Три причины, почему клиентам ПриватБанка рано переживать

Судове рішення на користь колишніх акціонерів Привату – ні в якому разі не фінальна крапка, а лише частина процесів, що відбувалися та відбуватимуться навколо банку. У попередній колонці ми описали чотири можливі сценарії, ця подія вкладається у два з них: перший та третій.

За першим сценарієм Ігор Коломойський повертає собі банк у власність. Цього поки не сталося, адже рішення суду не набрало чинності. Попереду апеляція та касація, а також, ймовірно, і перемовини. Ми не можемо із впевненістю вважати юридичні позиції НБУ та Мінфіну залізобетонними: і лондонський суд із приводу Привату, і обговорюване рішення київського суду показали, що держава має не 100% шансу на виграш, особливо, якщо суд розглядатиме питання не за економічною сутністю операцій, а за формальними ознаками.

Тим не менш, ми продовжуємо вважати, що повний "відкат" подій 2016 року малоймовірний. У своєму останньому інтерв’ю ЕП  Коломойський зауважив прийнятним для себе повернення державі ОВДП, що отримав банк під час докапіталізації. Це краще, ніж купити за гривню докапіталізований банк. Але після повернення ОВДП капітал банку знову стане від’ємним. Тут виникають два варіанти.

Перший - переглядати загальнобанківські стандарти віднесення кредитів до проблемних, що малоймовірно, адже поширені практики кредитування пов’язаних осіб знищують стійкість усієї системи перед кризами. Це перевірено роками і практикою багатьох країн.

Другий варіант - повертати банку кошти з пов’язаних компаній, що у плани олігарха наврядчи входить та й не було здійснено у 2016 році, перед націоналізацією, коли ще йшлося про реструктуризацію портфеля та надання застав.

Тож, скоріше за все, судові позови – прелюдія до третього сценарію або до торгівлі за компенсацію від держави в рамках мирової угоди. Якщо це дійсно так, то надалі у торгівлі між сторонами мова йтиме про розміри та формат такої компенсації. Станом на 31 грудня 2015 року (остання дата аудиту річної звітності банку до його націоналізації) банк мав власний капітал у 29 млрд грн (близько $1 млрд), підтверджений аудитором. Вже у 2016 році після зміни підходів до оцінки кредитів у портфелі за даними нового аудиту капітал банку став від’ємним. Сам Коломойський називає цифру у $2 млрд як розмір бажаної компенсації. Це виглядає як сума, від якої він починає торгівлю, щоб "зійтися на середині", тобто на мільярді, що відповідатиме розміру капіталу.

І тут даний суд - теж іще не кінець історії. НБУ наголошує на тому, що для отримання компенсації, шкоду іще необхідно довести. Це, знову ж таки, питання судів. Можливе "краще із гірших" рішень такої ситуації, у випадку програша держави у судах, – виплата компенсації не грошовими коштами, а правами вимоги за кредитами з "пов’язаного" портфелю, які мали би субординований характер по відношенню до вимог самого банку (або вкладників та інших кредиторів, зокрема, власників євролоблігацій, також конвертованих у капітал). Це не буде справедливим з точки зору платників податків, це не сподобається й акціонерам, але може стати компромісним варіантом.

Потрібно розуміти, що до націоналізації у 2016 році ПриватБанк збирав з населення депозити та спрямовував кошти на кредитування компаній, пов’язаних із колишніми акціонерами банку. Обсяг таких кредитів, за даними НБУ, перевищував 137 млрд грн. Саме на цю суму за даними аудиторського звіту були майже миттєво реструктуризовані кредити у жовтні-листопаді 2016 року.

Після націоналізації за кредитами перестали платити, і держава влила в капітал банку 155 млрд грн у вигляді облігацій та щорічно сплачувала за цими облігаціями з бюджету мільярдні відсотки (8 млрд грн у 2017 році), щоб банк мав змогу у свою чергу, заплатити відсотки за депозитами та повернути вклади населенню.

Таким чином, вимога додаткової компенсації з платників податків живими грошима іще мільярда чи кількох була би верхом неетичної поведінки, особливо з точки зору людини, яка має наміри як "нове обличчя" залишатися в українській політиці.

Чи означатиме мирова угода виведення банку з ринку як гравця? Не обов’язково. Банк все ще залишається системним та обслуговує велику частку торгових операцій, платежів та переказів, карток, депозитів населення. Однак, тим не менш, чи буде існувати така мирова угода взагалі, переможуть чи зазнають поразки экс-акціонери у останній інстанції суду – поки що невідомо.

У будь-якому випадку, населенню, що тримає кошти на депозиті в банку, поки що турбуватися зарано:

- по-перше, доки триватимуть апеляції, банк залишатиметься державним, а значить платитиме за депозитами.
- по-друге, МВФ виступав за націоналізацію ПриватБанку, а значить не залишиться осторонь. Оскільки кредити Фонду дуже потрібні Україні, наступні роки під час пікового боргового навантаження, на пряму конфронтацію із ним навряд чи підуть.
- по-третє, для будь-якої влади, чи Порошенка, чи Зеленського, ПриватБанк залишатиметься "надто великим, щоб впасти". Він відповідає за великий обсяг платежів та переказів, в ньому багато депозитів населення, виплатити які одномоментно з Фонду гарантування буде дуже і дуже важко для бюджету. 

Також потрібно окремо сказати кілька слів про суди. Ми не можемо давати оцінки законності чи незаконності націоналізації або якості роботи юристів з обох боків (поки що державні юристи програли). Дати таку оцінку мав би суд, але, нажаль, довіра до судового процесу в даному випадку хитка.

Окружний адміністративний суд міста Києва, розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Ігоря Коломойського до Національного банку України, Кабінету Міністрів України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, визнав протиправними рішення відповідачів, наслідком яких стала націоналізація ПриватБанку, та визнав нечинним з моменту укладення договір купівлі-продажу державою акцій банку.

Рішення суду у доступі немає, процес був абсолютно непрозорим. Тому оцінити ані аргументи сторін, ані справедливість рішення суду просто неможливо.

Родзинка тут ще й у тому, що за іншої політичної ситуації той самий суд - Окружний адміністративний суд міста Києва – за аналогічним позовом іншого колишнього акціонера ПриватБанку у вересні 2018 року відмовився скасувати віднесення фінустанови до неплатоспроможних. Суд вирішив, що позивач був неналежним, оскільки мав лише міноритарний пакет акцій – неістотну участь у банку - та не мав права позиватися до органів державної влади за захистом своїх майнових прав.

Для того, щоб відкинути вплив політичної складової такий суд (власне, обидва з них) мав би бути прозорим гучним процесом. Нажаль, і юристи у приватних розмовах наголошують на незаконності таких дій, рішення по цих справах закриті від суспільства – закрите навіть саме рішення суду у реєстрі.

Це неприйнятно із точки зору суспільно-важливих процесів, це підриває довіру до судової влади та до влади взагалі. Банківська таємниця і інші деталі, які не можна розголошувати за законом, цілком можуть бути закритими за кодовими позначеннями, але самі рішення та їх мотиваційна частина мають бути відкриті.