію, але такою є функція регулятора. Проблема полягала у тому, що Приват почував себе "банком над банками", вони вважали, що ніхто їм нічого не може зробити, як надто великим. Це була серйозна загроза.

– Чи погоджував МВФ обсяг докапіталізації?

Так. МВФ – це наш кредитор. Як кредитор він мав пересвідчитися, що держава вкладає достатньо грошей для стабільності банку, але і не переплачує, бо це неефективне використання коштів, які інакше могли б піти на розвиток економіки.

Сергей Шевчук
Сергей Шевчук
корреспондент отдела "Финансы"
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Вакансии
Больше вакансий
Project Manager (впровадження CRM)
Киев Група компаній ЛІГА
Редактор стрічки новин
Киев Медіа холдинг Ligamedia
Head of PR
Киев Група компаній "ЛІГА"
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости